Біля Болградського центру зайнятості – багатолюдно. Одержавши консультацію і талони на прийом до фахівців, люди знайомляться з матеріалами, розміщеними на стендах у фойє, деякі стоять на вулиці.
Чому на біржі праці так багато людей? У Болградському районі ідуть масові скорочення працівників сільського господарства. Наскільки типова ситуація?
Безробіття
восени рахують
Ми розмовляємо з директором Болградського центру зайнятості Б.Ф. Кальчевим.
– Борисе Федоровичу, останнім часом законодавство, яким керується служба зайнятості, практично не змінювалося. Чому ж у селах з'явилася "мода" масових звільнень восени?
– Справді, звільнення з подальшим взяттям на облік у центрі зайнятості працівників сільського господарства почали практикувати нещодавно, два-три роки тому. Причому, ситуація з року в рік погіршується. Якщо раніше щомісяця восени до нас на облік ставало близько 400 – 450 працівників сільського господарства, то у листопаді цього року їх було вже 684. Для порівняння: у сусідньому Ізмаїльському районі, де приблизно стільки ж сіл як у Болградському, на облік у листопаді взято 472 особи. Нинішня ситуація викликана масовим звільненням на всіх сільських і міських підприємствах, це і призвело до зростання кількості звертань до райцентру зайнятості.
– Я гадаю, це – свідчення становища у сільському господарстві, яке все погіршується, економіка якого знищується низькими закупівельними цінами. Керівники підприємств, щоб звести кінці з кінцями, заощаджують кожну копійку. Зокрема заощаджують і на своїх працівниках, "викидаючи" їх на біржу.
– Наші сільгосппідприємства, серед яких все більше і більше приватних, останнім часом вирощують в основному зернові, ріпак, соняшник та інші сільгоспкультури, які не потребують великих затрат робочої сили. Я пам'ятаю часи, коли у колгоспах і радгоспах Болградського району налічувалося 15 – 18 тисяч корів. На сьогоднішній день, як оприлюднено нещодавно на координаційній раді у райдержадміністрації, у господарствах району залишилося 617 корів. Але ж саме тваринництво, а також овочівництво багато в чому забезпечувало на селі стабільні робочі місця. Рільництво ж має сезонний характер, тому восени працівників просто звільняють.
– За рівнем безробіття Болградський район – один із стабільних лідерів в області. Чим це пояснити?
– Наш район – густонаселений, села великі, трудових ресурсів багато. За останні десять років безробіття у Болградському районі зросло майже утричі. Якщо у 1998 році за сприянням у працевлаштуванні до центру зайнятості звернулося 1864 чоловік, то у минулому році було понад 5,2 тисячі. До кінця нинішнього року, мабуть, ми одержимо цифру ще більшу. Ситуацію ускладнило виведення з Болграда аеромобільної дивізії, в результаті чого втратили робочі місця майже 900 чоловік, які служили вільнонайманими у різних підрозділах. А скільки підприємств закрилося? Я недавно переглядав звіт свого попередника за 1991 рік. На заводі "Еталон" працювали 87 чоловік. На сьогоднішній день заводу немає. У цегельному цеху трудилися 75 чоловік. Цеху немає. 124 чоловіки виробляли госпвироби на фабриці "Фобос". Фабрики немає. Де наші сирзавод, швейна фабрика, хлібозавод? Але ж на промислових підприємствах працювало 1,7 тисячі чоловік! У Болградському районі було одинадцять будівельних організацій, у яких було задіяно близько 1,3 тисячі болградців. Щодо сільського господарства, про яке ми сьогодні говоримо, то тут працювало майже 20 тисяч чоловік. На сьогоднішній день буде від сили 3,5 тисячі, і то, як бачимо, багато хто працює не цілий рік.
– Світова фінансова криза якось вплинула на стан ринку праці?
– Сезонні коливання ринку праці району в осінній час характерні для останніх років. Особливість же цього року та, що за одинадцять місяців до нашої служби звернулося майже 300 чоловік, які не працювали понад рік. Вірогідно, більша частина з них була за кордоном. Мабуть, повертаються люди також з Одеси, де працювали на будівництві або на "7-му кілометрі". Гадаю, 300 чоловік – це лише "перша ластівка". Потік цих людей, швидше за все, зростатиме. А запропонувати всім своїм землякам роботу ми, на жаль, не можемо.
Як виживають
наші селяни?
Є у районі ще одна проблема – низька заробітна плата. Нещодавно на колегії при голові райдержадміністрації розглядалося питання про дотримання законодавства в оплаті праці. Було названо підприємства, де працівники одержують по 150 – 250 гривень на місяць.
За інформацією в.о. начальника управління економічного розвитку райдержадміністрації Олени Романюк, середня заробітна плата працівників сільського господарства становить 605 грн. Транспортники офіційно одержують по 555 грн, офіційні доходи рибалки – 297 грн, середньостатистичного працівника торгівлі – 688 грн. У цілому по району середньомісячна зарплата становить 900 грн, це нижче за середньообласний показник на 43%.
Як живуть люди в селах? З дозволу директора центру зайнятості ми подивилися кілька папок з документами. Середньомісячна зарплата безробітної Д., яка мешкає в селі Баннівці, – 309 грн. Громадянин Р. із села Виноградного, працюючи в ПСП "Колос", у середньому одержував щомісяця по 588 грн. Село Оксамитне, на виноградниках ТОВ "Агро Нива" громадянка Л. заробляла в середньому по 583 грн на місяць, а її колега – по 709 грн. Село Голиця, ТОВ "Кара Марін": громадянин С. на тимчасових роботах одержував у середньому по 377 грн на місяць. Як наші годувальники виживають на такі гроші?.. Як ростять своїх дітей?..
Розповісти «за життя» ми попросили людей, які прийшли на біржу праці.
Марія з Оріхівки:
– Я працювала вагарем, потім цю одиницю скоротили. Почала в поле ходити. Не щодня виходило – зі здоров'ям проблеми. Зараз же взагалі немає роботи. Нас викличуть тільки в лютому на обрізування виноградників. Жити важко: двоє дітей, дочка навчається в педуніверситеті імені Ушинського. Одеса "з'їдає" море грошей – тільки за квартиру платимо 500 гривень на місяць. Ледве зводимо кінці з кінцями.
Зінаїда з Баннівки:
– Працювала в СВК. Останнім часом – на виноградниках і у городній бригаді. На місяць вдавалося заробляти приблизно по 250 гривень. Тому що мій чоловік – інвалід, треба дивитися за ним (пенсія чоловіка по інвалідності 540 гривень). Коли польові роботи закінчилися, голова оголосив: ідіть до центру зайнятості. І вже четвертий рік так робиться. Убогість на селі. Дві мої доньки в Одесі працюють. Тільки це і рятує родину.
Світлана з Голиці:
– Працювала у полі на виноградниках. За місяць, якщо постаратися, можна заробити 1 тисячу гривень. Але з жовтня по березень, тобто п'ять-шість місяців на рік, роботи немає. Ми зі своєю долею вже змирилися. Добре, що діти вже виросли, всі мої дівчатка заміжні, працюють в Одесі. Про становище нас, сільських жителів, не хочу нічого говорити – не дай Боже, ще щось не те скажеш...
Як це не сумно, для багатьох селян статус безробітного – благо. Чому? Допомога, залежно від страхового стажу, становить 50 – 70% від середньої зарплати, але не нижче 500 гривень (для застрахованих осіб). От і виходить: аніж у полі працювати за 300 – 500 гривень, краще сидіти вдома і одержувати 500 гривень допомоги по безробіттю.
Безробіття –
синдром хворої
економіки
Розмовляючи з Б.Ф. Кальчевим, ми попросили розповісти про те, які заходи вживає очолювана ним служба зайнятості.
– На сьогоднішній день у нас дуже мало вакансій, причому 70% з них – з мінімальною зарплатою. Мізерна ціна робочої сили в офіційній економіці є головною причиною її масового відтоку за межі району, зокрема і за кордон. Законодавство дозволяє виплачувати безробітному всю річну суму допомоги, якщо він бажає зайнятися бізнесом. Якщо у 2004 році бізнесом вирішили зайнятися 57 безробітних, то у нинішньому – тільки 12. Їм виплачено 35,7 тис. гривень одноразової допомоги для організації підприємницької діяльності. Причина – спад платоспроможності населення. Ще одна форма роботи – надання дотацій для створення робочих місць за рахунок коштів фонду зайнятості. У цьому році ми створили 33 такі робочі місця. На громадські роботи направлено 681 особу. Сто з них займалися благоустроєм населених пунктів. На оплату таких громадських робіт ми витратили 144 тис. грн.
– Якщо вже зайшла мова про гроші вашого відомства. Адже такий загін безробітних треба утримувати!
– Не секрет, що Болградський район – дотаційний у всьому. Він покриває свої витрати на 15 – 20%. Аналогічна ситуація й у нашому відомстві. За 11 місяців до Фонду зайнятості перераховано в цілому 1,9 млн грн внесків. Витрати ж Болградського центру зайнятості становлять 6,2 млн грн, з них на виплату допомоги спрямовано 4,8 млн грн. Решта – це оплата навчання, громадських робіт тощо.
– Мільйони витрачаються, але все це, образно кажучи, припарки, присипки і примочки для нашої тяжко хворої економіки, якій потрібні інші "препарати".
– Безперечно, проблема зайнятості населення у нашому районі дуже серйозна, і вважати її розв’язаною шляхом тимчасового взяття людей на облік як безробітних, м'яко кажучи, не серйозно. Не можна забувати і того, що безробіття призведе до негативних соціальних та економічних наслідків. Статистичні дані свідчать про те, що зростання рівня безробіття призводить до підвищення рівня злочинності.
– Борисе Федоровичу, не нам це вирішувати, але все-таки: наскільки ефективна сама система соціального захисту на випадок безробіття? Учені стверджують: якщо людина три місяці не працює, то потім їй вже і не хочеться працювати.
– Справді, дехто може не вистояти і махнути на себе рукою. У цьому випадку в нашому арсеналі профорієнтаційні і профконсультаційні послуги, індивідуальні бесіди, тренінги, які допомагають безробітним знайти вихід із ситуації, що склалася. Центр зайнятості має можливість навчити і перенавчити бажаючих одержати нову професію. У цьому році, наприклад, вже 364 безробітних направлено на навчання та перенавчання. Можливо, слід скористатися досвідом 30-х років. Всім відомо, як зробили в Америці у період так званої великої депресії – безробітні відпрацьовували свою допомогу на благоустрої населених пунктів, на будівництві доріг. Наскільки мені відомо, таке практикується зараз і у Білорусі. Ну а нашому району давно назріла необхідність, враховуючи його велику кількість населення, вживання дійових заходів щодо забезпечення постійної зайнятості населення шляхом залучення інвестицій. І, як депресивному району, нам потрібна підтримка держави.
Кому – війна,
а кому – мати рідна
У центрі зайнятості ми зустріли сільського голову села Виноградівки Івана Васильовича Михайлова, який розповів таке:
– У нашому селі – 2 тисячі жителів, з них 700 виїхали на заробітки. Найбільша проблема – немає в селі роботи. Колись у базовому господарстві трудилося понад тисячу чоловік, з них лише на фермі майже триста. Хтось виїздить на заробітки тимчасово, хтось прагне виїхати назовсім. У Виноградівці вже стоять пусткою 170 будинків.
За роки незалежності населення району скоротилося приблизно на 15 тисяч чоловік (на 17%). 71 тисячі де-факто, що залишилося за переписом, теж немає – багато виїхало у пошуках шматка хліба.
Скільки у Болградському районі "зайвих" робочих рук? Якщо взяти працездатне населення району, а потім кількість робочих місць і відняти різницю, то вона складе приблизно 10 тисяч. Тобто у кожного п'ятого працездатного немає роботи. А отже, і засобів до існування.
Невибагливою, дуже дешевою робочою силою з провінції користуються мегаполіси України та Росії, а також Туреччина, Італія, Іспанія, Португалія та інші країни.
Висновок: Україна послідовно і у великих кількостях постачає дешеву робочу силу – частково на внутрішній ринок дикого капіталізму з його тіньовою економікою, але в основному на зовнішній ринок. І, гадаю, у більш розвинених країнах дешеві трудові ресурси з України, що обчислюються мільйонами рук, приносять більшу користь. Ось така у нас виходить "інтеграція".
