Є люди, які вже при першій зустрічі викликають симпатію. Такою людиною для мене є полковник у відставці Віктор Олександрович Забєгалін, з яким знайомий ось уже понад десять років. Він у судженнях рівний і прямолінійний. Його світло-блакитні очі приваблюють якоюсь особливою енергетикою.
Звичайно ж, бігаючи до школи села Нікольське, що у Воронезькій області, Вітя Забєгалін і подумати не міг про ті часи, коли пішовши в запас після 34 років армійської служби, буде жити і зустрічати своє 70-річчя в найгарнішому місті Причорномор'я – Южному. Але і тут він не знав і не знає спокою, очоливши міську ветеранську організацію. Нещодавно він сказав мені:
– Нерідко мені вдається спати по три-чотири години на добу...
Захищаючи права і інтереси людей літнього віку, Віктор Олександрович змушений шукати відповіді на сакраментальні запитання: хто винен? що робити? як допомогти?.. А ветеранів у Южненській міській ветеранській організації – 2500 чоловік. І вона справедливо вважається однією із кращих в Одеській області. Не випадково була організована поїздка саме до міста Южного керівників ветеранських первинних організацій Одещини, щоб ознайомитися з досвідом роботи.
Віктор Олександрович видав 9 книжок. Зокрема, «Триумф стратегической операции», «Анадырь», «Отчизны верные сыны», «Укрощение демона войны», «Наше наследие», «У опасной черты».
Говорячи про його книжку «Воздушный ас Геннадий Шадрин», Герой Радянського Союзу полковник у відставці А.І. Шмаков відзначив:
– Читав я багато творів про льотчиків. Вперше зустрів таку книжку, яку написав не авіатор. До його честі, він зміг правдиво висвітлити і повітряний бій, і повітряну розвідку, і побут аеродромного люду.
В.О. Забєгалін – редактор газети «Православный вестник Южного» і голова редакційної ради газети «Голос ветерана», які виходять щомісяця. Вони поширюються у ветеранських організаціях, школах, бібліотеках, військових частинах.
В.О. Забєгалін закінчив військову академію зв'язку, два роки виконував свій інтернаціональний обов’язок на Кубі в часи Карибської кризи. Три роки був у Індокитаї радником начальника військ зв'язку Народної армії Лаосу. Він удостоєний звання «Почесний радист СРСР».
У 2005 році Секретаріат НСЖУ нагородив Забєгаліна Дипломом і знаком «Зірка української журналістики». 4 грудня 2006 року митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел вручив йому духовний орден Преподобного Нестора – літописця ІІІ ступеня. За активну життєву позицію, виховання молоді на прикладі старших поколінь, вагому роботу щодо консолідації зусиль громадськості і органів влади, спрямованих на поліпшення життя ветеранів, В.О. Забєгалін нагороджений Почесною відзнакою голови Одеської облдержадміністрації, грамотами Одеської обласної ради, Київського комітету ветеранів війни.
У В.О. Забєгаліна чудова родина. Надійним тилом і хранителькою домашнього вогнища є дружина – Лариса Миколаївна, з якою разом крокують по життю майже піввіку. Син Олександр, який закінчив Новочеркаське військове училище зв'язку, нині – майор запасу, підприємець. Донька Юля живе з батьками. Радують родину онуки – Володимир, учень 10 класу, і онука Даша.
Віктор Олександрович любить повторювати слова популярної циганської пісні: «Пока я живу, моя песня не спета...». І живе він повнокровним, насиченим добрими справами заради людей, життям, здобувши їхнє визнання.
