Шануємо земляків
Триває робота по створенню «Книги пам’яті Бецилівської сільської ради 1941 – 1945 років». У результаті вивчення архівних документів, зустрічей з учасниками війни (але в основному з їх родичами, близькими та односельцями), перегляду фронтових «трикутників» польової пошти значно розширений список учасників Великої Вітчизняної війни – вихідців з Бецилового, Старокостянтинівки, Новоселівки та Желепового. Якщо на кінець 2007 року в архівних матеріалах сільської ради нараховувалися дані про 116 воїнів-фронтовиків, то на жовтень 2008 року виявлено, що на фронтах війни боролися проти ворога 504 наших земляки. Хочу висловити щиру подяку людям, небайдужим до власної історії, які надали важливі повідомлення про своїх рідних або близьких, фотографії військових років та листи з передової.
Вивчаючи фронтові матеріали, архівні документи, вдивляючись у мужні обличчя земляків на фотографіях – ніби поринаєш у вир їх подвигів… Ось вирушає у свій останній похід командир підводного човна Олексій Іванович Тергейло і навіки залишається в водах Балтійського моря. Під кулями фашистських автоматників та під свист ворожих снарядів рятує життя воїнів медсестра Надія Власівна Галер. Під містом Невель Псковської області в грудні, стікаючи кров’ю (1943 рік), продовжує керувати боєм полковник Антон Микитович Руденко. На ходу стрибаючи з броні танка Т-34, поливає фашистів з автомата гвардії рядовий Сергій Онуфрійович Ігнатенко. Перевдягнутий у форму гітлерівського офіцера виконує завдання командування вчитель зі школи села Новоселівка Сергій Силантійович Рубанович. Вміло веде бій полковник (після війни – генерал) Микола Євдокимович Козов’якін, а, прийшовши з фронтових доріг, продовжує виконувати військову місію в Монголії, Сирії, на Кубі… І таких оповідань про фронтові дороги наших земляків, різних за обсягом, написано близько п’ятдесяти.
Запрошуємо до співпраці родичів фронтовиків із наших сіл, які сьогодні проживають у населених пунктах нашої області, у м. Одесі.
Копітка робота по створенню Книги пам’яті потребує багато часу і матеріальних затрат. Але вважаємо, що знайдуться бажаючі надати допомогу і долучитися своєю благодійністю до святої справи. Сподіваюся, що не залишаться осторонь мої учні, які займаються підприємницькою та іншою діяльністю. Можливо, нададуть допомогу у виданні Книги пам’яті партійні організації району. Непогано було б активізувати роботу в цьому напрямі і місцевим загальноосвітнім школам.
У будь-якому разі «Книга пам’яті Бецилівської сільської ради 1941 – 1945 років» буде створена, і по ній буде видно, хто не забуває тих, хто захищав Батьківщину в найважчу годину Великої Вітчизняної війни.
Віталій САМОДЄЛОВ,редактор Книги пам’яті,с. Бецилове,Роздільнянський район
Життя ветерана – світле і гірке
Моєму батькові, ветерану війни Зубаку Івану Івановичу виповнилося 86 років. І вже два з половиною роки як немає з нами нашої мами…
Вони одружилися у 1947 році. Коли з’явилася надія, що голодувати не доведеться і можна створювати сім’ї. Весілля було скромне, але були і гарна сукня, і частування, і веселі гості. І окремий найманий будинок. Багато чого бракувало. Але було кохання. І воно творило дива – спорудили свій будинок, виростили трьох дітей, кожному допомогли у спорудженні вже своїх будинків. Відсвяткували і золоте весілля, дочекалися шістьох внуків і двох правнуків.
Не завжди було легко. Працювали у колгоспі на найважчих ділянках – на фермах, там, де косили вручну, і воду возили бочками. Це я не від них чула. У дитинстві ми теж допомагали їм. За все життя ми звикли, що батьки багато працюють, що господарство на наших плечах, що увечері потрібно зварити вечерю. І тому я і мої два брати вміли варити, прати, прибирати.. А щоб ми не відчували себе у чомусь ущемленими, у вихідні дні батьки штукатурили людям будинки, ставили огорожі, займалися земляними роботами. Через таку важку, виснажливу працю втратили здоров’я. Коли мамі було 79 років, вона пішла з життя. Вона була дуже мудрою, дуже доброю, дуже милосердною. І всім нам так не вистачає її… Вічна
