На дверях кабінету директора ТОВ «Дружба народів» Великомихайлівського району Миколи Огородника висіла табличка «Голова колгоспу». Невже сучасний фермер господарства, яке успішно розвивається, так шанує колишню форму власності? Виявляється, так! І не він один...
– Колгосп зберігав право на колективну працю і давав можливість заробити, – говорить Микола Михайлович. – З другого боку, є безліч прикладів того, що приватний господар нерідко пов’язаний з найманим робітником усним договором, який може порушити практично безкарно.
Крім того, колгоспи були гарантом: земля залишається державною, й ніхто не буде нею торгувати. На жаль, сьогодні ми є свідками того, як земля стає предметом продажу, тобто перетворюється на товар. І це, на думку багатьох сільських підприємців, є наслідком розвалу системи колективних господарств.
Можна було б вступити у полеміку, але як обійти той факт, що всі землі уздовж траси Одеса – Київ аж до Червонознам’янки перебувають у користуванні турків? Так, у Великомихайлівському районі посланці з турецької сторони активно займаються придбанням тутешніх родючих угідь. Це відкрита діяльність повноважних представників сусідньої держави, які не порушують жодного положення українського законодавства. Заснована ж така активність турків на плутанині, яка панує в українському земельному праві.
Консультаційну довідкову інформацію з цього приводу вдалося одержати від заступника начальника юридичного управління земельних ресурсів Одеської області Євгена Берднікова.
За його словами, ключовою подією в країні стало скасування заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення, оскільки з нього і починаються проблеми ринкових відносин. Не оголошеною офіційно, але, за всіма прогнозами, реальною датою закінчення мораторію стало 1 січня 2008 року. Це напрочуд точно збіглося з часом, коли повинні були б набути чинності два закони: про ринок земель і про державний земельний кадастр. Їх розглядали і повертали кілька разів, доки, зрештою, їх не постигла гірка доля публічного невизнання.
Питання про земельні відносини ускладнене у країні також наявністю близько 200 законодавчих і нормативно-правових актів. З часу набуття чинності Земельного кодексу України (з 1 січня 2002 року) йому навздогін було ухвалено 30 законів, 30 постанов Кабміну України і ще 33 нормативно-правових актів, зареєстрованих у Мін’юсті України. Ну-мо, розберись!..
А в селах говорять, що відбувається захоплення українських степів на очах у всіх. Справа в тому, що наділи, отримані селянами в період розпаювання землі, тепер успадковують онуки. А вони відійшли від споконвічних традицій хліборобства. І як тільки земля стала об’єктом комерційної справи, багато хто з них почав віддавати ділянки, виділені батькам, у руки тих, хто за це платить.
Так, деякі паї під Великою Михайлівкою продано за 60 тисяч гривень. У Роздільнянському районі приблизно стільки ж коштує один гектар. Це неофіційні дані, але й передача, точніше, переуступка права на володіння своєю землею відбувається поки що в нелегальному порядку. Це виглядає як оформлення дарчої, або спільного користування, при якому землю експлуатує одна сторона, а фактичний власник одержує «відкат» і більше не претендує на свою частку прибутку.
Найпоширенішим способом залишається передача землі в оренду. Тут не потрібно шукати несумлінних нотаріусів, мати дипломатичні здібності. Національне законодавство дозволяє віддавати землю в користування орендареві на 49 років. За нинішньої динаміки економічних і правових змін це – вічність, після якої наділ переходить у власність того, хто всі ці роки на ньому господарював.
У Великомихайлівському районі турки за допомогою суборенди вже прибрали близько 1000 га. Такі ж «делегати» їздять і по інших районах Одещини. Хотіли вони було звернутися до М. Огородника із пропозицією, але він їм одразу відмовив. Його господарство поєднує майже 3000 га, тому що колишні члени «Дружби народів» за власним бажанням внесли отримані паї до спільного «казана». Але фермери менших господарств можуть і не встояти під ціновими ударами і просто змушені будуть перейти під керування турків.
Ні, заморські гості не будуть знесилювати вітчизняні чорноземи, оскільки мають намір вирощувати на них урожаї для свого народонаселення. Але для обробітку землі будуть наймати місцевих селян. Просто дадуть їм більший заробіток, ніж ті півтори-дві тисячі гривень, які одержують на місяць жителі довколишніх сіл. Дадуть, наприклад, 3% від оренди паю замість 2%, що становить усього 1 тонну пшениці, півтонни ячменю і 300 кг соняшнику. З них можна за свої гроші намолоти борошна і начавити олії, щоб харчуватися до наступного врожаю.
Процес переманювання людей більшими заробітками турбує навіть директора такого успішного господарства, як ТОВ «Дружба народів». А що: чи не спокусяться деякі члени його колективу обіцянками представників Країни Півмісяця і чи не підуть шукати кращої долі у турків в наймитах?
