…Для того, щоб Одеса стала по-справжньому привабливим для туристів містом, треба всерйоз замислитися над тим, чим вона буде привертати їх увагу. Одних архітектурних красот, що перебувають, до того ж, у жалюгідному стані, недостатньо. Чарівність одеського міфу впливає далеко не на всіх туристів, тим більше, іноземних.
Як показує міжнародний досвід, кожне місто, яке поважає не лише себе, але і духовні потреби своїх потенційних гостей, вважає за необхідне мати «фірмові» літні фестивалі. (Тим більше, що літо – справжня «золота жила» для туристичної індустрії). Причому, це повинні бути саме фестивалі з усіма відповідними атрибутами, а не просто низка концертів, які мало чим відрізняються від звичайних. Характерна їхня риса – жанрова різноманітність і тривалість у часі. От декілька живих прикладів.
Наша сусідка по Чорному морю і місто-побратим Варна відома фестивалем мистецтв «Варненське літо». Він триває з кінця травня по жовтень і складається з виступів хорових колективів (травень), театральних свят (червень), концертів класичної і джазової музики (липень і серпень), кінофестивалів і міжнародних фестивалів лялькових театрів (вересень і жовтень). Багата на культурні події Мальта, де відбуваються фестивалі класичної, джазової, рок-музики, а також «винні» і «пивні». Втім, варто лише почати – і до переліку гарячих фестивальних точок потраплять Верона, Париж, Дубровник, Рим... Не говорячи вже про Едінбург із його найбільшим у Європі серпневим фестивалем мистецтв, що з концертних залів вихлюпується на міські вулиці і площі.
А що ж Україна? На ціле літо розраховані музичні фестивалі для молоді «Вільне плавання» у Дніпропетровську, «Пантіка» у Керчі, «Зоряний берег» у Севастополі, не настільки тривалі, але популярні «Казантип» і «Небесне тяжіння» у Криму, біля Євпаторії. Одеси в цьому короткому списку, на жаль, немає. Але чи не дивно, що місто, яке претендує на світову популярність, яке пишається (і справедливо!) своїми культурними традиціями, не використовує можливість заявити про себе саме як про фестивальний центр?
Звичайно, окремі фестивалі у нас були і є. Згадаємо фестиваль класичної музики «Біла акація». Якби він «розцвітав» знову і знову, як однойменні дерева, то на початку червня Одеса приваблювала б до себе не лише п'янким ароматом «гроздьев душистых акации белой», але і звуками музики. Вже не перший рік постійні і нові шанувальники «підтягуються» на «Гуморину», «Два дні і дві ночі нової музики» – у квітні, на театральний фестиваль «Зустрічі в Одесі» і джаз-карнавал – у вересні. Таким чином, одеський фестивальний сезон цілком міг би починатися у квітні і завершуватися у вересні. На все літо можна було б «розтягти», наприклад, фольклорно-етнографічний фестиваль – от коли наші чудові самодіяльні національні колективи з області могли б продемонструвати своє мистецтво. А кульмінацією став би парад його учасників на вулицях міста 24 серпня – у День незалежності (така традиція зароджується на наших очах). Можна придумати фестиваль, використовуючи ім'я («бренд») відомих одеситів або літературних персонажів. Наприклад, в Ульяновську, звідки родом письменник Іван Гончаров, відбувається «Обломовський фестиваль». Можна організувати фестивалі і на більш приземлені теми, але неодмінно з одеським колоритом. Якщо є в Мюнхені дуже популярний «Октоберфест» («свято пива, кренделів, смажених курочок, каруселей і гарного настрою»), то чому б нам не віддати належне одеській кухні (одна тільки фарширована риба чого варта...) укупі з невибагливими розвагами?
Так, фестивальний рух потребує чималих, а якщо говорити прямо, великих фінансових вкладень (і де ж та тумбочка, звідки їх можна буде черпати?..). Адже є заради чого докладати зусиль – заради справжнього іміджу нашого міста як центру культури і туризму. А почати можна з невеличких фестивалів. У разі їхнього успіху і, отже, популярності, зросте приплив туристів-глядачів (що саме по собі вже обіцяє доходи у скарбницю), виявлять зацікавленість потенційні спонсори і меценати.
Ну а поки що... тихо минає чергове одеське літо.
