Як відомо, у повсякденному житті сільської громади не буває «несоціальних» проблем. І за природою своєю вони усі суспільно значимі, а отже – соціальні. Цю специфіку сільського буття нам, працівникам місцевого самоврядування, не можна ігнорувати ні за яких умов. У цьому переконуєшся і на прикладі нашого села, підбиваючи підсумки цього року.
Від Ізмаїла Кирнички відокремлюють добрих п’ятдесят кілометрів. Ця віддаленість від райцентру, і господарська специфіка (виробнича сфера – це переважно землеробські підприємства фермерського типу – близько сімдесяти агроформувань) дають чітке уявлення про характер життєдіяльності громади, її соціальної інфраструктури. Населення – 2200 чоловік. На шістсот населених дворів припадає півтори сотні безлюдних. Їхні господарі перебралися або до Ізмаїла, до дітей, або в пошуках роботи – до Одеси, на «7-й кілометр», а хтось подався і у далекі краї. Школа, дитсадок, лікарська амбулаторія, Будинок культури – от і вся загалом соціальна сфера. Але громада тримається, живе усвідомленим, упорядкованим життям, по мірі можливостей облаштовується, відкриваючи певні перспективи для нинішнього і майбутнього поколінь кирничанців.
Нам є де працювати, є куди докласти сили і енергію. Все ж таки в розпорядженні громади зосереджено 6,5 тисячі гектарів орної землі – в умілих, роботящих руках це справжнє багатство. Фермери обробляють по 300 – 800 і більше гектарів ріллі, нараховуючи пайовикам по 1,5-1,7 тонни зерна. Відзначимо, що кожен орендований ними гектар приносить до бюджету громади 140 гривень орендної плати на рік. За 11 місяців дохідна частина бюджету поповнилася за рахунок цього показника більш ніж на 50 тисяч гривень. Цими днями головний бухгалтер сільради Галина Миколаївна Чимшир надала мені розгорнуте зведення, з якого видно, що перекрито контрольні цифри і за іншими видами податків і зборів. Так, за прибутковим податком надходження склали понад 90 тисяч – це 120 відсотків до завдання. Перевиконання досягнуто і за іншими позиціями: земельним податком з юридичних і фізичних осіб, фіксованим сільгоспподатком, єдиним податкому. Тут, безумовно, першу скрипку відіграє фермерський корпус. Однак не відстають і місцеві підприємці (у селі функціонують півтора десятка торговельних підприємств). У цілому до громадської скарбниці за пунктом «власні доходи» перераховано 262,3 тисячі, а це 116 відсотків до плану.
Звичайно, мені залишається лише шкодувати, що з розпадом базового сільгосппідприємства громада втратила тваринницькі ферми – ними колись заслужено славилися Кирнички, – переробні потужності та інші бюджетоутворюючі виробництва, які приносили не лише доходи, але і забезпечували достатню кількість робочих місць. Однак треба жити, треба діяти – причому, з випередженням і баченням перспективи завтрашнього дня. Треба будуватися, треба упорядковувати сільські вулиці і сквери, прикрашати своє життя.
До числа удач я відніс би реалізацію намічених заходів щодо благоустрою і санітарного очищення громадської території. Як результат – громаді присуджено перше місце в конкурсі на кращий санітарний стан і благоустрій села. Активно долучилися селяни до кампанії з озеленення сільських вулиць і паркової зони, ліквідації стихійних звалищ. Найближчим часом будуть встановлені останні 20 ліхтарів на вулиці Калініна, і таким чином буде виконана програма з монтажу мережі вуличного освітлення. Вклавши в справу 10 тисяч гривень із сільського бюджету, потім 10 тисяч, пожертвуваних громаді компанією «Київстар», а також кошти, отримані методом подвірного самооподаткування (50 гривень з домовласника), ми встановили дві з половиною сотні ліхтарів – це, погодьтеся, чимале для нашого села досягнення. Тут я не можу утриматися від вдячних слів на адресу підприємців, фермерів, які зробили істотну фінансову допомогу у вирішенні цього програмного завдання.
Багато чим зобов’язана громада фахівцям Ізмаїльського центру зайнятості: за його сприяння була сформована і задіяна практично протягом усього року на громадських роботах бригада із двох десятків осіб. Вона була залучена і до ремонтних робіт у дитячому садку. Вдячні ми підприємцям і фермерам, які зробили нам підтримку в справі облаштованості в підвальному приміщенні сільради зимового спортивного комплексу. Перед колективом фізкультури відкрилися нові обрії. До спортивних секцій вже прийшли близько п’ятдесяти здібних дітей.
Але скажу і ось про що. Сьогодні, після того, як нашу громаду назвали кращою в районі, ми в зовсім іншому світлі бачимо застарілі сільські проблеми. По саму околицю розорані громадські сільгоспугіддя, і у підсумку село залишилося практично без пасовищ. Тим часом на особистих подвір’ях кирничанців утримується не менше півтори сотні голів великої рогатої худоби, не враховуючи овець та іншої живності.
Далі. Село, як і раніше, живе на привізній воді (для побутових потреб використовуються шахтні колодязі). Зауважимо, що кожна ходка водовозки до Сап’ян обходиться в 300 гривень. Тож залишається сподіватися на включення села до державної цільової програми «Питна вода».
Наступне за масштабом лихо – це дороги. За рахунок автотранспортного збору громаді вдалося знайти на ямковий ремонт дорожнього покриття на двох сільських вулицях приблизно 17 тисяч гривень, але це – крапля в морі.
З робочого порядку денного сільради практично не знімаються питання, пов’язані із захистом майно-правових інтересів сільських трудівників.
Справ багато. Скажу так – навряд чи вдавалося б багато справ, якби не було у нас чіткості і злагодженості спільної роботи з депутатським корпусом, членами виконкому. Я так гадаю, у цьому – у єднанні, і спільності інтересів громади – і проявляється суть, основа місцевого самоврядування.
