До своєї ідеї – створювати сади – йшов з дитинства
Коли його п’яти-шестирічні ровесники годинами вовтузились на пустирищах з м’ячем чи грали в цур-палки, він стільки часу, мов приворожений міг спостерігати, як хтось з близьких або сусідів, вправно орудуючи секатором, підрізав дерева у садку і так же вправно, за допомогою спеціального ножа, прищеплював на них молоді гілочки. Але найбільшим чудом, дивом з див були для хлопчака розкішні червонобокі і золотаві яблука, груші, що нагадували електролампочки – велетні, слива, котра ледь вміщалася у його дитячій рученяті, абрикоса, від одного запаху якої голова йшла обертом, медова айва, схожа на яскраві іграшки дитсадкової новорічної ялинки…
Сьогодні за плечима дипломованого агронома-садівника Михайла Дмитровича Денисенка, що керує відділком багаторічних насаджень товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнатурагро» (це – село Градениці Біляївського району), тридцять літ трудового стажу. В активі професіонала – сотні гектарів садів, котрі годували смачними фруктами в асортименті, без перебільшення можна сказати, пів-Молдавії та пів-України у вісімдесятих – на початку дев’яностих років минулого століття. Досить лише згадати сади-гіганти «Першотравневий» (неподалік Дністра у районі Молдавської ДРЕС) та «Пам’ять Ілліча» на українській території, але там же у Дністровській долині. Почерк Майстра, його сади, котрі були не тільки тим, чим їм, власне, належить бути, надто – школою невтомного пошуку, дбайливого ставлення до природи, і сьогодні добре відомий в українському та молдовському Придністров’ї.
– Сам Бог велів нам на цій території займатися промисловим садівництвом, – говорить Михайло Дмитрович. – Тут багато сонця. За сумарним його енергетичним впливом з нами не можуть зрівнятися ні Вінницька, ні Черкаська, ні Миколаївська області, ні сусідня Молдова.
Мабуть найвірнішим кроком керівництва Міжнародної агро-інвестиційної компанії, дочірнім підприємством котрої є ТОВ «Укрнатурагро», став початок відродження садівництва Одещини саме з Градениць, місця, де воно свого часу й процвітало, забезпечуючи матеріальним достатком тутешніх жителів, а екологічно-чистою продукцією – ринки багатьох міст України. Тут ще живі традиції галузі і такі фахівці-сподвижники, як Михайло Денисенко. Саме під його керівництвом і заклали перші 25 гектарів персико-сливового саду.
Сам Михайло Дмитрович говорить про своє творіння, мов про дитя, за яким ще треба дуже пильно і ретельно доглядати:
– Навесні його висаджують лише від нужди, коли вже діватись нікуди. Загалом же нас слід садити з осені, аби ми добре вкоренилися. Це по-перше. А по-друге – ми уникаємо пересихання корінців. Бо нічого немає страшнішого для нас на першому етапі, ніж пересихання деяких корінців. Тому й відбір саджанців у розпліднику проводили дуже прискіпливо. Там же теж, здебільшого, підхід валовий, аби побільше реалізувати посівного матеріалу. Хто вам уважно стежитиме: пересохли корінці – чи ні? Допустиш неуважність, викинеш гроші і, як наслідок, матимеш сад, котрий через рік ремонтуватимеш на тридцять, а, то й на всі п’ятдесят відсотків. Дерево має бути конкурентостійким!
У Денисенка ремонт минулої осені був зовсім незначним, в зиму дванадцять гектарів персика увійшли міцненькими, побіленими і обов’язково окученими, а значить, здатними витримати температуру мінус 25 градусів безперервно протягом півтора тижнів, що для нашого Придністров’я зовсім нехарактерно. Теж саме можна сказати і про першорічку – сливу. Вітри молоденький сад переносить не так хворобливо, оскільки дерева, коли вони розташовані правильно, на певній однаковій відстані одне від одного, по-перше, люблять продуваність цими самими вітрами, а, по-друге, здатні самі себе захищати від холоду. Останньому сприяють їх грамотно сформовані крони. Доказ тому – листовий апарат персикового саду – третьорічки працював до настання минулорічних листопадових холодів. А вже наприкінці літа – початку нинішньої осені тут мають намір зібрати й перший урожай персика – десь у межах 60 центнерів плодів з гектара.
– Загалом персик починає плодоносити на третій рік після закладки саду, слива – на четвертий, – веде далі Михайло Дмитрович. – Ці дві культури, коли ще й вирішити питання з поливом, точніше, з крапельним зрошенням (конкретно у нашому господарстві про це мова йде), здатні забезпечувати стабільно високі врожаї. Тобто, з ними необхідно і слід працювати. Вони дуже пластичні. Краще цих кісточкових фруктових дерев у нашій зоні не знайдеш. За відповідних маркетингової політики і менеджменту вони здатні забезпечити солідну економічну віддачу, адже користуються попитом на ринку. Не тут, так в іншому місці. Вони – високоврожайні. Скажімо, не так давно персик давав у мене в Молдові на площі у 25 – 30 гектарів (навіть без поливу!) по 200 – 250 центнерів з гектара.
Загалом, на думку Денисенка, заклавши один сад – думай і дбай про інший. Адже після 10 років експлуатації першого починає простежуватися зниження урожайності. Доходить до певного моменту, коли урожайність не піднімається вище 100 центнерів з гектара. Значить, від саду слід відмовлятися, оскільки він просто стає нерентабельним. Наприклад, на крапельному зрошенні, персика мають брати 300 – 350 центнерів з гектара. Так, в принципі, працюють садівники західних країн. У всьому має бути економічна доцільність. Найкраще оновлення саду – це його розкорчування. Іншого не дано. Причому, після цієї технологічної операції, грунту слід дати проміжок у 3 – 5 років для перепочинку. Це не значить, що він повинен «гуляти». На вказаних площах, дотримуючись сівозмін, можна вирощувати зернові, бобові, технічні культури, лишати землі під пари і напівпари, згодом – знову закладати сади. Боронь Боже, висаджувати сад по саду. Адже залишки старої кореневої системи гнітюче діють на молоді деревця. Така дія – дарма викинуті на вітер гроші.
За словами Михайла Денисенка, у перспективних планах сільгосппідприємства – закладка 100 гектарів яблуневого саду за голландською технологією, зовсім новою для вітчизняних спеціалістів, у котрій не передбачено спрощень чи нехтувань жодною зі складових: будь-то система зрошення, захисту рослин, набору необхідної техніки та підбору сортів. Але ж і врожайність така система забезпечує чималеньку – понад 500 центнерів плодів з гектара. До цього стеля, котрої досягали в наших краях (зокрема, і сам Денисенко), дорівнювала 370 центнерам з гектара. Такої урожайності було досягнуто у міжколгоспному саду «Пам’ять Ілліча», що був одним з найбільших у колишньому СРСР. Але там застосовувалась італійська технологічна схема (теж доволі прогресивна 20 – 25 літ тому в Європі): апеннінська пальмета на слаборослому прищепному матеріалі. Вона була доволі високозатратною, оскільки потребувала шпалери, але й урожай забезпечувала на другий-третій рік після закладки. Причому урожай в Українському Придністров’ї отримували не нижчий, а почасти і вищий, ніж на батьківщині, в Італії. Втім, коли з голландською, більш високопродуктивною технологією, вже доволі успішно трудяться наші сусіди – миколаївці, то чому б і не спробувати граденичанам?
– Звичайно, спробувати можна, – зазначає Михайло Дмитрович. – Я доволі детально відстежую її параметри і нюанси за допомогою спеціальної літератури. З цим, самі розумієте, сьогодні проблем немає. Є проблеми іншого характеру. Найболючіша – фінансова, і, як її наслідок, – проблема розвитку продуктивних сил. У садівництві сьогодні практично нікому працювати. Коли раніше, скажімо, обрізчиків, спеціально навчали, присвоюючи ранги від «Обрізчика ІІІ класу» до «Майстра – садівника», відповідно оплачуючи їхню працю (і вони, між іншим, цим пишалися – тобто своїм підвищенням у класі), то сьогодні знайти обрізчика – ой яка про-о-о-о-блема! А один з найважливіших факторів розвитку фруктового саду і його врожайності – це саме ретельна, грамотна обрізка дерев. Її треба вміти здійснити! Вміти говорити з деревом, а не просто бездумно і бездушно «чикати» секатором! Навчати людей цій справі нікому. Навіть тут, у Граденицях, котрі історично славляться своїми садоводами. Ну гаразд, «старички» ще «протягнуть». А далі що? Як співалося в пісні радянських часів: «…і на Марсі будуть яблуні цвісти…» Але що ж їм заважає цвісти на цій многогрішній і многостраждальній Землі?..
Погодьтесь, шановні читачі, останнє запитання Майстра садівничої справи цілком можна віднести до розряду філософсько-риторичних.
