Віталій Макєєв цілком може належати до покоління сучасних нігілістів, які звикли розраховувати винятково на свої власні сили. Дивного в цьому нічого немає: на жорстокі часи суспільних змін людське єство завжди реагує, впадаючи в певний соціальний анабіоз. Це стан мінімізації особистих контактів і участі в суспільному житті, стан відходу в самотність цілком успішних і, на перший погляд, досить комунікабельних людей.
–ВіталіюЮрійовичу,мизВамирозмовляємонапередодністворенняуВерховнійРадіпарламентськоїкоаліції.На Ваш погляд, який її формат був би найбільш прийнятним для України?
– Жоден. Тому що всі брешуть і не виконують своїх обіцянок.
– Яких, наприклад?
– Про статус російської мови. Якщо ж говорити про ситуацію в цілому, то йде неприкритий розподіл владних портфелів, це бачать уже усі. Ніякої етики відносин, депутати демонструють цілковиту неповагу один до одного. Один мій знайомий сказав: якби чоловіки не користувалися послугами повій, ця професія відмерла б. Так і з політикою. Якби кожен з нас більше уваги приділяв родині, роботі, то політичні шоу попросту втратили б глядачів.
– Для Вас це стало несподіванкою?
– Ні. Я очікував подібного розвитку подій ще раніше, на другий рік правління Помаранчевої коаліції.
– Такий розвиток подій був закономірним, обумовленим внутрішніми причинами, чи спровокованим, прискореним зовні?
– Важко сказати. Ми маємо те, що маємо. Кожен народ має того правителя, на якого заслуговує. Щоправда, це сказано до мене.
– А якби Вас – успішного підприємця, гарного сім'янина обрали Президентом, до яких кроків Ви б вдалися?
– Мій президентський термін був би дуже коротким.
– Чому?
– На другий день після інавгурації я почав би зближуватися з Росією. Корупція є скрізь, але там почали з нею боротися. У нас же, якщо Президент говорить про боротьбу з корупцією, вона обов'язково стає ще масштабнішою. І ще... Настрої людей стрімко змінюються. Якщо ще місяць тому хтось хотів би бачити Президентом Юлію Володимирівну, то сьогодні таких людей стало менше.
Услід за хаосом, що панує у нас, зазвичай приходить диктатура. Повинна прийти людина із сильним характером і навести порядок.
– Зараз з'явилася цікава точка зору про єдиний генетичний код слов'янських народів. Про те, що за спробу піти західним, сугубо індивідуалістичним шляхом розвитку, і розплачується сьогодні слов'янська, яка тяжіє до громадськості, Україна.
– Я із цим абсолютно згоден. Я пам'ятаю часи Радянського Союзу. Повчившись і попрацювавши тоді, вважаю, що усе ідеальним, звичайно, не було. Але були чіткість і порядок, які зараз порушені.
У нас нині дуже мало людей, здатних взяти на себе відповідальність за те, що вони роблять. Якби ми не запозичували досвід США, Німеччини, а діяли відповідно до власних традицій, було б все нормально. Та і не потрібно вважати, що одна людина, зокрема Глава держави, спроможна відразу все змінити на краще. Для цього потрібно докладати зусилля усім.
– Як Ви ставитеся до напряму розвитку, обраному Білоруссю?
– Це вірний напрям. У білоруських громадян є стабільність і впевненість у завтрашньому дні.
– Якщо для історії народу такі важливі традиції, чому відбулася Помаранчева революція?
– У нас ще не одна революція може відбутися. Наші люди схильні до паніки, і на цьому зараз багато хто заробляє. Треба заспокоїтися і думати, як жити далі.
Нещодавно мені зателефонував родич із Польщі. Він побачив по телевізору засідання нашої Верховної Ради. У Польщі, сказав він, такий законодавчий орган попросту змели б з лиця землі.
– Багато людей виїздять з країни. Чому Ви залишилися?
– Я – людина неслаба. І 10 років тому я ухвалив для себе рішення не виїжджати, хоча можливості перебратися і до США, і до Німеччини були. І про своє рішення не жалкую, я патріот рідного міста.
– Віталію Юрійовичу, тепер все частіше згадують роботи Карла Маркса і висловлюються за пошук компромісу між сильними сторонами капіталізму і соціалізму. На Ваш погляд, таке можливо?
– Не думаю. Тому що фінансової кризи, як такої, не існує. Криза в головах людей. Нехтування моральними і духовними принципами призвели до неї. Раджу перечитати геніальне «Собаче серце». Руїна справді починається в головах.
– Нинішня ситуація вплинула на Ваш бізнес?
– Звичайно. Стабільність, яку я створював протягом восьми років, розвалилася за тиждень. Довелося скорочувати людей на підприємстві, знижувати заробітну плату. Але люди розуміють, що відбувається. Ті, котрі залишилися, погоджуються на запропоновані умови.
– Як Ви оцінюєте обвал у будівельній індустрії?
– Лопнула ще одна мильна булька. Не може у нас квартира коштувати по тисячі і більше доларів за квадратний метр. Адже у нас бізнесом займався той, кому нічого було здати в оренду. Тепер ті, хто здавав щось в оренду, вже нічого не здають.
– Те, що відбувається з курсом долара, природний чи спровокований процес?
– Якщо у когось збитки, комусь прибутки. Це природний закон. Цілком можливо, щоб заробити, даний процес підстьобується.
– Багато успішних бізнесменів, щоб бізнес розвивався ще успішніше, йдуть у політику. Ви не замислювалися про це?
– Поки що ні. Мій бізнес не пов'язаний з політикою.
– А якби був пов'язаний з політикою?
– Гадаю, я вжив би заходів, щоб мій бізнес не був пов'язаний з політикою. Тому що боротися із системою марно. І, як вірно прогнозують політологи і економісти, доходи бізнесменів зменшаться, а розміри хабарів залишаться такими ж. Залежність бізнесу від чиновників меншою не стане.
– До Дня міста Ви подарували Одесі дитячий майданчик. Навіщо Ви це робили?
– Щоб показати бізнесменам приклад для наслідування. Адже ми живемо в цьому місті, і треба про нього піклуватися. Діти – майбутнє, а дорослим вже нічого дарувати не можна.
– Влада допомагала?
– Особливо не заважала.
– А недовіра до Вас виникала?
– Так. Шукали прихований сенс, мовляв, просто так нічого не робиться. Нам довелося переконувати, доводити, що робиться це абсолютно безкорисливо.
– А послідовники цієї доброї справи з'явилися?
– Ні. І я цьому не здивувався. Я стежу за ситуацією в місті. Вітаю починання мера щодо благоустрою міста, ремонту доріг. І тому вирішив внести свою лепту в благоустрій, подарувавши добре обладнаний, затишний дитячий майданчик.
– А як Ви ставитеся до критики?
– А мене, крім дружини, ніхто не критикує. Але вона вміє це робити настільки тонко, що я виправляю недоліки легко і просто.
– У Вас є донька Настя, якій п'ять із половиною років. Ви любите її, звичайно...
– Щира любов – це справедлива суворість. Ми намагаємося виховувати Настю чесною і порядною, щоб вона розуміла, обманювати – недобре. У моїх батьків не було можливості мене балувати. У мене така можливість є, але я не кваплюся доньку балувати, тому що бачу, що із цього може вийти в майбутньому.
– Чого Вам не вистачає?
– Терпіння.
– У Вас багато друзів?
– У мене їх немає. Друг – це не той, з ким разом чаркуються. Це щось піднесене, у реальному житті рідко зустрічається.
– Ви вмієте радіти успіхам інших?
– Сьогодні вже навчився. Хоча тих, хто порадіє моїм успіхам, можна перерахувати на пальцях однієї руки.
– Що Ви не могли б пробачити людині?
– Зрадництва.
– Зраджують частіше, якщо йдеться про інтереси бізнесу?
– Це у політиків зраджують задорого. У нас зраджують і безкоштовно, просто із заздрості, з міркувань вигоди.
– А обманювати Вам доводилося?
– Так, обманювати – так, а зраджувати – ні.
– Ви віруюча людина?
– Так. І прийшов до цього через горе, страждання. Взагалі, сьогодні потрібно не лише про заробляння грошей думати. Життя стало гидким. І іноді потрібно зупинятися, щоб замислитися: чи все ти робиш правильно? Чи не надто ти прив'язаний до грошей, чи не стали вони для тебе богом? Кожному такий шанс сьогодні надається. Я спокійно ставлюся до втрати грошей, не роблю із цього трагедії. І можу розповісти будь-якій людині, як нормально прожити на 2 тисячі доларів на місяць...
P.S. Чи поділяєте ви, шановні читачі, точку зору нашого гостя? І що ви думаєте з приводу порушених тем?
Светлана МАРШИНА
