Існують люди, без яких просто важко уявити сьогочасне культурне життя нашого міста, його мистецьке буття та громадянську сутність. Саме до них і належить відома громадська діячка краю, самодіяльна акторка, талановитий популяризатор вітчизняної та зарубіжної поезії Світлана Лукіна.
Так вже повелося, що поява цієї тендітної, вродливої жінки якось одразу змінює весь сценарій, усю ритуальну сталість будь-якого заходу, розбиваючи їх на «до» і «після» виступу Світлани Лукіної. І відбувається це тому, що, якою б суворою не видавалася проза того чи іншого офіційного заходу, з появою Світлани Павлівни, в ньому обов’язково з’являється подих лірики, подих високої, патріотично наснаженої поезії Расула Гамзатова, Івана Рядченка, Ізмаїла Гордона, Григорія Карєва, Мурата Базоєва…
Читає Лукіна блискуче, але справа не лише у вдало дібраних віршах та декламаторських здібностях виконавиці. Світлана ще й талановитий оратор. Вона вміє публіцистично осмислювати поетичні образи,тематично та композиційно поєднувати їх, підсилюючи один одним. Кожен її виступ – це своєрідний поетичний театр одного актора, багатьох авторів і провідної, дуже важливої для емоційного визначення свята, для виховного впливу на слухачів, незалежно від їхнього віку та статусу, теми – історичної пам’яті, військово-патріотичного виховання, любові до Батьківщини та природи свого краю,вічної святості гуманістичних засад суспільства і невмирущості любові.
Світлана вміє вплітати мудру образність поезії у суворе будення, подавати історичні події і факти через повчальність життєвих прикладів історичних осіб та сучасників. У її арсеналі – сотні зустрічей з цікавими людьми, творчими, учнівськими та ветеранськими колективами; десятки незвичних доль і величезне зібрання листів, майже в кожному з яких слухачі та шанувальники таланту діляться власними життєписами, оповідають про долі рідних і знайомих, однополчан та однокурсників.
Мені щастило слухати її виступи на багатьох акціях Обласної ради миру, серед активістів якої Світлана перебуває ось вже понад три десятиліття; на літературних зустрічах та вечорах пам’яті, на всіляких урочистостях у Спілці письменників, Будинку вчених, Будинку офіцерів, Будинку медичних працівників та в багатьох інших залах і закладах. Я вже писав про те, яким зворушливим був, скажімо, «виступ народної артистки Одеси», як свого часу я назвав цього талановитого читця-декламатора, під час відкриття пам’ятника загиблим землякам та меморіального парку Перемоги у приміському селі Котовці Біляївського району.
Якщо підходити суто формально, то Світлані Павлівні судилося пройти життям в іпостасі класичного технаря. Подумайте самі: школу закінчила з золотою медаллю, з явною схильністю до точних та природничих наук. Диплом про вищу освіту отримувала в Одеському політехнічному, за фахом «інженер, хімік-технолог». Тривалий час працювала на хімікофармакологічному заводі…
Та це лише одна стезя її життєвого шляху, проте існувала й інша. Народилася Світлана в родині військовослужбовця, в якій обоє батьків були учасниками Великої Вітчизняної війни, і в якій завжди панував культ військового патріотизму, культ пам’яті, культ міжнаціонального єднання і героїчного минулого. А що мати її, Віра Іванівна, упродовж багатьох років була солісткою художньої самодіяльності окружного Будинку офіцерів,то дитинство і юність Світлани минали в атмосфері творчості, в любові до пісні та поезії, в активному прилученні до шкільної і студентської самодіяльності, у плідній громадській роботі...
Саме це захоплення й привело її з часом до співпраці з Обласною радою миру, до творчої дружби з багатьма одеськими літераторами, до створення власних авторських програм за творчістю Чингіза Айтматова, Тараса Шевченка, Муси Джаліля та кількох одеських поетів, з якими не раз виступала не лише в слухацьких аудиторіях, але й на радіо і телебаченні. Саме за пропаганду творчості провідних вітчизняних літераторів Світлану Павлівну однією з перших було відзначено обласною літературною премією імені Івана Рядченка, а за внесок у патріотичне виховання молоді – пам’ятною медаллю з нагоди 60-річчя визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників.
«Адміністрація Ялтинської загальноосвітньої школи № 6 висловлює подяку і вдячність Світлані Павлівні Лукіній, лауреату премії ім. Івана Рядченка, члену Одеської обласної Ради миру, за велику роботу з учнями школи по формуванню активної громадянської позиції та патріотичному вихованню. Бесіди Світлани Павлівни відповідають віковим особливостям дітей, емоційні та змістовні. Матеріал викликав живий інтерес в учнів школи, діти взяли активну участь в заняттях. Мети бесіди: виховання громадян-патріотів, які люблять свою батьківщину, поважають історію своєї держави, повністю досягнуто. Дякуємо Вам, Світлано Павлівно! Директор школи А. Рещикова, педагог-організатор Н. Шилинцева».
Як ви розумієте, подібні листи-подяки можна було б цитувати й цитувати. Популярність Світлани Лукіної вже давно сягнула за межі Одеси, її виступи знають, а на приїзд її чекають в багатьох містах та селах нашої області та і в інших областях. Свого часу Світлана Павлівна була співробітником управління соціального захисту населення та управління у справах сім’ї та молоді облгосадміністрації, та, навіть і тепер, вона залишається знаним активістом громадського гуманітарного руху, одним з організаторів обласного Фонду милосердя і здоров’я, тією людиною, яка всіляко піклується про незаможні родини, про дітей-сиріт, про ветеранів та інвалідів.
Світлана Павлівна володіє феноменальною здатністю запам’ятовувати поетичні тексти, яких вона знає напам’ять безліч, і які може годинами декламувати, тримаючи в емоційній напрузі будь-яку аудиторію. Але вражає в ній не стільки феноменальність пам’яті і талант декламатора, скільки феноменальність її духовності і душевності; її глибинна, природна інтелігентність; отой талант людяності, що проявляється у прагненні завжди залишатися потрібною людям, приходити на допомогу кожному, хто цього потребує, залишатися у вирі громадського і мистецького буття. Недарма ж гаслом її життя стали закличні рядки улюбленого поета Івана Рядченка: «Вот ты возьми и что-то соверши для звездной бесконечности души!». І Світлана Лукіна звершує це всіма своїми творчими пошуками, всіма громадянськими пориваннями, оскільки душа в неї справді… зоряна.
