Громадські слухання щодо формування плати за проїзд в одеських автобусах пройшли бурхливо! Однак висновки з полеміки – неоднозначні, тому прогнозувати результати заходу поки що проблематично.
Ініціатором слухань виступив депутат Одеської міськради Олексій Гончаренко, який є головою постійної комісії із удосконалення структури управління містом. На обговорення з його боку було запропоновано проект регуляторного акту «Про затвердження Порядку узгодження вартості проїзду на автобусних маршрутах загального користування у режимі руху «маршрутне таксі». Як сказав начальник управління транспортного комплексу Одеської міськради Володимир Макарчук, який вів збори, розглянути даний документ було запропоновано керівництвом міста як його управлінню, так і управлінню економіки, інвестиційної політики та зовнішньоекономічної діяльності Одеської міськради.
Суть проблеми було сформульовано у виступі заступника начальника цього управління Євгенії Квятковської. Вона у тому, щоб не допустити необґрунтованого підвищення вартості проїзду в одеських «маршрутках». У зв’язку із цим проектом «Порядку...» передбачено схему введення нових цін. Доповідачкою були також запропоновані варіанти, коли це має бути повністю у компетенції виконкому і, – очевидно, демократичніший, другий, – коли певні органи виконкому узгоджують тарифи із перевізниками, тобто їхня думка враховується теж.
На адресу управління надійшли листи від транспортних організацій, зокрема від Одеської обласної асоціації транспортників на чолі із президентом Іллею Тищенком та транспортних профспілок. Противагу їм становили зауваження, які надійшли від 11 комітетів самоорганізації населення (так званих СОНів) і ще низки громадських організацій. Усього – близько 30 тисяч підписів мешканців міста.
Звичайно, ціни на проїзд у «маршрутках» – питання не пусте. Але чи об’єктивне розв’язання проблеми високих тарифів голосуванням, як було запропоновано на слуханнях? Із приводу того, що їхній ефект засновано на масовості колективної думки, хтось із транспортників зауважив, що якби вони це знали, то теж могли б запросити до зали своїх знайомих та родичів, і тоді не відомо, на чию користь був би результат голосування.
Багато хто із громадян, які підписалися, не могли пояснити, за що подають голос і проти чого виступають, тому що не володіли економічними термінами, які звучали під час обговорення. У дебатах, в яких хотілося б почути мотивації та побачити пошуки спільного знаменника, пропозиції мало відрізнялися від претензій, пояснення від виправдань. Переважало усім зрозуміле людське бажання менше платити за користування автобусами. Але воно не поєднувалося із господарськими параметрами сьогоднішнього дня. Так, автобусні тарифи не підвищувалися із 2002 року, у той час, як за ці шість років у 2-2,5 раза зросла вартість запчастин, пального, зарплати водіям... Тому відбувалося зіткнення емоцій із логікою, була спроба розглянути соціальне питання перевезень у площині політики. Далі з’ясувалося, що транспортне забезпечення пасажирів містить у собі комплекс проблем, з контексту яких не можна вихоплювати одні лише тарифи. Потім навіть з’ясувалося, що перш, ніж говорити, якій бути транспортній політиці, потрібно порушувати питання про те, що такій необхідно для початку хоча б просто бути!
Наприклад, перевезення пільгових пасажирів ускладнюється неможливістю бюджету дотувати автопідприємства, які беруть на себе витрати щодо їхнього обслуговування.
Питання щодо прозорості пасажиропотоку було поставлено так, що це поняття виявилося ототожненим із принципово іншим: попитом населення на пасажирські перевезення. Попит – це потреба населення у транспорті. А пасажиропотік – це реальна кількість перевезених за день пасажирів. Крім того, на пропозицію запросити для контролю незалежних фахівців із Києва не знайшлося відповіді, хто буде оплачувати їхню роботу?
Розбіжності були ще з декількох пунктів. Компромісними були лише рішення, що частка фінансових витрат, яких зазнає перевізник, коли бере кредит, може бути включена до вартості проїзду у розмірі не більше 5%.
На додачу до того, які риси мають відрізняти транспортну політику, можна віднести низку висловлювань. Так, підприємець Леонід Штекель сказав, що на ринку перевезень необхідна наявність конкурентів. Об’єктивним підходом, вважають консультант управління морегосподарського комплексу, транспорту та зв’язку облдержадміністрації Георгій Хаскін та Є. Квятковська, має бути встановлення цін на товари та послуги (серед них і автобусні тарифи) у пропорційній залежності від мінімальної зарплати громадян. Інакше кажучи, якщо мінімальна зарплата збільшується на 20%, то на стільки ж можуть збільшитися й ціни. Але не більше! Усе інше – від лукавого, й породжує інфляцію. Вона тим вища, чим більший розрив між купівельною спроможністю зарплати та цінами на національному ринку.
Гадається, прорахунком транспортників було підвищення тарифів на початку 2008 року, зроблене без попередньої широкої кампанії щодо роз’яснення причин такого рішення. Тисячі людей раптово опинилися поставленими перед неприємним фактом: «Або плати 2 гривні, або йди пішки!» Провадження «круглих столів», організація прямих телефонних ліній, лекторські виступи по телебаченню, публікації економічних аргументів у пресі до підвищення тарифів могли б дати городянам можливість розібратися у ситуації. І тоді відпала б необхідність влаштовувати слухання зараз, коли нові тарифи вже введено.
Чи стане тепер «Порядок...» балансом інтересів усіх сторін, які беруть участь у процесі автоперевезень? Це покаже міська сесія, на обговорення якої буде винесено це питання. Гостроту ситуації трохи знижує те, що перевізники не мають наміру підвищувати плату за проїзд у маршрутних автобусах.
