Дата нібито не дуже знаменна. Але якщо врахувати, скільки за ці роки відбулося подій і у країні, і у самому училищі, якщо згадати, скільки разів цей навчальний заклад змінював назву, і скільки разів його намагалися взагалі закрити, з якими труднощами керівництву і викладачам доводилося стикатися, щоб пережити фінансові труднощі, врятувати те, що є. То той факт, що училище існує дотепер, вартий похвали.
Особливо складними були перші роки після проголошення незалежності нашої держави. У країні хаос, закриваються підприємства, людям не виплачується зарплата, практично припинено фінансування училища. Гостро постало питання – закрити. Але куди підуть учні? Адже серед них багато сиріт або ж це діти, батьки яких позбавлені батьківських прав? Треба віддати належне керівництву, викладачам, майстрам виробничого навчання – вони зуміли обстояти училище, зберегти те, що вже напрацьовано.
Ось чому в день святкування на урочистій лінійці так тепло відгукувалися про ветеранів, про тих, хто починав працювати від дня відкриття училища, а деякі працюють і дотепер. Це Р. Благодир, А. Слівна, Є. Сакалюк, М. Коросташ, М. Чиж, А. Севастьянова, А. Бежан, В. Шевченко, Г. Наумчук, Г. Александрова, В. Кравець, С. Кливняк, В. Ярличенко та інші.
Понад чотири тисячі фахівців підготовлено за ці роки. Випускники училища – трактористи-машиністи сільськогосподарського виробництва, слюсарі-ремонтники, столяри-будівельники, маляри, штукатури, електрогазозварники – працюють не лише в нашому районі, але і у багатьох населених пунктах країни. Кілька років тому відкрили групу за спеціалізацією оператор комп’ютерного набору, конторський службовець. А у перспективі планується готувати ще і фахівців лісового господарства.
Зараз в училищі навчається 290 дітей, з них 56 – сироти. Одна із проблем – комплектування груп. Ні для кого не секрет, що в нашій державі народжується все менше і менше дітей, тому виникають деякі проблеми з набором учнів. Враховуючи цю обставину, керівництво області дозволило створити в Савранському училищі дві малокомплектні групи. У порівнянні з минулими роками нині фінансування на належному рівні – держава виділяє кошти на зарплату викладачам, харчування і стипендію учням. Але, крім цього потрібні ще і кошти на опалення приміщень, створення нормальних побутових умов, організацію дозвілля дітей. На жаль, про це держава не дуже турбується, тому керівництву училища доводиться просити допомоги у спонсорів. І, як сказав нинішній директор ПТУ О. Лебеденко, вони у більшості випадків не відмовляють. От і на свято, наприклад, В. Бондарчук і А. Чемеринський подарували пральну машину-автомат, керівник фірми «Авантаж» І. Дергачов виділив гроші на придбання музичного центру, добрі люди подарували спортивну футбольну форму. Не залишилися байдужими райрада і райдержадміністрація – подарували кольоровий телевізор і посуд для їдальні. Загалом, як і має бути, подарунків було багато.
Вже після свята директор училища Олександр Прокопович Лебеденко (він усього декілька місяців обіймає цю посаду) розповів про плани на майбутнє, про перспективи, про труднощі навчально-виховного процесу.
– Але не уявляйте усе в занадто похмурих тонах, – зазначив він на прощання, – ми будемо шукати шляхи виходу зі складних ситуацій. Однак, треба щоб і громадськість із розумінням ставилася до наших проблем, щоб виховання дітей було не лише нашим клопотом. Адже сьогоднішні учні – це майбутні фахівці, це майбутнє нашої країни.
