Михайло Коломей – одеський письменник, журналіст, художник і просто яскрава особистість. Друзі його називають «татом Карлом», тому що Коломей – автор понад 40 експонатів-ляльок. Сьогоднішнє мистецтво художника – це синтез нашої реальності, адже часом життя нічим не відрізняється від гротеску і схоже на анекдот. Він першим в Україні створив свій ляльковий світ – сміховинні способи-прототипи відомих людей.
– Михайле, як би Ви назвали свою незвичайну творчість?
– Те, чим я займаюся, називається живою скульптурою, а по-старому – ляльками. Виготовляю винятково одеські композиції, тобто в кожній з них, зокрема, і коли йдеться про політичних діячів, намагаюся передати наш колорит і гумор.
– Хто вже став героєм Ваших композицій?
– Список дуже довгий. Це Йосип Кобзон, Юлія Тимошенко, Ринат Ахметов, Володимир Жириновський, Володимир Ленін. Усього в моїй колекції понад 40 ляльок, і це не враховуючи експонатів із приватних колекцій. Наприклад, у Віктора Януковича стоїть його власна лялька, яку йому подарували друзі.
– А яка лялька була першою?
– Це композиція «Кошерна горілка», яку ми виготовили у 2004 році.
– У Вас є улюблені ляльки?
– Кожна, по-своєму, улюблена. І в кожній є частинка душі і наполегливої праці.
– Якщо не секрет, яка собівартість виготовлення ляльки?
– 5 тисяч доларів. Звичайно, це дорого, а буває ще дорожче. Тому без меценатів ми б не обійшлися. Мені дуже допомагає мій партнер і бізнесмен Сергій Фурман. Весь фінансовий тягар і доставляння матеріалів лежить на ньому, а мені залишається лише творити.
– І скільки часу займає виготовлення однієї фігури?
– Від 2 до 5 місяців. На це впливає багато чинників – технологія процесу, припасування, розфарбування. А взагалі все починається зі створення уявного образу. Потім він поступово реалізується – спочатку ліпиться ескіз у пластиліновій формі і потім переводиться у великі гіпсові форми. Це досить складний процес, що займає багато часу. І звичайно, головне – це зміст або сюжет композиції. Ось, наприклад, композиція Леонід Брежнєв і Мерилін Монро. Всім відомо, що Монро любила Президента США Джона Кеннеді. А ми подумали – чому вона може любити лише Кеннеді? Вона могла любити і Брежнєва, який жив у ту ж епоху. У підсумку вийшла така гумористично-філософська еклектика. Але це не просто гумор – ми намагаємося провадити і просвітницьку діяльність. Щоб люди знали цих людей, щоб цікавилися їхнім реальним життям, а не думали, що це персонажі книжок.
– Ви самостійно створюєте образи і сюжет композиції. А з приватними замовленнями відбувається так само?
– Так. Я, насамперед, ставлю умову, що весь проект і його реалізація буде на мені. У мене навіть бували сварки з людьми, які не розуміли одеського гумору. Але я говорив так: «Або це роблю я, тому що це бачу, або не роблю взагалі». У кожній фігурі є моє авторство і певний зміст. А робити якісь дешеві підробки – не за моїми правилами.
– Цікаво, а як реагували герої композицій, розглядаючи самих себе?
– Дуже добре. Ось, наприклад, міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, подивившись на себе, написав у книзі відгуків: «Радий за справжню і безжурну Одесу». Але ж композиція була з реальним змістом. Ми її виготовляли після подій помаранчевої революції, коли Луценко саджав багатьох чиновників. І ми створили композицію такою: фігура Луценка, який стоїть і пропонує посидіти і випити чаю. А на підносі стоїть чашка чаю, лежать сушки у вигляді наручників. Тоді запросити на чай – означало посадити до в’язниці. Загалом, Луценку сподобалося, це справді людина з тонким чуттям гумору.
– Михайле, а із чого, власне, Ви виготовляєте своїх «підопічних»?
– З так званого багатокомпонентного полімеру. Саме цей матеріал повністю передає фактуру, кольори і теплоту людської шкіри. З нього виготовляються ноги, руки і голова, які кріпляться на спеціальний каркас, подекуди підкладається поролон.
– Кажуть, що Ваші композиції дуже полюбилися одеситам, тому вони крадуть їх окремі частини...
– Так, такі випадки бували. Ось, наприклад, коли лялька радянської артистки Фаїни Раневської виставлялася у фойє російського драматичного театру, хтось «позичив» у неї стародавній ридикюль, віяло, окуляри і брошку. Але що поробиш: Одеса – є Одеса. Якщо крадуть – отже, мої ляльки справді живі.
– Михайле, що ще Ви плануєте створити?
– У майбутньому хочемо створити образи Ісаака Бабеля, Костянтина Паустовського, Володимира Висоцького, Семена Крупника. Але всіх називати не буду. А навіщо? Нехай це буде невеличким сюрпризом.
