Державне підприємство «НДІ «Шторм» має давню і славну історію. Вона починається з 1967 року, коли у системі Міністерства радіоелектронної промисловості СРСР з’явилася структура з такою назвою. В епоху бурхливого розвитку ракетобудування, авіації та електроніки перед колективом інституту було поставлено завдання щодо розробки пристроїв охолодження, які могли б забезпечувати нормальні теплові режими роботи радіоелектронних апаратур нового покоління, зокрема, у складі всіляких систем і комплексів, ЕОМ та інших спеціалізованих теплонавантажених об’єктів.
Одеські учені-прикладники зробили прорив у цьому напрямі. І практично більшість розробок інституту впроваджувалася на найпередовіших на той час підприємствах країни, а згодом і на виробничих потужностях самого НДІ.
На цю тему наш кореспондент розмовляє з кандидатом технічних наук, заслуженим машинобудівником України, директором НДІ Віктором МОЙСЕЄВИМ.
– Статус нашого НДІ був зумовлений виниклими обставинами, які потребували не тільки своєчасної розробки нових пристроїв охолодження, але й їхнього якнайшвидшого впровадження у виробництво. Сподіваюся, що пояснювати причини цього немає необхідності. Тому що ми працювали на систему військово-промислового комплексу країни, – говорить Віктор Федорович. – Звичайно, що завдяки їх затребуваності зайнятість в інституті була граничною. У кращі роки у нас працювало близько двох з половиною тисяч висококласних фахівців і науково-технічних працівників.
З апаратурою, яку розробляли і виготовляли на «Штормі», мене знайомив професор, доктор технічних наук Віктор Тимофійович Дейнега. Багато зразків, зокрема, серійного виробництва, розроблялися безпосередньо за його участі.
– Використання сукупності результатів наукових досліджень дозволило інституту розробити широку номенклатуру високоефективних систем забезпечення теплових режимів для радіоелектронної апаратури спеціального призначення, – говорить він, – а також створити і серійно освоїти параметричні ряди уніфікованих елементів та унікальні технології їх виготовлення. Зокрема, теплообмінні апарати, насоси, вентилятори, фільтри, теплові труби, термоелектричні модулі і, звичайно ж, мікрокриогенні системи охолодження.
Не вдаючись у подробиці, відзначу, що на постійно діючій виставці інституту поряд із серійною продукцією репрезентовано вироби, яким немає аналогів не тільки у вітчизняній, але й у світовій практиці машинобудування.
Тому не дивно, що навіть у кризові часи замовлення на вироби одеситів і далі надходять не тільки з Російської Федерації, але й з дружнього нам Китаю. Проте, щоб їх виконати, необхідно на належному рівні підтримувати виробництво, закуповувати комплектуючі. А для цього не обійтися без обігових коштів, яких, як завжди, не вистачає. Доводиться вдаватися до непопулярних заходів: затримувати виплату заробітної плати, зсувати терміни погашення інших обов’язкових платежів, що, як відомо, призводить до непорозумінь з податківцями, Пенсійним фондом. У результаті, до без вини винних застосовуються штрафні санкції, причому у чималих розмірах. Все це негативно позначається на діяльності «НДІ «Шторм».
Вихід підприємство вбачає в одержанні довготермінових кредитів. Але, на жаль, наша банківська система ще не готова до цивілізованого кредитування вітчизняного виробника, зокрема, машинобудівної галузі. Серйозною проблемою залишається недостатній рівень інженерно-технічного персоналу, який міг би підтримувати на належному рівні хоча б те, що вже було створено поколінням учених, інженерів і робітників, яке відходить.
Проблеми ці, на жаль, не нові. Ще на початку дев’яностих років, після розпаду СРСР, працівники «Шторму» виявилися практично нікому не потрібними. І ця «непотрібність» з кожним роком підсилювалася. І от результат цього: сьогодні в інституті працює всього близько двохсот фахівців, які або вже досягли пенсійного віку, або наближаються до цього рубежу.
– Я і мої колеги серйозно стурбовані ситуацією, що склалася, – далі говорить Віктор Мойсеєв. – Але найбільше мене тривожить відсутність виваженої державної політики щодо вітчизняного машинобудування. Візьмімо, наприклад, наш «Шторм». Ми залишилися чи не єдиним підприємством такого профілю в Одесі, яке ще не втратило партнерських зв’язків. Але з кожним роком стає все сутужніше брати участь у міжнародній системі розподілу праці.
На жаль, подібна доля спіткала більшість машинобудівних підприємств не тільки Одеси, але й всієї України. А, як відомо, держава, втративши свою машинобудівну галузь, неодмінно так чи інакше залежатиме від чужої. І це ми вже відчуваємо на собі, відвідуючи супермаркети, де не зустрінеш побутової або електронної техніки вітчизняного виробництва. Автомобілі іноземних марок заполонили наші міста і села. На полях, як правило, працюють імпортні трактори і комбайни. І ця залежність від іноземного виробника техніки з кожним роком зростає.
І все-таки хочеться сподіватися, що ми ще не пройшли «точку повернення», що у нас ще залишився запас часу, щоб скочити на підніжку нехай і останнього вагона науково-технічного прогресу.
