ДОРОГІ ЗЕМЛЯКИ!
Не випадково в день Покрови Пресвятої Богородиці, яку наші діди і прадіди здавна вважали своєю заступницею і покровителькою, відзначається День Українського козацтва.
Козаччина назавжди увійшла славетною сторінкою в історію нашої країни. Запорізька Січ стала символом свободи і рівності, самобутньою республікою, прадавнім втіленням українського демократичного суспільства і живим прикладом хоробрості та мужності нашого народу в боротьбі за свою незалежність.
Моральні якості запорізьких козаків, такі як патріотизм, національна самоповага, прагнення до свободи і самостійності, глибоким корінням проросли в наступних поколіннях українців і спонукали нас протягом кількох століть крок за кроком виборювати власну державність і суверенітет України.
Тож вітаю зі святом представників козацьких громадських об’єднань і всіх, хто вважає себе гідними нащадками славних козаків, хто любить, поважає і захищає свою батьківщину і свій народ, хто своєю щоденною працею розбудовує і збагачує Україну і наш Причорноморський край.
Миру, злагоди, єдності та добра, міцного козацького здоров’я вам усім!
Голова обласної ради М. СКОРИК
НА РАДІ КОЗАЦЬКИХ ОТАМАНІВ
Про сьогоденний стан розвитку козацького руху на Одещині та його подальші перспективи йшлося на засіданні ради козацьких отаманів при голові облдержадміністрації, що відбулася 10 жовтня з нагоди Дня Українського козацтва. Вів засідання ради голова Одеської облдержадміністрації Микола Сердюк.
Козацький рух на Одещині вже давно став одним із наймасовіших в Україні. Досить сказати, що на сьогодні Головним управлінням юстиції в Одеській області зареєстровано 32 обласні організації козаків та обласний осередок Козацької Української партії. Серед тих фундацій, які мають найбільшу кількість осередків у містах та районах області, слід назвати Всеукраїнську громадську організацію «Українське реєстрове козацтво» (отаман Анатолій Коломійцев), Чорноморське козацьке з’єднання (Володимир Пукліч), Чорноморське козацьке військо (Анатолій Петько), обласне козацьке товариство Соборного Козацтва України «Січ» (Віктор Мастеренко).
Як відзначалося у вступному слові голови облдержадміністрації, велику роботу по згуртуванню козацьких товариств проводить отаман Міжобласного товариства «Чорноморський округ «Козацтво Запорізьке», голова Спілки громадських організацій «Асоціація козацьких товариств «Січ» та Спілки «Координаційна рада отаманів козацьких структур Одещини» Микола Свинцицький. Підкреслювалося, що спільними зусиллями кількох козацтв на Одещині створено перший в Україні Музей Українського козацтва, а зараз споруджується козацька церква.
Голова облдержадміністрації особливо наголосив на ролі сучасного українського козацтва в контексті єднання нації, зміцнення незалежності України, повернення до історичних національних цінностей – української мови, культури, історії.
Губернатор вручив отаманові Миколі Свинцицькому Почесну відзнаку голови Одеської облдержадміністрації, а групі отаманів та козацьких активістів - Почесні грамоти Одеської облдержадміністрації. В обговоренні проблем козацького руху в області взяли участь отамани та козацькі старшини Анатолій Петько, Микола Свинцицький, Сергій Гуцалюк, Анатолій Патюк та інші. У виступі кожного з них лунали конкретні пропозиції, націлені на розвиток козацького руху, співпрацю з органами місцевої влади, Збройними силами, Прикордонними військами та органами правопорядку.
Наш кор.
ТУТ ВИТАЄ КОЗАЦЬКИЙ ДУХ
Педагоги НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів – сільськогосподарський ліцей» села Троїцького ще на зорі незалежності одними з перших розпочали впроваджувати у навчально-виховний процес славетні козацькі та народні традиції. Об’єднані єдиною ідеєю відродження самобутнього військового устрою, юні козаки і козачки під керівництвом заступника директора з виховної роботи і водночас хранительки козацьких традицій Тетяни Василівни Тягай створили Волохонську паланку імені гетьмана Богдана Хмельницького. За багато років тут напрацьовано чималий досвід роботи з дітьми, стало доброю традицією влаштовувати колоритні свята, конкурси, спортивні змагання та ярмарки. Особливо полюбляють вихованці школи посвяту у козачата та козацькі забави, церемонії яких здебільшого проходять за участю генерала-осавула Чорноморського козацтва Володимира Пукліча та козацьких старшин. Не був винятком і нинішній рік.
Ділячись враженням від перебування у Троїцькій дитячій козацькій республіці, Володимир Пукліч сказав:
– Сьогодні, коли немає ні жовтенят, ні піонерів, ні комсомольців, незайняту нішу потрібно заповнювати славетними козацькими традиціями, що допоможе уникнути порожнечі в духовному та патріотичному вихованні наших дітей. Часто, приїжджаючи до цього стародавнього козацького села, де невтомно відроджують, зберігають і примножують надбання наших предків-козаків, я лише радію, що тут працюють справжні патріоти. Серед них – осавул Чорноморського козацтва Тетяна Тягай, завдяки їй та багатьом іншим педагогам-сподвижникам тут витає дух козацтва і любові до дітей. Особливо вражають свята, які, як ніде, провадяться красиво і весело.
Володимир Вікторович також розповів, що в області поступово шириться козацький рух. У більшості сіл Біляївського району створені козацькі дружини. Діють козацькі організації також у Кодимському, Миколаївському та багатьох інших районах, містах Білгороді-Дністровському, Балті, Іллічівську.
Втішно, що є люди, яким не байдуже майбутнє наших дітей. Серед них – підприємець із села Холодна Балка Віктор Миколайович Селищев. Завдяки йому на Святого Миколая 99 дітей прийняли в козачата, вони отримали подарунки та частування. Підприємець також щомісяця оплачує харчування 24 дітей-сиріт.
На думку В. Пукліча, потрібно виховувати дітей так, щоб вони поважали старше покоління і нашу прадавню історію, бо якщо ми не потурбуємося про наших дітей сьогодні, то вони забудуть про нас завтра. Саме тому у своїй присязі юні козачата урочисто проголошують:
– Перед Богом нашим Всевидящим, перед святою Покровою, перед батьками і матерями, перед українським народом клянусь, що готовий віддати життя, захищаючи споконвічну свободу народу рідного, дідівські вікові порядки та звичаї, самостійність та незалежність України! Присягаю, що буду старанно навчатися і трудитися задля своєї Вітчизни, її могутності та процвітання.
Юрій ФЕДОРЧУК, власкор «Одеських вістей», Любашівський район
КОЗАЦТВО: МІЖ МИНУВШИНОЮ І СЬОГОДЕННЯМ
Упродовж віків і віків українська нація сприймала і завжди сприйматиме козацтво як невід’ємний атрибут свого існування. Вона пройнялася козацьким духом, возвеличила його до святості національної ідеї і пройшла шлях від усвідомлення себе як нації, що породила козацтво, до нації, цим козацтвом породженої.
Кожен, хто хоче по-справжньому збагнути, чим була для України Запорізька Січ, передусім повинен визнати, що впродовж кількох століть козацтво залишалося своєрідною формою, ідеєю та сутністю української державності, способом державного і національного мислення та самоусвідомлення українця. Докоряти українцеві, що він ідеалізує своїх козаків, – все одно, що докоряти християнинові, що він ідеалізує своїх апостолів. Як це народ може не ідеалізувати витвореного ним воїнського лицарства, якщо в суті своїй воно постає перед світом ідеалізованим відтворенням його національного духу?
Я невипадково заговорив про ідеалізацію козацтва, оскільки саме на її хвилі й почалося наприкінці 80-х – початку 90-х років відродження в Україні перших козацьких гуртів, сама поява яких сприймалася тодішньою комуністичною владою, як прояв національної самосвідомості і, звичайно ж, «буржуазного націоналізму». Справжній спалах козацького руху відбувся після проголошення Україною своєї незалежності. Серед країв, у яких цей рух розвивався найактивніше, була й Одещина, з її давніми традиціями Запорізького та Чорноморського козацтв. Не так багато знайдеться зараз людей, які пригадають, що перша організація відроджуваного козацтва була сформована в Одесі ще в грудні 1990-го, тобто до проголошення незалежності, і називалася вона «Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво» (УЧПГК), а першим отаманом було обрано Леоніда Безклубого.
У моєму домашньому архіві зберігається унікальний документ – оригінал «Протоколу №1 установчого кола (перших зборів) відроджуваного Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва». Завдяки йому дізнаємося, що зібрання це відбувалося 22 грудня 1990 року, в товаристві «Південна громада», по вулиці Пастера, 15; і що творили це «Установче Коло» тридцять п’ять засновників. А в ухвалі «Кола» читаємо: «Відродити Чорноморське козацтво на теренах Одещини під назвою «Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво (громада). Утворена козацька громада є прямим спадкоємцем Чорноморського козацького війська-лицарського ордену, що проіснував протягом 1787-1791 років у Північно-Західному Причорномор’ї України і спирається на традиції козацтва, започатковані з 1245 року».
Згодом, уже працюючи над першою історією цього козацтва, я мав розмову чи не з усіма учасниками «Кола», але жоден із них так і не зумів пояснити, чому наше обласне козацтво, в якості відроджуваного Чорноморського, назване було «Подунай-Гуляйпільським», тобто з використання назви районового містечка Гуляйполя, розташованого далеко за межами Одещини, і яке відоме лише як ставка батька Махна в часи Громадянської війни, і чому часом започаткування козацьких традицій названо саме 1245 рік. Та це вже деталі. Головне, що першу козацьку громаду було створено, і що саме вона згодом стала однією із співзасновниць вседержавного Українського козацтва.
До речі, цікаво відзначити, що офіційно одеське козацтво було зареєстроване лише 8 липня 1992 року, спеціальним «Розпорядженням Представника Президента України в Одеській області» Валентином Симоненком. І ще одна деталь для тих, хто цікавиться історією одеського козацтва: перша посвята козаків чомусь відбулася тільки через рік після створення козацької громади, про що свідчить «Протокол посвяти на козаків УЧПГК» від 22 грудня 1991 р. І відбувалася ця посвята, яку прийняли тоді Іван Кобилка, Микола Горбатюк, Леонід Безклубий, В’ячеслав Лашкевич та ще 11 неофітів, на Святій могилі, на козацькому цвинтарі села Усатового, а здійснювали її «отець церкви-станиці Усатове Василь та Отаман Українського козацтва Петренко Євген Дем’янович».
Зауважу, що при цьому було грубо порушено звичай і традиції. Козак повинен приймати посвяту в день свого вступу до козацтва. А тут вийшло, що люди цілий рік величали себе козаками, не прийнявши козацької посвяти та присяги. Зокрема, не були посвячені і отаман, і писар, що взагалі неприпустимо! Але як уже сталося – так сталося.
Події тих днів засвідчують, що значна частина прокомуністично та проросійськи налаштованого населення сприймала в ті часи козацтво з неприхованою ворожістю, вбачаючи в його появі зміцнення національної самосвідомості та української державності. Одначе засновники громади біли впевнені, що все це лише ідеологічна піна, а майбутнє – за українським козацтвом. І не помилилися. Зараз в Одесі височіє пам’ятник отаманові Головатому, й ім’я його носить одна з вулиць, а колишню Московську названо вулицею Чорноморського козацтва. Нещодавно з’явився пам’ятник козакам-засновникам у Біляївці, а в Одесі ось-ось постане монумент отаману Калнишевському. Тим часом побачило світ кілька Указів Президента України, які стимулюють відродження та розвиток Українського козацтва, націлюють його на співпрацю зі Збройними силами, органами правопорядку і прикордонними військами. Власне, одним із таких Указів саме свято Покрови Божої Матері й зназвано було Днем Українського козацтва.
Та чи означає це, що козацтво остаточно визначилося у шляхах і тенденціях свого розвитку, що воно стало монолітною громадсько-політичною силою? Я вже не раз говорив і знову наголошую, що основною проблемою є відсутність Закону про Українське козацтво, причому це вже проблема не лише козацтва, а й загальнодержавна. Відомо, що зараз у в лавах козацтва перебуває до семисот тисяч осіб, переважна більшість яких – колишні військовики, учасники бойових дій, службовці силових структур, офіцери запасу української армії. Всі вони поділені на «війська», «полки», «паланки», «курені» (батальйони) та «сотні» (роти), мають козацько-військові звання, командирів, однострої і ритуальну холодну зброю. Але вся ця величезна армія напіввоєнізованого люду й досі проходить за нашим «Законом про громадські об’єднання», тобто нарівні з шанувальниками кактусів і котів.
Саме відсутність закону (незважаючи на те, що гетьманом України проголошено самого Президента України Віктора Ющенка) призводить до того, що в державі налічується тепер близько 30 всеукраїнських і міжобласних козацтв та кілька сотень місцевих організацій (районних, міжрайонних; бджолярів, рибалок, спортивних козацьких гуртів). Всі ці колективи не мають ні єдиного керівництва, ні єдиного статуту, ні єдиної мети й ідеології. Мало того, останнім часом з’явилося кілька козацтв, які не приховують свого антиукраїнського, антидержавницького спрямування, своїх проросійських, одверто великодержавницьких, або й імперських, настроїв, а отже, саме існування яких є антиконституційним. Природно, що наявність таких козацтв і відсутність законодавчої бази уже призводить до конфліктів. Тай взагалі, будь-яке протистояння між окремими козацтвами дуже й дуже небезпечне.
Потрібен закон про козацтво ще й у тому сенсі, що велика частина козаків створюють фермерські господарства, засновують козацькі охоронні , будівельні та інші фірми і навіть навчальні заклади. Уже зараз в Україні, скажімо, існують Козацький інститут, козацькі ліцеї, школи, козацькі табори відпочинку. Позитивним є те, що козацтво переходить до відновлення традицій тих запорізьких паланок, які займалися землеробством, ремеслами та промислами (варили сіль, рибалили, майстрували). Це означає, що козацтво віднаходить свою соціальну та економічну ніші в сучасному суспільстві, і, в такий спосіб, забезпечує свій майбутній розквіт. Одначе вся ця діяльність, поєднана з жорсткою напівармійською регламентацією козацьких формувань, теж потребує відповідного законодавчого забезпечення.
Так, проблем ще чимало, проте, вчитуючись у рядки історії Запорозької Січі, сучасне козацтво поступово витворює власний ідеал козака. Тому очевидно, що в психології запорізького козацтва, його жертовній одчайдушності; зневазі до ворога, страху і смерті, – психологія того істинного українця, з якого витворювався ідеал нації поколінь минулих і витворюватиметься ідеал поколінь майбутніх.
Богдан СУШИНСЬКИЙ, генерал козацтва, спецкор «Одеських вістей»
