…Жінка похилого віку перебирає давні почесні грамоти, нагородні листи, листи подяки. Артистка балету, виконавиця східних танців, протягом тридцяти п'яти років вона працювала в різних хореографічних ансамблях, в Одеській філармонії. Це Зоя Василівна Козаченко. Їй 80 років. У неї дивовижні блакитні очі, вони сповнені життя. Тягар прожитих років залишив у них непомітну журливість.
З 1975 року Зоя Василівна на пенсії, але працює і далі. Більшу частину часу віддає своїм вихованцям – учасникам ансамблю танців народів світу «Золотий Дюк».
Чимало довелося потрудитися Зої Василівні, щоб створити дитячий ансамбль. Занадто багато, вважає вона, дітей, які нічим не захоплені, живуть самі по собі, марнують час у підворіттях, підвалах... Крім дітей із благополучних родин, Зоя Василівна збирала, навчала, виховувала і важких підлітків, сиріт. Вже через рік після створення, у 1976 році, ансамбль дав перші показові концерти в Палаці піонерів і школярів імені Яші Гордієнка, у школах-інтернатах. Поступово він став популярним серед батьків, дітей і глядачів. У програмі ансамблю – шістнадцять танців.
– Нас, батьків, тішить, що знайшлася така чудова людина як Зоя Василівна, – говорить Ганна Євгенівна, мати Насті Коломійченко. – Ми бачимо, як вона старається, і за це їй велике спасибі.
З 2000 року ансамбль оселився в Центрі духовної і фізичної реабілітації та соціальної адаптації дітей-інвалідів і молоді, що на житломасиві ім. Таїрова. До його складу влилися нові учасники – діти з багатодітних родин. У 2005 році «Золотий Дюк» об'єднався зі студією творчого розвитку для дітей-інвалідів і молоді «Вдохновение», яким керує Віра Олексіївна Корнієнко. Відтоді програми концертів юних артистів стали різноманітнішими, адже в складі студії – ляльковий театр, літературна секція, драмгурток.
Віра Олексіївна Корнієнко – учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід другої групи. Після війни працювала за путівкою ЦК ВЛКСМ, на будівництві далекосхідного міста Находка. А «за сумісництвом» – журналісткою: писала статті до газети «Находкинская правда», вірші. Близько сорока років пропрацювала Віра Олексіївна вчителькою російської мови та літератури, була завучем з виховної роботи і директоркою школи. Вийшовши на пенсію, через кілька місяців вже знову була на роботі. У селі Новоселівці Котовського району, де Віра Олексіївна прожила понад 20 років, з її ініціативи і за активної участі було створено музей бойової і трудової слави села, написана Книга пам'яті. Протягом п'ятнадцяти років вона була головою ради ветеранів дослідного господарства Одеського селекційно-генетичного інституту в селі Новоселівці. У 1986 році Віра Олексіївна організувала в селі хор ветеранів «Журавка» і керувала ним до свого від'їзду до Одеси у 2003 році. А хор і тепер виступає, захищає честь Котовського району на різних конкурсах. Переїхавши до Одеси, Віра Олексіївна влаштувалася працювати двірником і... організувала студію «Вдохновение». Також вона керує культурно-масовою комісією ради ветеранів мікрорайону «Южний ВГД» Київського району.
Чи не про таких як Зоя Василівна Козаченко і Віра Олексіївна Корнієнко, ці слова з пісні про ветеранів війни і праці: «Вот так и живем, не ждем тишины. Мы юности нашей, как прежде, верны»? Ветерани в строю. У міру своїх сил вони намагаються виховати в молодому поколінні любов до прекрасного, тому що лише справжнє мистецтво зуміє перемогти фальш, аморальність, що, на жаль, вразили деяку частину нашої молоді.
…Пишу про цих чудових людей старшого покоління і думаю: можливо, знайдуться в Одесі спонсори і нададуть дитячим колективам допомогу?
