Для територіальної громади Ізмаїльського району, вісімнадцяти сільських і однієї селищної ради, депутатського корпусу, що складається із 400 представників місцевих громад, минулий рік був роком напруженої багатопланової роботи щодо становлення і розвитку аграрно-промислового комплексу, подолання негативних наслідків посухи і недороду, зміцнення матеріальної бази соціальної сфери села. Вихід району на сьоме місце в області за рівнем розвитку достатньою мірою обґрунтований і закономірний.
На недавній сесії райради депутати зафіксували наявність і посилення позитивних тенденцій у господарсько-соціальній сфері. З початку року районний АПК наростив обсяг виробництва сільгосппродукції проти показників 2007 р. на 42%. Одного тільки зерна зібрано понад 165 тисяч тонн. І аж ніяк не провина, а лихо хліборобів у тому, що не дано їм було сповна скористатися вирощеним урожаєм: відсутність у країні стабільного цивілізованого зернотоварного ринку, ціновий диспаритет, провал запланованих програм щодо централізованих закупівель сільгосппродукції, свавілля і всевладдя зернотрейдерів – усе це ще більше ускладнило тяжке становище аграрного сектору економіки. Практично обійдені протекціоністською державною політикою тваринницькі підприємства.
Але і у цих дуже складних, по суті екстремальних, умовах аграрії Придунав'я роблять усе можливе, щоб зберегти рівень ведення господарства. За підсумками трьох кварталів прибуток, отриманий місцевими сільгосппідприємствами, перевищив 16 мільйонів гривень. Позитивним явищем можна розцінювати 13-мільйонний приріст бюджетних надходжень на потреби сільгоспвиробників, отриманих у рамках державної фінансової підтримки.
У 2008 році район домігся асигнувань із обласного бюджету в розмірі 2,5 мільйона гривень, цільовим призначенням виділених для ремонтно-будівельних робіт у соціальній сфері. Йдеться, зокрема, про продовження будівництва Комишівської сільської школи. У значних обсягах виконані роботи щодо зміцнення матеріальної бази дитячих дошкільних закладів, модернізації шкільних котелень і теплотрас, заміни вікон, дверей. Сумарно на сільські школи виділено близько 1,3 мільйона. Понад 400 тисяч відпущено з держбюджету на будівництво водоочисної установки в Кислиці. Позитивні зрушення у зміцненні матеріально-технічного потенціалу лікувальних закладів. Діє цільова комплексна програма «Шкільний автобус». Вже одержали автобуси Старонекрасівська і Муравлівська школи. Свій транспорт є в Кам'янці і Каланчаку.
Свою, і загалом-то ж вагому, частку у фінансування соціальних об'єктів вносить районна рада з її таки скромними ресурсами. 250 тисяч гривень виділено на капітальний ремонт Суворовського будинку культури, тридцять тисяч – на Комишівську школу, 15 тисяч виділено для Лощинівської громади тощо. За цими, здавалося б, сухими цифрами стоїть наполеглива робота фахівців і організаторів, у руках яких зосереджені всі ниті управління господарською і соціально-економічною діяльністю районних і сільських громад. Сьогодні я не беруся судити, чи будуть спроможні державний і обласний бюджети підтримати в нинішньому фінансовому році соціальні програми району – з огляду на все, затягти пояси все ж таки доведеться: криза не обійде нас стороною. Але, повторюю, район від своїх планів не відступить.
Як нам, районній громаді, вдається вирішувати пекучі питання і чому все ж таки ми переживаємо безліч труднощів?
Міркуючи над цим питанням, щоразу приходжу до однієї відповіді: наші громади повинні перебувати в центрі політики державного будівництва.
На мій погляд, необхідно вирішити низку взаємозалежних, логічно доповнюваних між собою завдань. Одне з них безпосередньо пов'язане з усуненням певної штучно створеної функціональної подвійності, я сказав би – дублювання і виникаючих на цьому ґрунті певних суперечностей у роботі гілок влади місцевого рівня. Наскільки мені відомо, в Одеській області чимало прикладів, коли через розбіжності на цьому рівні страждають деякі райони.
У нас подібного деструктиву не спостерігається. Районна рада і райдержадміністрація із самого початку діють у режимі активної конструктивної співпраці. Ми тягнемо, що називається, один віз, і ця єдино прийнятна в сьогоднішніх умовах практика начисто виключає виникнення якогось тертя, нестиковок у ділових взаєминах, ухваленні кадрових і організаційно-господарських рішень. У цьому зв'язку я хотів би висловити глибоку вдячність голові райдержадміністрації Сергію Афанасійовичу Ніколаєву, начальникам відділів і фахівцям – за взаєморозуміння і постійну готовність до ділової, товариської співпраці. Але – від своєї думки не відмовляюся. Вважаю, що обласним і районним радам повинно бути надане право формувати власні виконавчі комітети. Без цього всі розмови щодо концентрації владних повноважень у руках органів місцевого самоврядування просто балачки.
Звідси випливає ось що: основну частину податків і зборів (прибутковий, орендна плата за землю) необхідно залишати в розпорядженні місцевих рад. У противному разі самостійна і самодостатня фінансово-господарська політика місцевого самоврядування так і залишиться недосяжною мрією. Необхідно робити конкретні кроки на користь радикальних перетворень у рамках конституційної реформи, про необхідність якої так багато і так уперто повторюють сьогодні на всіх рівнях – від сільського до столичного.
У цьому році, насамперед, будемо домагатися продовження газифікації сіл. Необхідно також налагоджувати водопостачання. Багато громад, як і раніше, живуть на привізній воді. Не вдалося нам вирішити завдання, пов'язане з ліквідацією черг у дитячих садках. І, нарешті, – дороги, все ті ж самі дороги. Непередбачені зриви в режимі бюджетного фінансування посадили ізмаїльських шляховиків торік на голодний пайок. Але все це разом узяте не знімає з нас відповідальності за стан соціальної інфраструктури, навпаки – зобов'язує до подвоєння зусиль на магістральних напрямах соціального будівництва.
