У вересні минулого року в засобах масової інформації було опубліковано заклик багатьох громадських діячів до усіх небайдужих людей: допомогти у ідентифікації останків першодрукаря Івана Федорова та їх перепоховання.
До цієї акції долучилися і «Одеські вісті». На сторінках нашої газети докладно розповідалося про важку долю видатного предка, його багатогранний талант просвітника, письменника, художника, педагога, про перші книжки, видані ним на слов’янських землях, – «Апостол», «Букварь», «Псалтырь», «Часослов» та інші унікальні твори, – які цілком справедливо увійшли до скарбниці світової літератури.
Вагомих результатів у своїх трудах Іван Федоров досяг у Москві, на Україні, в Білорусі. Його подвижницький дар привертав однодумців, викликав великий громадський інтерес. Але коштів на видання книг не вистачало. Доводилося першодрукареві бути прохачем, постійно перебуваючи у боргах. Помер він у злиднях 5 грудня 1583 року і був похований на території Онуфріївської церкви у Львові. Ця дата не підлягає сумніву – вона вказана і в документах храму, і на копії надгробної плити Федорова.
Про творчий спадок знаменитого слов’янина відомо немало. Про нього згадують в урочисті дати (на жаль, частіше за звичкою), наводять у приклад його талант письменника, видавця та громадського діяча. А ось про незвичайно складну долю Федорова з часом почали згадувати усе рідше.
Тому громом серед ясного неба з’явилося нещодавно повідомлення про те, що останки першодрукаря із 1975 року лежать у простенькому сейфі Львівського музею мистецтва стародавньої української книги разом із кістками його близьких родичів та ще якихось сучасників. Це було зроблено після численних переобладнань церковної території, коли була реальна небезпека назавжди втратити прах, який потребує скрупульозного вивчення та ідентифікації.
Напевно, можна було б перерахувати десятки державних та громадських організацій, котрим не має бути байдужою доля Івана Федорова. На заклик відгукнулися Кабінет Міністрів України, Львівська облдержадміністрація, Міністерство закордонних справ Росії, Генеральне консульство Російської Федерації у Львові, пообіцявши посприяти у доведенні до кінця дослідницьких робіт. На жаль, за іншими важливими турботами чиновники забули про це.
Ентузіазм проявив старший науковий працівник НДІ та музею антропології Московського державного університету Денис Пежемський, поїздку якого до Львова субсидувало Генеральне консульство РФ на заході України. Свою частину роботи він нарешті виконав. Однак вкрай необхідні інші дослідження, зокрема із застосуванням новітньої апаратури, яка є в Німеччині та Голландії. Тут вже особисті контакти не допоможуть – потрібні переговори на дипломатичному рівні та гарантована оплата.
Хто ж займеться конкретно цією справою? До чергової спроби вдався Державний комітет з телебачення та радіомовлення України (хоча це начебто й не за його профілем), який утворив 4 листопада оргкомітет щодо організації перепоховання Федорова. У плані є безумовно правильні пункти заходів щодо завершення дослідницьких робіт, прохання до відповідних міністерств долучитися до важливої справи.
На жаль, результат на сьогоднішній день невтішний: папір десь блукає, жодних робіт не провадиться, грошей на грунтовну та безпомилкову ідентифікацію немає.
5 грудня – дуже негучна та сумна дата – виповнилося 425 років із дня смерті Івана Федорова, одного із славетних наших співвітчизників. Такими людьми ми зобов’язані пишатися завжди. А поки що хочеться із гіркотою вигукнути: невже ми так предків забули – тих самих, найдорожчих для нас?!
