«Ставлення до толерантності в країнах Європейського союзу» – такою була провідна тема зустрічі з представниками національно-культурних товариств Одещини, організованої 18 листопада управлінням у справах національностей та релігій облдержадміністрації в приміщенні Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського. Ця зустріч відбувалася в рамках загальноукраїнської кампанії «Толерантність як шлях до Європи». Друкуємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Державно-політичне та етнічне формування Єдиної Європи все нагальніше висуває на порядок денний проблему взаємоповаги не лише між окремими національностями в самих країнах ЄС, але й між корінними народами та емігрантами, між емігрантами з різних країн і, нарешті, між національними та релігійними угрупованнями тієї чи іншої діаспори. Прикладів такої нетерпимості маємо задосить, і на прикладі Франції та Німеччини, і на прикладі сербсько-хорватських та сербсько-албанських взаємин, і на досвіді Північної Ірландії...
Зважаючи на всі ті виклики, які породжує значна міграція, в тому числі й незаконна, що спостерігається останнім часом в Європі, 1995 року члени ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів терпимості, направлених проти насилля у світі, а вже наступного року Генеральна Асамблея ООН запропонувала щорічно відзначати Міжнародний день толерантності, якого оце нещодавно, 16 листопада, ми з вами відзначили.
І у вступному слові директора бібліотеки ім. М. Грушевського Юліани Амельченко, й у доповіді завідувачки відділу у справах національностей та релігій управління у справах національностей та релігій Любові Зелінської, й у багатьох інших виступах мовилося, що одесити навчилися толерантно сприймати звичаї, традиції, культуру інших народів та етнічних груп, і в цьому відношенні міжетнічна та міжрелігійна ситуація в Одесі, незважаючи на якісь там окремі, випадкові непорозуміння, може вважатися взірцевою. Досягати цього, як справедливо зазначила Любов Зелінська, було б неможливо, якби Українська держава не дбала про сприяння розбудови національно-культурних товариств. А треба сказати, що в одній лише Одесі таких налічується зараз понад сто, причому з кожним роком кількість їх зростає.
Та чи існує якийсь координуючий орган, який би налагоджував взаємини між цими товариствами? Так, існує. Ним стала Рада представників національно-культурних товариств Одеської області. ЇЇ створено при управлінні у справах національностей та релігій як дорадчий орган. Але в реальному бутті функції його значно ширші, оскільки засідання Ради завжди слугують нагодою для зустрічей керівників різних товариств, їх знайомству, а отже й налагодженню дружніх взаємин. Саме про це, а також про успіхи і проблеми своїх товариств, й говорили під час зустрічі президент єврейської асоціації «Україна – Ізраїль» Дмитро Гутахов, директор Всеукраїнського центру болгарської культури Дмитро Терзі, голова Одеського відділення Спілки поляків України Тадеуш Залуцький, голова Комінтернівського районного німецького центру зустрічей «Перлина» Валентина Вайсбек, учителька польської мови з Познані Агнешка Цихоцька та член правління гагаузького товариства «Бірлік» Надія Маленкова.
Розвитку діяльності цих та багатьох інших товариств сприяла, зокрема, ухвалена на початку року «Програма підтримки розвитку національних меншин та діяльності національно-культурних товариств Одеської області». Саме в її рамках на організацію всіляких заходів товариствам було виділено з обласного бюджету 600 тисяч гривень, а ще 95,5 тисячі витрачено на реалізацію положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Така увага з боку державних органів дозволила значно пожвавити діяльність більшості товариств. Про це свідчить великий перелік заходів, які вже вдалося провести впродовж поточного року, що, нагадую, ще не завершився. Серед них особливий інтерес викликали міжнародні наукові конференції: «Болгари Північного Причорномор’я. Відродження болгар України: історія та сучасність», «Причорноморський регіон у контексті європейської політики: минуле і сьогодення», «Липовани: історія та культура росіян-старообрядців».
Помітними подіями не лише для культурних товариств, але й для всього міста виявилися міжнародні фестивалі: в’єтнамських бойових мистецтв «Во В’єтнам», молдавської культури «Дністровська хвиля», всеукраїнський фестиваль «Відлуння бойківського краю», фестиваль дитячої польської пісні, а також концерт національно-культурних товариств області «Багатонаціональна Одеса – співає». Ну а проблеми розвитку своїх національних культур представники національних меншин мали змогу обговорювати на засіданнях спільних «круглих столів»: «Взаємодія України та Європейського союзу: виклики і тенденції», «Роль громадських організацій у збереженні національно-духовних та культурних традицій народів півдня України», «Актуальні проблеми викладання російської мови» та «Відродження мови – основа збереження національності» (йшлося про відродження єврейської мови ідіш).
Ну і, звичайно ж, надовго залишилися в пам’яті членів товариств такі резонансні заходи, як відзначення 200-річчя Зельцьких німецьких поселень на Одещині, фестиваль гагаузької культури у Рені, свято білоруської писемності, міжнародний день ромів та виставка іконопису, книжної справи і документів «Світ старої віри», а також заходи з нагоди Дня чеської державності та незалежності Республіки Азербайджан.
Виступаючи на зустрічі, я запропонував створити Центр Націй, або Центр національно-культурних товариств. Проблема більшості з отих понад ста товариств, які діють сьогодні в Одесі, полягає в тому, що в них нема пристойних, відповідних їхньому статусові приміщень. Ні для того, щоб збирати членів своєї діаспори, ні для того, щоб провадити якісь масові заходи. Так, зараз існують центри української та болгарської культур, майже кожне товариство має якісь свої офіси, але це не розв’язує проблеми. Тадеуш Залуцький з прикрістю скаржився, що в тому малесенькому приміщенні, яке надане польському товариству, він не може зібрати й чверті з п’ятисот його членів, не кажучи вже про те, що нема змоги запросити представників інших товариств, провести з ними якісь спільні заходи.
Тож, пропонуючи створити в Одесі обласний Центр Націй, я виходив з того, що, по-перше, в ньому міг би розташовуватися офіс Ради представників національно-культурних товариств, якого поки що взагалі не існує, а це одразу ж пожвавило б міжнаціональні взаємини. По-друге, на його базі можна було б створити бібліотеку мовами культурних товариств, а головне, раз і назавжди було б розв’язано проблему приміщення для фестивалів, «круглих столів», конференцій, урочистих ювілеїв та й просто зустрічей представників різних товариства і конфесій. Ідея ця в принципі не нова, але все ж таки під час зустрічі пропозицію мою була гаряче підтримано всіма її учасниками. Тому вважаю, що обласній та міській владі слід консолідувати свої зусилля в цьому напрямі і нарешті подарувати багатонаціональній громаді краю обласний Центр Націй. Отоді вже справді Європі буде чому повчитися в одеситів.
