Добре пам’ятаю цю зустріч. У залі засідань облради зібралися представники влади, депутати, директори шкіл, інтернатів. Прийшли і ті, заради кого затівалася ця нарада, тобто помічники дитинства, які встигли відзначитися на ниві доброчинності. Йдеться про представників бізнесу, успішних підприємців, керівників великих підприємств. Піднімалися на трибуну і вони, клятвено запевняючи – допоможемо, нагодуємо, взуємо!
Вже тоді подумалося, а добре б зустрітися з цими людьми років через два, подивитися, як слова втілилися у справи. Адже досвід спілкування у сфері доброчинності дозволяє зробити кілька однозначних висновків. Перший – деякі люди займаються цим винятково для самореклами і зміцнення свого позитивного іміджу. Приїхали на чергове дитяче свято, організували яскраву, гучну урочистість у оточенні п’ятнадцяти телекомпаній – і все готово! Тепер ти якщо не герой, то цілком відома, шанована людина у місті. Другий варіант цілком виключає перший: такі спонсори і добродійники дуже бояться десь засвітитися, а тим більше, вступити у відкритий діалог із суспільством. Вони залишаються «закритими», зокрема, і для журналістів, оскільки побоюються шквалу дзвінків, прохань, нагадувань. Один з керівників великої фірми навіть зізнався якось, мовляв, мені телефонують з райдержадміністрації: ти повинен перерахувати притулку 10 тисяч гривень. «Я нікому нічого не повинен», – жорстко відповів.
Що ж, заперечити тут важко. Адже справжнє добро чинять за покликом серця, а не за дзвінками і вказівками з високих кабінетів. Ця справа добровільна, тим більше, що справжня доброта – цінність дуже рідкісна, а тим більше, в наш час. З другого боку, пустити справу на самоплив і, особливо в соціальній сфері, просто неприпустимо. Знедолених малят, сиріт, які живуть у моторошній бідності, стає, на жаль, дедалі більше. Тому в той день на обласному форумі «Допоможемо дітям» і було реанімовано добре забуте слово «шефи». Передбачалося пожвавити стару, але випробувану часом, соціальну модель, влити в неї новий сенс і зміст. Підкреслю ще одну важливу деталь: закріплення шефів за об'єктами не було примусовим. Провадилися тривалі переговори; дотримувався формальний етикет. Було видано і відповідне розпорядження облдержадміністрації.
І ось, через два роки, на ім'я її голови М.Д. Сердюка надійшов лист від директора Миколаївської школи-інтернату для дітей з відхиленнями в розумовому розвитку. Лариса Григорівна Шаранова надіслала звичайний звіт про роботу нових шефів з «Одесаобленерго». Але сухі цифри, ділові зведення в цьому листі – те саме, що висока поезія. «ВАТ «Одесаобленерго» постійно відвідує нашу школу, зустрічається з учнями, колективом, живе нашими проблемами, враховує побажання і потреби», – пише керівник інтернату. Погодьтеся, жити чужими проблемами – така здатність теж дана не кожному. Тільки сильні духом, з міцним моральним стержнем люди володіють цією рідкісною якістю. Особливо вдячні педагоги інтернату виконавчому директорові підприємства Ю.Д. Дучеву, а також голові профспілкового комітету «Одесаобленерго» І.О. Осадчій.
Про Ірину Олексіївну Осадчу – особлива розмова. В інтернаті пам'ятають, як хвилювалися напередодні її першого візиту. Адже саме їй довірили встановити контакти, розробити програму дій. До того ж манери у Ірини Олексіївни досить стримані, делікатні, ходу своїм емоціям вона не дає. Але так вийшло, що до кінця дня діти, а вони тут особливі, інтуїтивно потяглися до цієї чарівної, інтелігентної жінки. Та й вона вже багатьох знала по імені, – згадує директор школи.
Що ж, інтернату дуже пощастило з новими шефами. Як може пощастити будь-якій установі з таким профілем, та ще не в найзаможнішому районі області. Звичайно, були й до цього помічники. На їхні кошти і на вливання з облбюджету якось перебивалися – там каналізацію поміняли, тут пральню упорядкували. Із приїздом керівників з «Обленерго» життя в цій установі круто змінилося. Щоб оцінити розмах змін, згадаємо, що інтернату вже понад сорок років, і розміщується він у пристосованих приміщеннях колишньої машинно-тракторної станції. І ось тепер старі корпуси набувають європейського вигляду. Уже завершено ремонт на другому поверсі спального корпусу. Замінили водопровідні і каналізаційні системи, встановили нову сантехніку, душові кабіни. Виблискує кахель, металопластикові вікна, нові двері. Сучасний комфорт дістався і сюди – до віддаленого від центру куточка, де і діти, і педагоги давно не претендують на особливу увагу.
Чому? Напевно, позначається те, що самі батьки з легкістю позбуваються дітей, хоча такий діагноз може з'явитися в найблагополучнішій родині. Причини можуть бути різними: пологова травма, несумісність батьківських хромосом, інфекції в організмі вагітних жінок. Але, звичайно, більшість дітей з неблагополучних родин. Про деяких з них педагоги можуть розповісти десяток слізних історій, адже виживають ці діти не завдяки, а всупереч обставинам. Тут у цій обителі їх відмивають, зігрівають і нерідко відправляють на канікули додому чистенькими, доглянутими. Але повертаються вони знову брудними, недоглянутими. Іноді відвідують їх так звані тати і мами, але приїжджають напідпитку, не забувши прихопити і з собою гарячливого.
Так, сюжети не для слабонервових, як і сама праця педагога – не для кожного. Працюють тут найвідданіші і найдосвідченіші педагоги. Вони навчають своїх вихованців надійним навичкам, які допоможуть їм вижити, залишитися на плаву. Давно помічено, що з таких дітей виходять непогані малярі, штукатури, швачки, санітарки. Тому в школі повинна бути зразкова база саме для трудового навчання. І шефи це відразу зрозуміли: інтернат одержав від них імпортні швейні машинки, а також устаткування для комп'ютерного класу. Додамо до цього нові меблі (тільки в травні завезено двадцять нових ліжок), іграшки, канцтовари, спортивний інвентар, шумовий оркестр, і стане зрозуміло, чому своїх помічників боготворять. Завершуючи зі мною бесіду, директорка школи-інтернату так і сказала: «Ми молимося на таких шефів»...
Після цих слів не можна було не побувати на самому підприємстві, а тим більше, не зустрітися з головою профкому. Ірина Олексіївна Осадча справді небагатослівна, але досвід добродійності в неї чималий. І раніше «Обленерго» допомагало одеським школам, дитячим колективам. До закріплення шефських обов'язків енергетики поставилися нормально, а потім зрозуміли, що сьогодні це – оптимальний варіант.
– За рішенням наглядової ради «Одесаоблэнерго» ми щомісяця перераховуємо цьому інтернату 30 тисяч гривень, – розповідає І.А. Осадча. – Сума чимала, тому разом з педколективом ми вирішуємо, як краще розпорядитися цими коштами, не розпорошуючи їх, а використовуючи на найнеобхідніше. Завдяки цьому нам вдалося в гранично короткий термін завершити ремонт другого поверху спального корпусу, обладнати міні-котельню, замінити електропроводку. Ми постійно контролюємо хід будівельних робіт, адже будь-яке будівництво – процес заморочливий і непередбачуваний. Разом рахуємо гроші, шукаємо субпідрядників, закуповуємо будматеріали.
Такі відносини, на думку голови правління «Одесаобленерго» Олександра Миколайовича Ніверчука, відповідають вимогам часу.
– І в благодійній сфері ми повинні навчитися працювати відкрито, красиво, цивілізовано, а не обмежуватися разовими подачками і щедрими жестами, – говорить він.
Що ж, таким дітям гріх не допомогти. Щодня вони борються зі своєю долею за право бути і жити, як усі. Колектив «Одесаобленерго» усвідомив це раніше від інших. Хто наступний?..
