Почалося все з перебудови. Коли звичайна ренійська родина Іванових практично перестала одержувати зарплату «живими грішми», а дитину треба було вчити, у Івана Івановича прокинулася винахідницька жилка (ім’я, як ви здогадалися, – вигадане: наш співрозмовник категорично відмовився «світитися» у пресі; про мотиви – трохи пізніше).
– Одного разу зайшов я до курника – вдарила в ніс хвиля газу характерного запаху. Дай, думаю, влаштую експеримент, – розповідає Іван Іванович. – Взяв відро курячого посліду, засипав у герметичний балон, налив води і міцно закрутив. Тижні через два відкрив вентиль, підніс сірник – полум’я аж загуло! Покликав дружину: «Іди, подивися – я в курятнику «газову свердловину» пробурив!»
Іван Іванович вирішив збільшити потужність гнойового «реактора». Знайшов у господарстві товстостінний балон, у який вміщувалося вже 25 відер гною. Зверху прикріпив манометр, приєднав підривний клапан, він спрацьовує, якщо тиск перевищує 4,5 атмосфери – щоб балон не розірвало, якщо тиск підвищиться понад норму. Засипавши у місткість гній, залив його водою і герметично закрив. Два тижні – і стрілка манометра почала рухатися!
Отриманим паливом Іван Іванович заправляє звичайний балон для скрапленого газу. Потім під’єднує його до плити – і дружина готує їжу. Як показала практика, балона, заправленого до чотирьох атмосфер, родині вистачає на два місяці.
Але ренійський Кулібін вже не міг зупинитися. А що, коли на біогаз перевести техніку? Замінив на мотоциклі карбюратор, під’єднав спеціальним шлангом до балона (балон – у коляску), завів і... поїхав! І навіщо витрачатися на бензин?!.
Став господар підраховувати: а що, коли зібрати трактор, який би працював від газового балона? Обробіток поля буде практично безкоштовним!
Іван Іванович живе в межах міста, ділянка біля будинку невелика, велику рогату худобу тримати не може. Зате є в нього свиноматка, що привела поросят, є вівці і птиця – а для виробництва біогазу годиться будь-який гній.
Від германських племен до сучасної Швейцарії
За словами фахівців у сфері технічних наук, існуючий на селі дефіцит палива можна зменшити завдяки такому відтворюваному і дуже близькому джерелу енергії, як біогаз. Це – один із продуктів анаеробного (без доступу кисню) шумування гною або пташиного посліду. Під дією наявних у біомасі бактерій частина органічних речовин розкладається з утворенням метану (60-70%), вуглекислого газу (30-40%) і невеликої кількості сірководню (0-3%). Біогаз не має неприємного запаху. Теплота згорання 1 м3 газу досягає 25 МДж, що еквівалентно згоранню 0,6 л бензину, 0,85 л спирту, 1,7 кг дров або використанню 1,4 кВт/год. електроенергії.
За підрахунками фахівців, одна корова здатна забезпечити одержання 2,5 мЗ газу на добу, бик на відгодівлі – 1,6 мЗ, свиня – 0,3 мЗ, птиця – 0,02 мЗ.
Людство навчилося використовувати біогаз давно. Ще в другому тисячоріччі до нашої ери на території сучасної Німеччини вже існували примітивні біогазові установки. Алеманнам, які населяли заболочені землі басейну Ельби, у корчах на болоті ввижалися дракони. Жителі думали, що горючий газ, що скупчується в ямах на болотах, – це смердюче дихання дракона. Щоб задобрити дракона, у болото кидали жертвоприношення і залишки їжі. Алеманни додумалися шити зі шкіри тенти, накривати ними болото, відводити газ шкіряними трубами до свого житла і спалювати його для готування їжі.
Перша задокументована біогазова установка була побудована в Бомбеї (Індія) у 1859 році.
Зараз існують промислові і кустарні установки з виробництва біогазу. Перші відрізняються наявністю механізації, систем підігріву, автоматики.
Серед промислово розвинених країн Європи провідне місце у виробництві і використанні біогазу за відносними показниками належить Данії – у її загальному енергобалансі біогаз посідає до 18%. За абсолютними показниками з кількості середніх і великих установок провідне місце посідає Німеччина – 8 млн штук. У Західній Європі не менше половини всіх птахоферм опалюються біогазом.
Найбільше малих біогазових установок є в Китаї – наприкінці 2006 року їх налічувалося близько 18 мільйонів, вони забезпечують паливом понад 60 млн селян. В Індії, В’єтнамі та інших країнах будують малі (односімейні) біогазові установки, одержуваний в них газ використовується для готування їжі. У Непалі існує ціла програма підтримки розвитку біогазової енергетики, завдяки якій у сільській місцевості було створено понад 100 тисяч малих біогазових установок.
В радянські часи єдиним у СРСР центром, де розроблялися конструкції вітчизняних біогазових установок, був Запорізький конструкторсько-технологічний інститут сільськогосподарського машинобудування. Але робота не увінчалася результатом: на той час біогаз одержували у п’ять разів дорожчий звичайного природного, і роботи далі дослідних зразків не просунулися. Інша річ зараз, коли ціни на енергоносії зростають.
За інформацією інтернетджерел, автобуси з двигунами, що працюють на біогазі, виробляють компанії «Volvo» і «Scania». Такі автобуси активно використовуються в містах Швейцарії: Берн, Базель, Женева, Люцерн і Лозанна. За прогнозами Швейцарської асоціації газової індустрії до 2010 року 10% автотранспорту Швейцарії буде працювати на біогазі. Оцінили альтернативний вид енергії і в Білорусі: уряд сусідньої держави доручив своєму Науково-практичному центру з механізації сільського господарства Національної академії наук найближчим часом розробити біогазові установки, які могли б діяти в тих областях, де є великі тваринницькі комплекси і ферми. Очевидно, і Україна не може знехтувати добру можливість збільшити власне виробництво газу. І після пережитої нами «газової кризи» ця тема стає ще актуальнішою.
Тваринництво – це не лише м’ясо
Але повернімося до нашого Івана Івановича, який не став чекати програми «зверху», і змайстрував «реактор» власноруч. Єдине, чого він побоюється, так це контролюючих інстанцій, яких у нас розвелося безліч.
– Якщо стане відомо про мою установку, замучать перевірками! – говорить господар подвір’я.
Винахідник-самоук переконаний, що виробництво подібних установок для виробництва біогазу в особистих підсобних господарствах жителів сіл повинно бути поставлено на конвеєр.
– Розумієте, йдеться не лише про виробництво безкоштовного біогазу для побутових потреб, – говорить житель Рені. – У результаті згорання гною виходить чудове рідке органічне добриво. Воно екологічно абсолютно чисте – без найменших слідів нітритів і нітратів, хвороботворної мікрофлори і навіть насіння бур’янів, яких дуже багато у звичайному гною. Внесіть рідку органіку в землю – ви будете вражені результатом. Переконаний: давно настав час відмовитися від хімічних добрив, якими ми просто зіпсували свою землю. Я обробляю 7 гектарів землі, коли взяв цю ділянку, там навіть черв’яків не водилося. Найменша посуха – ґрунт злипається грудками, ніби у нього клею налили. А з краю мого поля, де колись буртували гній, земля пухка, як пух. Пшениця тут виростає по груди.
Ефективність рідких органічних добрив, які залишаються після виробництва біогазу, вражає. Наукове пояснення цьому було дано недавно. В одній з доповідей на міжнародному симпозіумі в Санкт-Петербурзі була висловлена думка про те, що в реакторі установки за певних умов можуть синтезуватися так звані ауксини – речовини, що сприяють прискореному розвитку і росту рослин. Але поки що непоясненим залишається ще один приємний факт: у біогазі невідомо куди (на щастя!) практично зникає сірководень – неодмінний супутник розкладання органіки і дуже сильний прискорювач корозії металевих конструкцій.
– Чому останнім часом у нас вирізали майже все тваринництво? – міркує Іван Іванович. – Говорять, позбулися ферм тому, що утримувати корів невигідно. А якщо від корови брати не лише молоко, але і обігрівати з її допомогою будинок? Обробляти на біогазі землю? І, найголовніше, удобрювати свої поля чудовими і безкоштовними рідкими органічними добривами – однієї тонни вистачає на гектар землі? Порахуйте, який економічний ефект дадуть тварини! Якби в Україні налагодили виробництво обладнання для одержання біогазу в домашніх умовах, я впевнений, у нас би воскресло і тваринництво, підвищилася б врожайність полів і, в остаточному підсумку, добробут трудівників. Лише немає у нашому уряді такого розумного чоловіка, який би подумав про те, як полегшити життя селянину...
Що стосується самого Івана Івановича, він власноруч змайстрував міні-олійню – рослинну олію дружині не доводиться купувати в магазині. Сконструював молотарку для кукурудзи: три хвилини – і мішок кукурудзи в качанах перероблено на зерно. Цими днями закінчив ще один «проект» – виготовив сівалку. Говорить, якби довелося це причіпне обладнання купувати, треба було викласти 18 тисяч доларів! У найближчій перспективі майстер має намір скласти «з барахла» міні-трактор.
– Коли я приїжджаю на поле, мені хочеться його цілувати – ось як я люблю землю! – говорить житель Рені.
Побільше б таких, справжніх господарів!..
