Балтськиймолочно-консервнийкомбінатдитячогохарчування, більшезнанийународіяк«Ласуня» ( заназвоюоднойменногоТорговогодому), – у80-тірокибуввідомийнелишевУкраїні, алейдалекозакордонамитодішногоРадянськогоСоюзу. Цепідприємствоздатнебуловражатигетьусім: технічноюоснащеністю, обсягамивиробництватаноменклатуроюпродукції; упорядкованістюкомбінатськогоселищаімайжевинятковоюякначаси«повальногодефіциту» соціальноюзахищеністюпрацівників. Ось чому недавній розвал його виробництва став больовим шоком не лише для економіки краю, але й для соціального світосприйняття багатьох його жителів. Саме про це й розмірковує сьогодні наш спеціальний кореспондент.
У тім-то й річ, що за соціальною анатомією падіння Балтського молочно-консервного комбінату дитячих продуктів можна простежувати анатомію соціально-економічного розпаду всього нашого краю, цілої країни. Свого часу,ще працюючи в обласній молодіжній газеті, я багато разів бував на «ударній будові» Балтського комбінату, введення в експлуатацію якого медики розглядали, як своєрідний прорив у проблемі дитячого харчування, котрого в СРСР тоді катастрофічно не вистачало. І пам’ятаю аргументи, що підштовхнули тодішню владу до спорудження комбінату саме поблизу Балти ( хоча комбінат і називається «балтським», насправді ж він розташований у селі Бєліному, там само, де й залізнична станція Балта).
Так от, основним із них був той, що молочний кобінат має розташовуватися у подільській зоні Одещини, де непридатних для пасовиськ лісів ще не так вже й багато, але й випалених степів уже теж нема. Тут, у межиріччі Кодими та Савранки, в усі віки були чудові пасовиська, тут розташовувалися великі та міцні господарства з надійними тваринницькими фермами і комплексами. Поблизу не існувало розвиненої промисловості, отже, не існувало і шкідливих викидів, а це дуже важливо, оскільки йдеться про дитяче харчування. Водночас поруч – одне з найбільших міст краю, з його інфраструктурою та робочою силою; і залізнична станція. Тобто місце для будівництва обрали продумано; той рідкісний у промисловому будівництві випадок, коли і галузь, і влада всіх рівнів, і місцеві жителі вибором були задоволені.
Звичайно ж, поява великого комбінату мала стимулювати розвиток не лише Балти, але й усього району. Першим свідченням цього стало спорудження поруч із комбінатом упорядкованого робітничого селища; і це – за тогочасної катастрофічної нестачі житла в Балті та появі «без даху над головою» сотень молодих родин! Ще й досі містечком гуляють легенди про те, як, незважаючи на повальний дефіцит всього і всюди, – продовольством, одягом та побутовою технікою це селище нібито забезпечували навіть не з Одеси чи Києва, а з самої Москви! За спеціальним розпорядженням ЦК.
…Й ось зараз ми сидимо з нещодавно призначеним директором Балтського комбінату Ігорем Івановичем Куликом, за плечима якого – військове училище,інженерно-механічний факультет московського Бауманського вищого технічного училища, напружена робота в Чернігівській облдержадміністрації, а головне,понад семирічний досвід розбудови підприємств харчової промисловості в Аргентині і Парагваї. Отож скажімо собі чесно: керівника з більшим життєвим і фаховим досвідом балтянам навіть важко було б уявити!
Про те, що спадок йому дістався убогий, щоб не сказати «ніякий», у Балті знають усі. Однак у розмові зі мною голова райдержадміністрації Михайло Усатенко з надією в голосі сказав: «Нарешті до керівництва комбінату прийшли люди, які дбають не про те, як би дозволити підприємству з найменшими втратами розвалитися, а про те, як би його врятувати і відродити». І з цим переконанням важко не погодитися. Сам директор оцінки своїм попередникам не дає, його більше цікавить аналітика і прогнозовані економічні перспективи. А вони суворі.
Почнемо з головного – сировина. Щоб комбінат міг нормально функціонувати, потрібно, аби щодоби йому було забезпечено до 450 тонн свіжого, якісного, за всіма хіміко-медичними параметрами вивіреного молока. Ця проектна потужність була цілком реальною, доки по навколишніх селах Одещини та поближньої Вінничини існували десятки міцних колгоспно-радгоспних господарств,з добре розвиненим, санітарно контрольованим тваринництвом.
Проте значних тваринницьких ферм у нас давно не існує. Мало того, тисячі сімей позбулися навіть своєї домашньої худоби, оскільки утримувати її, особливо взимку та за розпайованості земель, стало неможливо. Ось тут і виникає низка проблем: як можна щоденно назбирувати таку масу молока по сотнях далеких селянських обійсть? Скільки машин треба задіяти і скільки дорогого пального витратити? А як домогтися, аби все це молоко відповідало світовим вимогам до продуктів дитячого харчування? І як виявляти, з якого села, від якої корівчини молоко надходить неякісне? Накажете щодня лабораторно перевіряти на якість молоко окремо від кожної рогатої голови? Але ж дійшло до того, що в молоці, яке надходило до цехів переробки, крім звичайної води з-під крану, почали віднаходити й такі штучні хімічні домішки, про які й згадувати страшно. І це в молоці, розрахованому на специфічне дитяче харчування!
А як такий могутній комбінат може існувати, коли, замість 450 тисяч літрів молока на добу, йому пропонують всього-навсього… 10 тисяч? Це при тому, що на саме лише утримання комбінату щомісяця доводиться витрачати до 6 млн гривень. Ось тут і запускається жорстокий механізм економії, за якої, замість 800 працівників, залишається лише 200; а це – безробіття, це перекреслені професійні біографії фахівців, це соцільна катастрофа сотень родин, кормильці яких не те що рівноцінної, а навіть хоч якоїсь там роботи в Балті чи в Бєліно знайти не здатні. А зважмо, що падіння такого комбінату – це ще й падіння цілої інфрастурктури, завдяки якій існує підтримка і Будинку культури, і дитсадка, і місцевої школи; діє соціальний захист працівників, з’являються солідні надходження до бюджету, пенсійного та інших фондів. Це заробіток цілої когорти водіїв та заготі
