Присвячено письменнику-романтику

Громадськість міста разом з гостями з інших міст і країн відзначила десятиріччя Одеського меморіального музею К.Г. Паустовського і 15-річчя літературного товариства «Мир Паустовского». Начальник управління з питань культури і мистецтва Одеської міської ради Роман Бродавко вручив ювілярам Почесну грамоту за популяризацію творчості К. Паустовського, активну громадську діяльність і вагомий внесок до культурної спадщини міста.

Виник музей з любові корінного одесита Віктора Глушакова до морської стихії, рідної Одеси і до творчості Паустовського. Підштовхнула випадкова зустріч: юнак побачив у Ялті, як на причалі рибалить його улюблений письменник... З того часу, плаваючи по морях-океанах, Віктор виношував мрію присвятити себе тому, щоб Паустовського краще пізнали в Одесі.

Ідею створення музею підхопили однодумці. Вони назвали себе літературним товариством «Мир Паустовского». Прийшли туди люди, які були знайомі, спілкувалися з Костянтином Георгійовичем. Редактор видавництва «Маяк» Людмила П'ятницька побувала у письменника в Москві і буквально вмовила його видати в Одесі «Время больших ожиданий». Він погодився, і у 1961 році повість була видана у нас фантастичним для нинішнього часу тиражем – сто тисяч примірників! Ветеран флоту Микола Плаксіонов колись спілкувався з Паустовським на Приморському бульварі. Колективним членом стала організація ветеранів ЧМП. Журналіст-краєзнавець Руфіна Грейнер розширила «географію» місць, описаних Паустовським. Юлія Комаровських домоглася, щоб бібліотеці № 2, якою вона керувала, першій в країні присвоїли ім'я письменника.

Багато терпіння і наполегливості виявив Віктор Глушаков, щоб музей відбувся! Саме по вулиці Чорноморській, поруч із будинком, де жив письменник у 20-ті роки. Завдяки йому та іншим ентузіастам він з'явився і тепер є філією Одеського державного літературного музею. З любов'ю відтворені в ньому обставини того часу, зібрані книги Паустовського, видані в різних країнах. Є навіть тільник самого письменника, подарований його пасербицею Галиною Арбузовою. Особливе місце посідають бойові нагороди письменника. Саме «паустовці» домоглися, щоб письменника було нагороджено медалями «За відвагу» і «За оборону Одеси», які були урочисто вручені синові, Вадиму Костянтиновичу. Тим самим здобули офіційне визнання ратна і літературна праця Паустовського заради Одеси.

Наш музей не має у своєму розпорядженні оригінали рукописів письменника. Однак матеріалів досить. Фонд постійно поповнюється завдяки іншому ентузіасту – директору Московського будинку-музею Паустовського Іллі Комарову. Два центри разом роблять шляхетну справу – створюють літературний простір, єдиний, нерозривний для країн-сусідів. Вони провадять спільні акції, одесити беруть участь своїми матеріалами у виданні москвичами альманаху «Мир Паустовского».

Одеський музей вносить значну лепту у вивчення і пропаганду творчості Паустовського. Науковий співробітник Світлана Кузнецова підготувала бібліографічний покажчик його творів, пов'язаних з Одесою. Вона та інші філологи, студенти, краєзнавці міста постійно виступають із доповідями на наукових конференціях і публічних читаннях. Провадяться вони до знаменних дат у житті письменника в нашому місті, а також у містах Росії, Криму. Науково-практична конференція, присвячена 70-річчю виходу у світ повісті «Чорне море», відбулася на борту теплохода «Південна Пальміра», що тримав курс на Стамбул. Я, як учасниця конференції, дивувалася, яких інтелектуально багатих, знаючих людей з Одеси, Миколаєва, Харкова, Москви, Криму об'єднав Паустовський. Кожна доповідь відкривала щось непомічене іншими в його творчості. Так, на цій конференції найбільше обговорювалася проблема екології Чорного моря. Дуже актуальна вона сьогодні!

У затишному дворику на стіні музею – карта подорожей письменника. Їх вивчення лягло в основу багаторічного проекту «Стежка Паустовського». А починалася вона прямо від ґанку музею. Ішла по вулиці Чорноморській, що так багато означала для письменника, спускалася до Ланжерона, і далі через узбережжя – до Аркадії. По ній «паустовці» і гості роблять регулярні прогулянки і екскурсії. Потім стежка вийшла за обрії міста. Суходолом – до «родового гнізда» Паустовських, до Пилипчі-Городища (Київська область), в улюблені ним Тарусу і Мещору, Рязань, Миколаїв, Старий Крим, Феодосію. Морем – до Севастополя, Поті, Батумі, Стамбула... І скрізь «паустовці» відвідують місця, з якими пов'язано життя і творчість письменника, збирають матеріали. А співробітник музею Петро Башкарьов фотографує і потім влаштовує виставки.

«Стежка Паустовського» має і «відгалуження»: вивчається творчість і зображених письменником реальних людей, і взагалі видатних людей того культурного прошарку, котрий сформувався в Україні і Росії. Неодноразово провадилися заходи, присвячені Тарасу Шевченку. А взагалі в цьому затишному будинку по Чорноморській провадиться безліч літературних і музичних вечорів, читань, художніх і фотовиставок, свят.

Сили у музею невеликі. Але завдяки ентузіазму, наполегливості директора і допомоги громадськості розробляються і втілюються у життя важливі соціальні проекти. Один з них – проведено за підтримки міської ради і облдержадміністрації щорічний творчий конкурс. Муніципальної літературної премії удостоєні відомі одеські літератори, краєзнавці, філологи – Василь Вихристенко, Антон Михайлевський, Григорій Зленко та інші.

Музей Паустовського за допомогою Одеського державного літературного музею, обласної організації Національної спілки журналістів України, видавництва «Оптимум» здійснив перевидання повісті Паустовського «Время больших ожиданий» (до 50-річчя створення книжки), спогадів Євгена Петровича Шмідта про батька. Уперше вийшла повість «Чорне море» у перекладі українською мовою (до 40-річчя пам'яті письменника). Вона подарована школам і бібліотекам.

До соціального проекту «Стежка Паустовського», що провадиться за допомогою одеських екологів, нині вливається проект літературно-ландшафтного заповідника «Вулиця Чорноморська – вулиця музею». Паустовський називав її морським форпостом Одеси. З нею пов'язано чимало подій і імен громадських діячів

Соціальним проектом можна назвати і встановлення пам'ятних дошок. З ініціативи музею скульптором М. Коніщевим створено перші з них. Пам'ятна дошка була встановлена на фасаді будинку по вул. Чорноморській – це місце перебування письменника під час його роботи в газеті «Моряк», на будинку школи у Санжейці, де Костянтин Георгійович любив відпочивати і працювати. Дошка з барельєфом Шмідта з'явилася на будинку, у якому він народився, на Лідерсівському бульварі. Готова пам'ятна дошка Олександру Гріну роботи заслуженого художника України, скульптора А. Копйова.

Особлива турбота музею – діти. Ім'я Паустовського фактично викреслене (на превеликий жаль!) в Україні зі шкільних програм. Лише вчителі-ентузіасти намагаються ввести вихованців у світ запашної прози Паустовського. Вони приводять їх до музею. А співробітники музею знайомлять із письменником учнів шкіл і коледжів, студентів. Провадяться конкурси дитячих творів і малюнків на теми казок і оповідань Костянтина Георгійовича, літературна гра-вікторина «Одеські адреси Паустовського».

Музей живе насиченим життям. Головне – зростає кількість відвідувачів – туристів і шанувальників літератури з різних міст і країн.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті