На одній з перших сесій Болградської районної ради нинішнього скликання депутат від «НУ»-«НС», голова Болградської райдержадміністрації Дмитро Койчев із властивою йому мудрістю щирого бессарабця сказав: «У нас повинна бути одна партія - партія патріотів Болградського району».
Гадаю, цю політичну заяву Дмитро Миколайович готовий повторити і зараз. Але та «ракова пухлина», що утворилася і прогресує в стольному граді Києві, досягла такої стадії своєї зрілості, що її «метастази» проникли в найвіддаленіші куточки державного організму. Побоююся, наскільки ця стадія хвороби виліковна.
Саме такі думки долають мене після останньої сесії Болградської районної ради, на якій, крім іншого, постало питання про призначення редактора районної газети «Дружба».
Коли в Україні бродить примара чергових виборів до парламенту, і районні організації політичних партій вже «поставлені під рушницю», посада редактора стає ключовою позицією.
Існуюче законодавство дуже чітко регламентує роботу ЗМІ в умовах виборчої кампанії (крок ліворуч, крок праворуч – позов до суду), однак позиція газети, що відображує ситуацію сьогодення, звичайно, дуже важлива. Усі розуміють: відображувати можна по-різному. «Дзеркало» може бути маленьким – щоб читач бачив лише окремі фрагменти, або великим – щоб показати ситуацію «на повний зріст». А ще дзеркала бувають кривими.
СКІЛЬКИ КОШТУЄ СВОБОДА СЛОВА?
У попереднього редактора Болградськой районної газети «Дружба» Тетяни Желяскової виник конфлікт із керівництвом району. І журналістка в розквіті сил, як тільки з’явилася можливість піти на іншу роботу, розсталася з газетою.
На цю тему можна говорити багато, намагаючись визначити, хто винен. Але суть конфлікту, мені здається, не в особистостях, їхніх вчинках або бездіяльності, а в системі відносин, «правилах гри».
Журналісти перебувають у непростій ситуації. З одного боку – в Україні оголошена свобода слова, але, з другого боку, – газета підлегла районній раді, у складі якої депутатами перебувають і перші особи райдержадміністрації. То до якої міри може бути вільним слово?
Опинившись «у контрах», газета відразу відчула відповідну реакцію – була зведена до мінімуму фінансова підтримка видання. Так, торік дотація районній газеті «Дружба» склала 38 тис. грн. Для порівняння: аналогічній газеті із сусіднього району, що мирно співіснує зі своїм засновником, було виділено з бюджету 220 тис. грн. Як кажуть, коментарі зайві.
«ДРУЖБА» «ДРУЖБОЮ», А ГОЛОСИ ПОРІЗНУ
Те, що за крісло редактора, яке звільнилося, буде «війна», пророкували багато болградців. Уникнути цього шляхом «мирних переговорів» на засіданнях постійних депутатських комісій не вдалося.
Три депутатські комісії і особисто голова Болградської районної ради Іван Насипаний (Партія регіонів) на пост редактора висунули депутата райради Тетяну Терзі – завідувачку сектору внутрішньої політики і зв'язків із громадськістю апарату райдержадміністрації, яка має значний досвід роботи в ЗМІ, і в силу своєї посади постійно тримає руку на пульсі району. Від імені фракції в районній раді, що поєднує депутатів від «НС»-«НУ» і БЮТ, була запропонована інша кандидатура – кореспондента газети, нині виконувача обов'язки редактори Анатолія Чебанова. Його кандидатуру запропонував і колектив «Дружби».
Що в цій ситуації було потрібно зробити депутатському корпусу? Уважно вислухати програмні виступи кандидатів і обрати кращий проект розвитку газети. Кращий з погляду «партії патріотів Болградського району». Але, на жаль! Сьогодні в моді інша модель поводження депутатів – а ля ВРУ.
Тетяні Терзі поставили за провину те, що вона, людина нехай і безпартійна, але пройшла в депутати під прапором Партії регіонів. І, отже, не зможе бути безсторонньою. Друге «звинувачення» полягало в тому, що чоловік Тетяни Терзі є членом вищезгаданої партії. А голова Болградської райдержадміністрації пригадав своїй підлеглій, що вона на попередніх сесіях «голосувала проти райдержадміністрації». Тези Анатолія Чебанова взагалі не обговорювали.
Активно, як ніколи, виступав міський голова Болграда Володимир Качанов – очевидно, кандидатура майбутнього редактора його теж дуже турбує. Залишаючи трибуну, мер закликав депутатів районної ради взагалі втриматися від голосування.
Після полеміки, що протривала цілу годину (інші питання на сесії розглядалися в середньому по 4-5 хвилин), стали голосувати. Карта лягла таким чином: 19 депутатів підтримали Тетяну Терзі, 5 – Анатолія Чебанова, 16 утрималися. Таким чином, газета «Дружба» залишилася без редактора. Як кажуть у народі в таких випадках, гора народила мишу.
ПОТОНУЛИ В ПОЛІТИЧНИХ АМБІЦІЯХ
А тепер про те, що залишилося не почутим, що потонуло в палких дебатах політичних сил. І Анатолій Чебанов, і Тетяна Терзі говорили досить розумні речі.
Зокрема Тетяна Михайлівна, виступаючи перед депутатами, головним принципом своєї роботи назвала політичну нейтральність газети: «Я хотіла б зробити «Дружбу» відкритою і доступною трибуною для всіх суспільно-політичних сил району і депутатів всіх рівнів. Я стою на позиціях, які неодноразово декларували у своїх виступах і голова облдержадміністрації Микола Сердюк, і голова обласної ради Микола Скорик – відхід від політичних амбіцій, підбір кадрів сугубо за принципом професіоналізму, а не політичної приналежності і консолідації всіх сил громади для спільної роботи. Я пропоную разом створити в районі газету, що справді буде відображувати всі позиції, стане своєрідним мостом, що поєднає всі суспільно-політичні сили району і гілки влади».
Антон Павлович Чехов напевно сказав би: «Свята простота». Які мости?! Правила гри такі, що діючі особи, нехай хоч тричі оголосять себе патріотами Болградського району, однаково будуть вести боротьбу один з одним – вони ж у різних партіях.
– Велика політика робиться в Києві, а ми тут залишаємося. І нам дивитися в очі один одному. І розв’язувати проблеми, – переконувала Тетяна Терзі. – Нам тут ділити нема чого.
У тому-то і проблема – ще не усе розділили! Трохи пізніше прокурор району із трибуни сесії проінформував, що недавній демонтаж плит з військового аеродрому з подальшим їхнім продажем – справа рук жителів (або жителя) Болградського району. Гадаю, цей об'єкт намагалася привласнити не бабуся Дора, яка торгує зеленню на ринку.
– Я прошу розглядати газету не як засіб політичного піару, а як можливість звертатися до виборців, порушувати і спільно вирішувати проблеми, – продовжувала промовець. – Я вважаю, що критика в газеті повинна бути конструктивною і аргументованою, щоб вона спонукала до дії.
Справді, можна копнути глибше, наприклад, у районі аварійної ділянки дороги Ізмаїл – Болград. Автотраса вийшла з ладу через витоки в міському водоводі. Скільки в Болградському районі викопано труб, скільки розкладено грошей по кишенях! А на ремонт водоводу коштів не знайшлося. І сьогодні, коли рядова проблема перетворилася в НП, потрібно витрачати кошти з міського, районного і обласного бюджетів не лише на ремонт труби, але і на будівництво тимчасової об'їзної дороги, а потім – на ремонт автотраси. За найскромнішими підрахунками це мільйони два викинутих на вітер грошей. Добре б розібратися і назвати імена «героїв-господарників». У кого вистрілить конструктивна критика?..
Можливо, я помиляюся, але мені здається, що влада на місцях не зацікавлена в тому, щоб газети були принциповими, дієвими, об'єктивними. І те, що «Дружбу» залишили «без голови», – зайвий тому доказ.
ЗАМІСТЬ ПОСТСКРИПТУМУ
На сесії розглядалося, але вже мимохідь, питання про проведення звітів депутатів Болградської районної ради перед виборцями про свою діяльність у 2007 році. Звітувати вони зобов'язані – цього вимагає Закон. Назвався грибом – лізь у кошик. Але, як проінформував голова постійної комісії з питань місцевого самоврядування, депутатської діяльності і етики Олександр Мілков, з 50-ти депутатів Болградської райради інформацію про звіти подали лише 28%. Інші не повважали за потрібне відзвітувати про депутатську діяльність.
Але ж це – теж тема для газетної публікації. Робочий заголовок: «Виборці так і не довідалися, що зробила партія патріотів Болградського району».
