Без перебільшення скажу: цей двоповерховий будинок – найбільш відвідуваний мешканцями Арциза. Тому що тут розташовані бібліотеки і для дорослих, і для дітей.
Я і сама буваю тут часто і бачу, з якою послідовністю змінюються у читальних залах тематичні книжкові виставки. Отже, спеціалісти слідкують за новинками у книжковому світі.
Непоганим вважає завідувачка централізованої бібліотечної системи Валентина Капішевська книжковий фонд у кількісному його значенні. Однак задовольнити попит читача вдається не завжди. Бібліотекарі обурюються: гостро не вистачає літератури довідкової, за шкільними програмами, для дітей молодшого і середнього віку. Для придбання художньої літератури використовують зароблені на наданні додаткових послуг гроші. Нещодавно сюди по досвід приїздили фахівці із Сарати, щоб впровадити його у себе.
Років п’ять вже у бібліотеці для дорослих беруть невелику плату за користування вдома літературою, одержаною із читальної зали. Щоправда, самі бібліотекарі – і Галина Конарьова, і Валентина Афанасьєва, чий стаж роботи скоро досягне 40-річної позначки, вважають цей спосіб не дуже популярним. Але що робити? Адже за рахунок цього якраз і закуповується література, якої не вистачає, згідно із записами у зошиті незадовільного попиту.
А книжки нині дорогі. За «Основні чинні закони», наприклад, 60 гривень заплатили. І, така прикрість, хтось її «поцупив», за всіма ж не услідкуєш.
Тішить бібліотекарів те, що у читальних залах завжди багатолюдно. Так що роботи вистачає. Після того, як у сусідній Сараті запрацювала філія Миколаївського університету, його студенти по потрібну літературу приїжджають тепер до Арцизької бібліотеки. І тут це сприймають за честь.
Мрія бібліотечних працівників – а тут це лише жінки – зробити добрий ремонт приміщень. Щоб з туалетом усередині, а не за будинком. Щоб було тепло. Щоб і меблі змінити, як у тарутинських бібліотеках. Звичайно, хочеться, щоб і грошей на літературу виділялося більше. Вікна, щоправда, замінили на «євро», чому всі дуже раді, а ось підлога така, що перед гостями за неї соромно. Я була якраз у читальній залі бібліотеки, коли жінка, яка щойно увійшла, озирнувшись, вигукнула: «Треба ж, 20 років тут не була, а штори впізнаю – ті самі!»…
Ці недоліки приховує те, що бібліотекарі приділяють максимум уваги кожному відвідувачеві. Організований на базі читальної зали клуб «Сузір’я» відвідують до 30 людей похилого віку. Тут же провадять свої тематичні зустрічі члени клубу «Маленький каприз». Був добрий задум організувати роботу ще одного клубу – «Абонемент здоров’я». Але для цього була б потрібна ще одна зала.
Катерина Труш – ветеран бібліотечної справи, завідувачка дитячої бібліотеки вже багато років, дуже наполегливо доводить: професія бібліотекаря належить до категорії шкідливих. І наводить докази: всі, хто працює у цій сфері тривалий час, страждають на хронічні захворювання дихальних шляхів. Постійно дере у горлі. Книжковий пил – чинник серйозний.
– Але ж на нас, – з якоюсь часткою іронії говорить Конарьова, – уся пропаганда тримається. Ми – центр новітньої інформації. І вміємо її не лише вчасно подати, але ще і прокоментувати. Хоча часом вимоги до пропаганди не співпадають з нашою громадською позицією. Галина Петрівна показала товсту, у 1100 сторінок, чудово видану книжку «Вони боролися за волю України», про героїзм воїнів УПА. Потім сказала:
– Нещодавно їхала з Одеси з однією жінкою із Західної України. І вона розповіла, як у їхньому селі молоденьку вчительку бандерівці – «лісові брати» – спочатку по-звірячому побили на очах у жителів, а після скинули живу в глибокий колодязь.
– Отож, – обурилися бібліотекарі, – а тепер від нас вимагають прославляти їх, зводити до рангу святих. Язик не повертається.
Саме у цю мить до читальної зали увійшли діти. І відразу в ній начебто посвітліло. Діти відчували себе, як вдома. І мої співрозмовники почали видавати їм книжки.
