Благословіть жінку!
Про традиційний жіночий день 8 Березня знають усі наші співвітчизники. А ось те, що 15 жовтня відзначається Всесвітній день сільської жінки – не такий вже і загальновідомий для них факт. Постараємося виправити цю прикру помилку.
Ідея проведення Всесвітнього дня сільських жінок була запропонована на ІV Жіночій конференції ООН, яка пройшла у 1995 році в Пекіні. Проведення такого свята розглядалося як один із шляхів підтримки сільських жінок, громадського визнання їхньої багатогранної ролі в суспільстві. Адже до цієї категорії відноситься (уявіть собі!) понад чверть населення земної кулі… В основному на їхніх плечах лежить виробництво продовольства, стабільний розвиток сільських районів. В Україні таких жінок близько 8 мільйонів. 40% з них мають вищу освіту (у той час, як третина сільських жінок світу взагалі неписьменна). Що стосується фермерських господарств, то їх в Україні налічується понад 42 тисячі. Приблизно кожне шосте з них очолює жінка. У цьому зв’язку, напевно, і не дивно, що десять років тому ініціатором проведення в Україні Дня сільської жінки стала Всеукраїнська громадська некомерційна організація «Рада жінок-фермерів України». Як розповіла голова цієї організації Людмила Клебанова, за ці роки активістки руху провадили свої зустрічі в різних регіонах України. Але і перші, і ювілейні, десяті, збори припали на Одесу. Напередодні свята активістки жіночого руху півдня України провели «круглий стіл» за участю представників обласної ради і обласної державної адміністрації Одещини. Пізніше у них був невеликий «рейд» територією Миколаївської і Херсонської областей. А за «круглим столом» було енергійне обговорення насущних проблем і символічний келих шампанського за майбутні успіхи.
Жінки завжди залишаються жінками. Тому звучали досить емоційні оцінки в стилі: «про село як колиску нації згадують лише перед виборами» або «було б тут модне дефіле – прибуло б більше охочих довідатися про наші проблеми». Але, якщо відкинути емоції вбік, представники влади і жіночого громадського руху дійшли до єдиного висновку: потрібно й далі працювати разом.
Присутній на зустрічі начальник Головного управління агропромислового розвитку ОДА Анатолій Новаковський обіцяв уважно вислухати всі ідеї і дати необхідні роз’яснення і консультації. А заступник голови Одеської облради Фелікс Петросян нагадав про те, що Одеська область завжди у міру сил брала участь у різних проектах, ініційованих «Радою жінок-фермерів України». Так було і у 2003 – 2005 роки, коли в рамках проекту «Чисті береги» провадилися заходи для зменшення завантаженості берегової лінії в Комінтернівському районі. І в більш пізні часи, коли разом зі Шведським кооперативним центром впроваджувалася програма розвитку лідерських якостей серед жінок-фермерів. У цьому проекті було задіяно декілька областей – зокрема і Одеська. Але, на думку Фелікса Едуардовича, така робота повинна перейти на планомірнішу основу.
– Я, як заступник голови облради з соціальних питань, можу вам сказати, що 85% людей, які до мене приходять на прийом – жінки, – говорив він. – Тому що жінку такою створила природа: вона завжди відчуває відповідальність не лише за себе, але і за родину, колектив. Розробляйте конкретні пропозиції і приходьте – мої двері завжди відчинені. Чим можемо – допоможемо на місцевому рівні. Якщо щось потрібно змінювати на державному – будемо готувати відповідні звертання.
– Так, нам потрібно виробити спільну стратегію, – підтверджує Людмила Клебанова. – Адже, з одного боку, уряд виділив дуже великі гроші на підтримку сільського господарства, але куди вони йдуть – ніхто не знає. І, напевно, винні в цьому ми, тому що не провадимо моніторинг, не домагаємося того, щоб вони пішли тому, кому призначені...
У сфері першочергових проблем жінок сільської місцевості були також названі доступ до якісної питної води, рівень медичної допомоги на селі, кредитна політика...
«У сільської жінки зараз зовсім інший статус, ніж у городянки, – говорили учасниці «круглого столу». – Можливо, у нас не завжди є гарна зачіска і манікюр, але ми працюємо, тяжко працюємо. Вирощуємо хліб, забезпечуємо країну продовольством. Не наша вина, що ця продукція не завжди затребувана. Адже є такі переробні підприємства, які не куплять навіть кілограма молока, а свою харчову продукцію випускають тоннами. І чим ми харчуємося? Проблем дуже багато. Дуже важливо змусити поважати себе. Тому і девіз нинішньої зустрічі: «Ми гідні того, щоб нас почули!»
