Олександр Іванович Султан очолює Татарбунарське міжрайонне управління водного господарства майже 10 років. Створив життєдіяльний колектив меліораторів-професіоналів. Навіть в умовах недостатнього фінансування із Державного бюджету технічного утримання меліоративних мереж до кожного поливного сезону готують їх ґрунтовно. Оздоровлення навколишнього середовища – один з важливих напрямів діяльності підрозділів управління.
– Олександре Івановичу, 2005 – 2015 роки проголошені міжнародним десятиріччям акції «Вода для життя». Особлива увага – малим річкам та водоймам, санітарний стан яких не витримує жодної критики.
– Саме тому у рамках акції минулий рік пройшов у нас як рік санітарії. Малі річки за багато років дуже постраждали через порушення агротехніки, вкрай низької екологічної культури населення. Наше управління взяло найактивнішу участь у всеукраїнській акції відновлення природних джерел малих річок, водойм. Крім того, проведено велику роз’яснювальну роботу серед населення. Усе активніше залучається до руху за здорове навколишнє середовище молодь. Наприклад, разом з учнями Татарбунарського профтехучилища очищено прибережну-захисну смугу річки Фонтанки. Звільнені від сміття прибережні смуги у межах багатьох населених пунктів.
– Ваше управління щороку виступало ініціатором провадження акції, приуроченої «Всесвітньому дню води». Ця традиція ще жива?
– Звичайно. По суті, сама ця акція часових меж не має. Адже прибережні смуги річок постійно потребують упорядкування. У цій справі допомога ще й громадських організацій була б дуже доречною. А управління своїми силами має намір очистити прибережно-захисні смуги Нерушайського, Дмитрівського водосховищ, озера Сасик на території Трапівської сільради.
– Олександре Івановичу, років десять тому державну внутрішньогосподарську зрошувальну мережу було передано до комунальної власності сільських рад у Татарбунарському та Арцизькому районах. Вони готові прийняти воду на усі площі зрошуваних земель?
– Це був би ідеальний варіант. На сьогодні катастрофічно не вистачає дощувальної техніки. У незадовільному стані перебувають внутрішньогосподарські зрошувальні мережі та й фінансовий стан сільгоспвиробників. А невикористовуваний потенціал зрошувальних земель у повному обсязі, неминуче призводить до незбалансованості зернової та кормової груп сільгоспкультур. Що ми й маємо. Практично на усіх масивах науково-обґрунтовані сівозміни порушено. Між тим, сьогодні перед сільським господарством стоїть надзавдання – відновити тваринництво. Чи можливо це без гарантованого урожаю кормових культур? Усі також скаржаться: мало, мовляв, у нас вирощується овочів. Так, мало. По суті, овочівництво як галузь наказала довго жити. Знищено практично усі заводи й цехи щодо переробки овочів. Транспортування ж цієї продукції на далекі переробні заводи економічно невигідне. А яким випробуванням був для сільгоспвиробників 2007 рік! Виграли ті, хто користувався поливом. Я не перестану наводити у приклад зрошувальні землі у фермерському господарстві «Вікторія» Татарбунарського району, які ефективно використовуються. Тут минулого року одержали по 180 центнерів з гектара кукурудзи на зерно та 500 центнерів з гектара – цибулі. Високий урожай томатів було зібрано у фермерському господарстві «Агро-Синтез». Але такі приклади поодинокі. Шкода, що сільгоспвиробники у повному обсязі не одержали державної компенсації за електроенергію, витрачену на поливі зрошувальних земель.
– Як справи із крапельним зрошенням?
– Я б сказав – непогані. Сьогодні у Татарбунарському та Арцизькому районах площі крапельного зрошення складають 760 гектарів. Це – майже третя частина площ крапельного зрошення області.
Тут переконалися у його перевагах: поливної води на одиницю сільгосппродукції витрачається у три – п’ять разів менше, аніж при традиційних способах поливу.
– А як іде підготовка меліоративних систем до роботи у нинішньому поливному сезоні?
– Як завжди, готуємося ґрунтовно. Виконано солідний обсяг робіт щодо очищення каналів від намулу та наносів, щодо ремонту насосних станцій та гідротехнічних споруд. На великій площі вирубано чагарникову рослинність. Я б побажав тієї ж активності і господарствам – водокористувачам. Вони хоча до підготовки внутрішньогосподарських зрошувальних мереж приступили, але роботи провадять в’яло і повільно. Між тим, згідно із укладеним договором, планується полити близько 10800 гектарів зрошувальних земель. І потрібно бути готовим цю воду прийняти.
Напередодні Всесвітнього дня води я хочу з великою повагою до цих чудових людей назвати імена професіоналів своєї справи – гордість управління. Це ветерани – машиніст насосної станції Семен Михайлович Реу, регулювальник руслової Іван Андрійович Дімов, акумуляторник Борис Миколайович Чебан, тракторист-машиніст Михайло Федосійович Бібіков, водій Валентина Василівна Максименко, начальники відділів – Ганна Василівна Гажа, Михайло Васильович Кириєнко, Прокопій Васильович Златов. А скількох чудових фахівців я ще не назвав! То ж запевняю: такий колектив зі своїм завданням – подати воду усім, хто її потребує і спроможний прийняти, – завжди впорається.
