Наскільки небезпечна економічна криза для одеських підприємств, за родом діяльності залежних від металургії? Про це наша розмова із директором щодо збуту ВАТ «Стальканат» Ігорем Маслюком.
– Поки що ознак послаблення кризи немає. Закінчитися вона може не раніше, аніж у квітні 2009 року, – говорить він.
Початком її став стрімкий стрибок долара, який стався в США. Ця заокеанська тенденція незабаром охопила й розрахунково-банківську систему України. Буквально усі її громадяни стали свідками того, як з початку травня 2008 року впав долар стосовно гривні. Звичайно, це вплинуло й на стан національної промисловості.
Зокрема, підприємства, які виробляють сталеві троси, це відчули вже з серпня. Тоді стався стрімкий спад цін на катанку – основну сировину, потрібну для виготовлення метизної продукції, канатів та дроту. Але на перших порах у серпні – на початку вересня це виглядало навіть позитивним явищем у рамках українського ринку у тому розумінні, що відбувалося здешевлення названого товару.
– Однак ми не ставили собі завдання використати це тимчасове парадоксальне явище для одержання негайного надприбутку. Наше підприємство працює у тісному контакті із національними підприємствами металургійного комплексу понад сорок років, не займаючись, так би мовити, комерційним взаємознищенням, – говорить І. Маслюк.
За його словами, від підтримки нормальної співпраці багато в чому залежить як збереження робочих місць, так і видача працівникам зарплати у повному обсязі. А це майже півтори тисячі чоловік. З другого боку, забезпечення зайнятістю стане гарантією того, що регулярний випуск продукції, потрібної замовникові, не перерветься.
У вересні кризова ситуація почала позначатися вже відчутніше. Це виразилося, насамперед, у тому, що ціна на катанку впала на 20%, а незабаром і на 30% у порівнянні із літніми розцінками.
Завод швидко перепрофілював виробництво на випуск високоліквідної продукції. Такою «родзинкою», за словами І. Маслюка, став дріт діаметром до 1 мм, попит на який великий. Якщо товстіший дріт виготовлять багато підприємств, то таку філігранну роботу може виконувати далеко не кожний завод. Це рішення допомогло задіяти увесь колектив. І тепер у листопаді, хоча криза набирає сили, за рахунок цієї трудової переорієнтації можна зберігати робочі місця.
Але ледве із цим впоралися, як на діяльності підприємства став негативно позначатися такий чинник, як затримка платежів. Несвоєчасно почали платити партнери, чиї рахунки перебувають у «Промінвестбанку». Він потрапив до фінансового колапсу, і його рахунки не обслуговуються. Доки партнери здійснювали перехід на роботу із іншими банками, встигла утворитися дебіторська заборгованість. Це змусило ВАТ «Стальканат» брати кредити в інших структурах, щоб не вносити дисбаланс в розрахунки із постачальниками сировини.
– Такі кроки вживалися з метою забезпечення видачі людям зарплати, і затримки не було жодного разу, – говорить І. Маслюк.
Але криза продовжує «підтискувати». Зараз дріт або троси передаються партнерам за передоплатою, але нерідко й під їхні зобов’язання, офіційно підтверджені гарантійними листами. Але найнадійніші обіцянки – це не живі гроші, які можна витрачати. Частіше сходяться на тому, що партнери знижують величину замовлення до рівня, який можуть оплатити зараз, не входячи в борги. Звичайно ж, це говорить про їхню добропорядність та реальну оцінку своїх сьогоднішніх можливостей, але й ставить на грань виробництво тросів і дроту, яке доведеться скорочувати. Провина – лише зниження попиту, обумовленого кризою.
Поки що І. Маслюк оцінює спад виробництва як некритичний. Але чи збережеться рентабельність надалі? За існуючого у листопаді «розкладу» на ринку та співвідношення долара й гривні утриматися можна. Але аналітики підприємства не беруться поширити цей оптимістичний прогноз вже на близький грудень. Звичайно, маркетингові операції, популярність продукції одеських канатників у країнах близького та далекого зарубіжжя можуть створити передумови для збереження персоналу і уникнути необхідності скорочення людей. Але багато економістів вважає, що спад виробництва у новому році буде прогресувати.
Розуміють ситуацію й робітники. Вони спілкуються з колегами і знають, що багатьох з них криза вже змусила загасити свої мартени. Їхні дружини вже не думають, який торт спекти до недільного столу, а стурбовані тим, як купити хліб. Цей побутовий факт красномовно говорить про те, що купівельна спроможність населення падає. Тому канатники, не завантажені роботою за конкретною спеціальністю, погоджуються робити профілактику механізмів, займаються ремонтом устаткування, модернізують процеси. Але зарплату – одержують!
Якщо задуматися про майбутнє, то заходи типу звільнення, скорочення штату, відправлення у безстрокові відпустки за свій рахунок небажані не лише для «Стальканата», але й для інших підприємств. Тому що, коли криза мине, то не знайдеш кваліфікованих рук, щоб відновити виробництво після простою. Керівництво «Стальканату» вважає своїм першим завданням – утримати людей, зберегти усі наявні види виробництва. Але худне осінній календар: як на кадровій політиці позначиться грудень?
