5 вересня ЗАТ «Заплазький цукровий завод», який очолює Геннадій Казачонок, відзначив свій 45-й день народження. І вперше за час свого існування тут нині не перероблятимуть цукровий буряк. У виробничих цехах ще не зник солодкий запах малясу, але порожні приміщення, в яких вже повинен був розпочатися черговий сезон цукроваріння, навіюють лише щемливий сум. Прикро, але флагмана переробної промисловості Любашівського району остаточно «припнуто на якір», і жителі селища цукроварів чекають відповіді на болюче і тривожне запитання: «Працюватиме завод чи ні?» Керівники району і області вели переговори з цього приводу з його власниками, але це ні до чого не призвело. Сьогодні без засобів до існування залишилося понад 500 сезонних робітників із Зеленогірського та прилеглих до нього сіл, і не менше 100 кваліфікованих робітників. Втратили роботу цілі династії цукровиків – нащадки тих, хто будував завод і працював на ньому з дня його заснування. Під питанням перебуває життєдіяльність цілого селища, яка напряму залежить від заводу. Деякі жителі вже вирішили продавати квартири і шукати роботи та долі в іншому місці.
Закриття заводу відчутно вдарить і по районному та місцевому бюджетах. Лише поточного року буде недоотримано 785 тисяч гривень, а у 2009 році – 1 мільйон 200 тисяч гривень.
33 роки плідної праці віддав цукровому виробництву головний інженер Петро Михайлович МОРШНА. З гіркотою в голосі він сказав:
– Люди до останнього сподівалися, що чутки про закриття заводу перебільшені, але їхні надії не справдилися. Планувалося виробництво цукру, було закуплено необхідні матеріали, ще у червні місяці викликали ремонтні бригади і до середини серпня займалися налагоджувальними роботами. Торік на реконструкцію заводу було витрачено 2,5 мільйона гривень, що дало б змогу значно знизити енергозатрати при виробництві цукру. Якось приїжджали представники з Олександрійського цукрового заводу, що на Кіровоградщині, дивувалися технічними новинками, що впроваджені у виробництво за останні роки і зізнавались, що вони набагато від нас відстали.
Непродумана цінова політика спричинила кризу у цукровій галузі. Наші інвестори нетерпляче очікували, що відпускна ціна на продукцію підніметься хоча б до 4 гривень за кілограм. Проте уряд запропонував цукровикам утримувати її на позначці 3,2 гривні ще до грудня місяця. Крім того, товаровиробники запросили за тонну сировини 220 гривень. Є проблеми з забезпеченням сировиною. Її потрібно завозити з найближчих чотирьох областей. У Любашівському районі плантації буряків займають лише 500 гектарів, з них 200 га засіяно самими заводчанами. Зараз ми готуємо до роботи потужний бурякозбиральний комбайн, який два роки тому придбали за 2,5 мільйона гривень. Буряк, мабуть, будемо відвозити на Іваньківський завод, що у Маньківському районі Черкаської області. Була надія на цукор-сирець, але його вигідно переробляти, коли завод працює на повну потужність і вже закінчується буряк.
Прикро, але сьогодні ціна буханця хліба вища за кілограм цукру. Подорожчало все – від електроенергії, природного газу до металу. Лише ціна на цукор залишається незмінною.
Та жоден розумний товаровиробник не буде працювати собі у збиток. Є інформація, що з 120 цукрових заводів, що працювали в минулому році, буде запущено не більше 50.
– Кажуть, завод вже почали різати на металобрухт?
– Це не так. У нас були труднощі з виплатою заробітної плати і з оплатою за електроенергію, тому ми здали в металобрухт старе устаткування, запчастини – все, що іржавіло. А завод ми законсервували і перекрили всі доступи ласим поживитися за чужий рахунок. Щоб зберегти кваліфіковані кадри, частину спеціалістів, начальників змін та майстрів було переведено в охоронці. Залишилися працювати слюсарі, токарі та зварники. Працює всього 130 чоловік.
– Петре Михайловичу, а чи можна зараз запустити виробництво?
– Щоб запустити завод, нам потрібно максимум 3-4 тижні і приблизно 600-700 тисяч гривень, які підуть на закінчення ремонту, проплату дозвільних документів з різних інстанцій, закупівлю матеріалів, налагоджування устаткування. Крім того, потрібно віднайти 4-5 мільйонів гривень, щоб проплатити за природній газ, і ще кілька, як аванс сільгоспвиробникам.
– Без заводу селище Зеленогірське може перетворитися на маленький хутірець...
– Гадаю, до цього справа не дійде. Нещодавно т.в.о. голови райдержадміністрації Володимир Бурдик, голова районної ради Микола Бурлаков, Зеленогірський селищний голова Володимир Чорний, енергетики та ряд районних спеціалістів провели нараду стосовно подальшої долі селища, пов’язаної з закриттям заводу. Справа в тому, що Зеленогірське забезпечується питною водою з заводської артезіанської свердловини, а робітничі двоповерхівки – заводськими очисними спорудами. Якщо нас відключать від електропостачання, селище залишиться без води і потоне у фекаліях. Щоб цього не трапилося, вирішується питання проведення до насосної станції окремої електролінії. А потім потрібно буде передати цей стратегічний об’єкт на баланс селищної ради.
Відомо, що компанія “Інцукорпром-К” оголосила про продаж своїх заводів, і ми сподіваємося, по-перше, що нас “купить” добрий господар, який зможе відновити виробництво цукру і дати людям роботу; по-друге, на промисловому майданчику, на якому розміщений наш завод, можна швидко встановити будь-яке підприємство. Є газ, електроенергія, вода, залізничні колії, складські приміщення, кваліфіковані робітники. А завдяки турбінам, що працюють від пару, можна виробляти 12 тисяч мегаватт електроенергії. На мою думку, це лише тимчасові труднощі, які ми повинні мужньо перебороти.
Можна погодитися з П.М. Моршною, що селище, яке справило влітку свій перший тридцятирічний ювілей, має велике майбутнє. Не зрозуміла лише позиція власників цього переробного підприємства. Так,19 січня 2008 року на прес-конференції УНІАН президент компанії ТОВ “Інцукорпром-К” Дмитро Баринов повідомив, що ТОВ “Чорноморська цукрова компанія”, яка була створена в ході реструктуризації ТОВ “Інцукорпром-К”, планує до 2011 року інвестувати понад 15 мільйонів доларів у збільшення потужностей своїх трьох заводів: ЗАТ “Заплазький цукровий завод”, ВАТ “Котовський цукровий завод” і ВАТ АПК “Південний” (Червонознам’янський цукровий завод). Довести переробку сировини до 1 млн тонн і виробляти до 150 тисяч тонн цукру щорічно, а також збільшити орендовані площі, на яких самі вирощуватимуть буряк, до 50 тисяч гектарів. Що завадило компанії втілити свої перспективні плани, коли її чистий прибуток у 2006 році склав понад 124 мільйони гривень проти 106 млн 700 тис. грн у 2005 році, можуть прокоментувати лише її власники. Адже без роботи залишилися тисячі цукровиків та членів їхніх родин.
