Якими б обережними і розсудливими ми не були, ніхто не застрахований на 100% від нещасних випадків: аварій, хвороб, надзвичайних пригод... І добре, коли в такій ситуації тобі подадуть руку допомоги. Так вже сталося, що під час недавньої поїздки до Ізмаїла нам довелося зіткнутися з історіями погорільців. Одна із цих історій практично вже успішно розв’язана, друга – ще в розвитку. Втім, судіть самі.
Гуртожиток в Ізмаїлі за адресою: Нахімова, 433, було передано до міської власності кілька років тому. До цього він належав Ізмаїльському консервному заводу. І живуть тут переважно пенсіонери – колишні працівники цього заводу. Є кілька молодих родин. Загалом, контингент «з малозабезпечених». 32 квартири, 68 мешканців. На початку березня нинішнього року через необережність одного з мешканців у гуртожитку сталася пожежа.
– Це трапилося з 2 на 3 березня, у ніч із неділі на понеділок, – ділиться спогадами пенсіонерка Фаїна Паскалова. – Почалося о першій годині ночі. Відчула, що в кімнаті дим... Кричали: «Виходьте, виходьте всі!» Хтось там воду лив, але це не допомагало. Стали ми всі вискакувати, а хто не встиг – через вікна виходили, допомагали їм спускатися із другого поверху...
У результаті пожежі був дуже пошкоджений дах будинку, обгоріли перекриття, стіни і двері в коридорах. Від вогню постраждали переважно кімнати другого поверху, але доки гасили пожежу, водою залили і перший поверх. Мешканців терміново розселили по інших гуртожитках. Однак було зрозуміло, що це лише тимчасове вирішення питання. З міського резервного фонду виділили 45 тисяч гривень, але цієї суми вистачило лише на те, щоб замінити частину даху безпосередньо над тією квартирою, де виникла пожежа.
– Ми звернулися по допомогу до обласної ради, – розповідає начальник управління ЖКГ Ізмаїльської міської ради Наталя Кесіора. – Завдяки оперативному вирішенню питання в обласній раді і управлінні економіки облдержадміністрації була виділена сума в 274 тисячі гривень для завершення ремонту. Влітку було повністю перекрито дах, зроблено ремонт у коридорах (замінили двері, підлоги). Люди вже переселилися назад.
Заради об'єктивності: крім двох найбільш постраждалих квартир повністю відремонтовані місця загального користування (наприклад, санвузли на 1 і 2 поверхах). Поточний ремонт у кімнатах мешканцям доведеться робити самостійно. Однак для проведення цього ремонту і купівлі речей першої необхідності кожній постраждалій родині додатково виділено від однієї до чотирьох тисяч гривень.
– Коли нас переселили в інший гуртожиток, то ми все літо приходили сюди, дивилися, що тут робиться. Слава Богу, дякуємо, що нам зробили цей ремонт, – говорять мешканці.
З пожежею цього року довелося зіткнутися і іншому жителю Ізмаїла – В'ячеславу Вечірку. У травні цього року із дружиною і двома маленькими дітьми він поїхав погостювати до батьків у село. У відсутність господарів їхній будинок пограбували, а потім ще і підпалили – щоб замести сліди.
– Ми приїхали, і що ми побачили – одне згарище, – говорить В'ячеслав. – Більше нічого не було. Ні даху, нічого – одні стіни голі. Тепло було – як поїхали в одних сорочках, так і залишилися. Дружина втратила молоко відразу ж від переживання від усього цього. Тримісячна дитина залишилася без материнського молока...
На сьогодні молодшій дитині в цій родині – 8 місяців, старшій дочці – ще немає 3 років. Звісно, у такій ситуації молода мама Лариса (раніше вона працювала медсестрою) на роботу вийти просто не може. Єдиний годувальник – В'ячеслав. Він – водій на елеваторі, але через проблеми з житлом не може йти в далекі рейси, перебивається на місцевих перевезеннях.
Не можна сказати, що родину Вечірків залишили зовсім без допомоги. Ізмаїльська міськрада виділила тисячу гривень, ще вісім тисяч – обласна рада. Та і сам В'ячеслав взяв кредит, власноруч і за допомогою друзів відбудовує будинок. Точніше – флігель, його зробити простіше. З будинком можна і потім розібратися... Сподівалися, як говорить В'ячеслав, вселитися до зими, але не склалося. Хоча дах, стіни, парове опалення – вже є. Зняти квартиру молода родина не в змозі, перебивається то у одних, то у других родичів. Ще б трохи підтримки плюс до тієї, що вже зроблено!
– Велике спасибі, що нам виділили гроші, це дуже допомогло. Якщо зможуть допомогти ще – будемо дуже вдячні. Хоча б дітей прилаштувати, щоб дружина була вже на місці, а я спокійно міг працювати, їхати в рейси, – міркує В'ячеслав. – Батьки-пенсіонери нічим допомогти не можуть. Мучимося самотужки...
Цей чоловік не справляв враження скиглія. Але поставте себе на його місце – за одну ніч втратити практично все. Починати з нуля. Заново купувати одяг і взуття, платити за відновлення документів, піднімати з руїн будинок... Ми часто говоримо про допомогу хворим, літнім і знедоленим. Але хіба не заслуговує на допомогу молода, роботяща родина, яка просто через обставини опинилася в складній ситуації? Їм би допомогти трохи – далі вони вже самотужки...
