Село Писарівка Кодимського району було засноване наприкінці XVIII сторіччя. Сьогодні в ньому мешкає близько 1600 чоловік. Місцеві жителі своє село з любов'ю називають «маленькою Швейцарією» – через подібність із її гористою місцевістю і чистотою джерельної води. Тому сюди часто приїздять на відпочинок з інших районів області, з Одеси. І як живеться тутешнім жителям, з якими проблемами вони зіштовхуються? Про це наша розмова з Писарівським сільським головою Катериною КАТАШИНСЬКОЮ (цю посаду вона обіймає з квітня 2006 року).
– Катерино Станіславівно, що сьогодні турбує сільського голову Писарівки насамперед?
– Скажу так: у селі проблеми завжди були і будуть. Це, наприклад, водопостачання. Більша частина нашого села з водою, але є проблема з водонапірною вежею, що обслуговує понад 100 дворів. Вона вже давно вийшла з ладу, а на ремонт потрібно понад 300 тисяч гривень. Питання намагалися вирішити, село було включено до загальнодержавної програми «Питна вода», котра фінансується Кабінетом Міністрів України. Але до нас чомусь гроші поки що не дійшли. Іншим пощастило більше – я знаю, що різні села України одержували кошти на ремонт водопроводів. А ми ось так і живемо.
– Як відомо, сьогодні молоді люди намагаються швидше закінчити школу і виїхати з села. На Ваш погляд, чому і як довго це відбуватиметься?
– Основна причина – це відсутність роботи. Навіть якщо хтось зміг працевлаштуватися, то однаково робочих місць на всіх не вистачає. У середньому, працює лише четверта частина населення. Більшість у нас пенсіонери. І ось що виходить: молоді люди виїздять, у зв'язку з цим падає народжуваність, відповідно, кількість учнів у школі зменшується. Ось наша школа, наприклад, розрахована на 400 – 500 чоловік, а навчається лише 190.
При цьому ми намагаємося хоч якось утримати молодих людей. Цього року частково упорядкували будинок сільського клубу, диско-зали, закупили більярд. І всі офіційні свята намагаємося провадити цікаво. Влаштовуємо конкурси, даруємо призи. Ще цього року в клубі провели кілька вечорів культури, на які, приємно відзначити, приходила не лише молодь, але й люди старшого покоління.
У плані розвитку спорту ми робимо все можливе. З тих пір, як я обіймаю посаду сільського голови, у нас відремонтовано стадіон. За допомогою спонсорів закуплено форму для нашої футбольної команди. Взагалі в нашому селі дуже люблять футбол і завжди приходять вболівати за юних спортсменів.
– Скажіть, а чи часто до сільради звертаються люди, і з чим саме?
– По суті, сільрада є сполучною ланкою з районом. У нас є банк даних щодо всіх родин і самотніх жителів села. Найчастіше звертаються люди із проханням про матеріальну допомогу. Бюджет у нас дуже скромний, тому ми можемо виділити гроші лише для організації похорону. Гроші на інші види соціальної допомоги закладені в районному бюджеті. Але ми допомагаємо жителям звертатися до райсоцзабезу, оформлюємо необхідну документацію, пишемо відповідні клопотання. І всі звертання намагаємося розглядати оперативно. Загалом, не тільки у нашому селі, але і в районі велика увага приділяється соціальним пільгам.
– Головним підприємством Писарівки є спиртзавод, його знають не лише в області...
– Це досить конкурентоспроможне підприємство, яке було засновано ще у 1896 році. Його продукція користується добрим попитом в Україні. Труднощі, як і скрізь є, але відзначу, що наш завод ніколи не закривався. Навіть за радянських часів, коли була антиалкогольна кампанія. Тоді директор Сергій Березов зміг перелаштувати виробництво і зберегти все устаткування. А останні років 15 завод очолює досвідчений керівник Сергій Михайлович Маринов. Дуже важливо, що на підприємстві є робочі місця, люди одержують добру зарплату, а село і район – податки.
– Катерино Станіславівно, а чим, на Ваш погляд, приваблива Писарівка?
– Насамперед, місцевістю, на якій розташована, вона дуже гарна. До нашого села приїздять багато жителів області. А ще ми славимося чистою джерельною водою. Це справжня «жива» вода, яка дуже корисна для здоров'я.
У нас є дуже добрі криниці – одна не схожа на другу, кожна має своє художнє оформлення. У цьому заслуга нашого умільця Євгена Кейдалюка. До речі, про нього неодноразово писали журналісти і знімали телевізійні сюжети на обласному телебаченні.
– Скажіть, а як бюджет села працює на добробут Писарівки цього року?
– Його дохідна частина – 132 тисячі гривень. За перше півріччя ми вже перевиконали план прибутків, але грошей все одно не вистачає. Питання наповнюваності бюджету завжди дуже актуальне. Адже на реальні потреби села нам потрібно понад 200 тисяч гривень. Ось цього року на сесії наші 16 депутатів ухвалили програму благоустрою, але в бюджеті закладені невеликі кошти на цю статтю.
Я скажу так – усе можна зробити, якби до нас ішли додаткові фінансові вливання з районного і обласного бюджетів. І бюджет повинен формуватися знизу нагору, виходячи з реальних потреб. Тоді це дасть можливість широкомасштабно займатися ремонтом доріг, упорядкувати інфраструктуру водопостачання, оновити матеріальну базу Будинку культури і багато чого іншого.
– Катерино Станіславівно, Ви вже понад два роки сільський голова. Чи багато Вам особисто вдалося зробити на цій посаді?
– Не покривлю душею, якщо скажу: що можна було зробити – я виконала. Хоча зізнаюся, що ще не всі обіцянки виконано і за це, чесно кажучи, іноді соромно. Важко обіцяти і не робити. Зокрема, я дуже хотіла, щоб у нас було відкрито автономний дитячий садок, адже той, що існує, входить до системи навчально-виховного комплексу школи. Але поки що немає коштів, і це, на жаль, те, що від тебе не залежить. Щоправда, буває, що не все вирішують гроші, а потрібні ініціатива, бажання і вміння працювати.
