Актуальні для сучасної міліції теми були порушені на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Становлення особистості професіонала: перспективи та розвиток», що пройшла в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Були порушені питання професійного становлення майбутніх працівників міліції, роль системності у формуванні мотиваційної сфери та професійно значимих якостей майбутніх працівників міліції, а також організації психопрофілактичної роботи у напрямі зниження суїцидальної активності серед працівників міліції та збереженні їх психічного і фізичного здоров’я.

Напевно, є частка правди у стереотипній думці, нібито в міліції повинні служити лише люди із залізними нервами. Наскільки це справедливо? Щоб розібратися у цьому питанні ми звернулися до начальника центру практичної психології ОДУВС, старшого лейтенанта міліції Олени Федорівни КОНУП.

– Справді, психофізіологічному та психологічному відбору кадрів у міліції приділялося й приділяється сьогодні величезна увага, – говорить вона. – Дана система розвивається й доповнюється з кожним роком. Так з’явилися досконаліші психодіагностичні методики, які із граничною точністю можуть визначити профіль особистості та відповідність її тій або іншій бажаній професії. Зазнали змін і психофізіологічні вимоги до кандидата на службу до органів внутрішніх справ. До того ж, розглядаючи кандидатуру працівника міліції на предмет його профпридатності, ми не можемо не брати до уваги наростаючий вплив на суспільство політичного, економічного, зрештою, ідеологічного дисбалансу.

– Чи усі міліціонери однаково піддані впливу соціально-економічних труднощів?

– Є якась категорія працівників міліції, які стурбовані переважно питаннями кар’єри та грошей. Інше їх мало турбує. Не знаходячи способів для задоволення свого самолюбства, вони можуть безболісно піти з органів.

Складніше з тими, хто гостро відчуває несправедливість. Вони глибоко переживають свою неспроможність позитивно вплинути на ситуацію. Тому набагато більше піддані стресам та депресіям. Їх ранить зневажливе ставлення до них оточення, пригнічує, що їхня форма привертає до себе далеко не завжди доброзичливі погляди. Породжене цим відчуття себе невизнаним захисником порядку переростає у стійку стресову ситуацію. У міру поглиблення фінансово-економічної кризи усе гостріше дається взнаки незабезпеченість. Обтяжує матеріальна неможливість одержати кредит, потім – погашати його. Побутові проблеми ростуть, як сніжна грудка. Докори з боку домашніх ставлять сімейне життя на межу розлучення. Але совість та обов’язок не дозволяють зняти погони. При цьому ніхто не скасовує ненормованого робочого дня, і, найчастіше, часом екстремальні умови служби. Часто гнітить казенне нерозуміння з боку начальства. Настає стан постійного душевного болю та відчуття безвихідності ситуації.

– Нам усім відомо, що в міліції служать нарівні із чоловіками і представниці жіночої статі. Чи однаково впливають на них вищезгадані стресчинники?

– З погляду психолога, чоловіки підпорядковані соціальній установці «чоловіки не плачуть». І вона стає джерелом додаткового тиску на них. Парадоксально, що для людей, які не бояться ні пістолета, ні удару з підворіття, подібний психологічний бар’єр найчастіше непереборний.

Стихійне скидання накопиченого нервового напруження за несподіванкою та силою подібне до вибуху вулкану. Причина його – так званий невідреагований стрес. Він з’являється, коли людина не має змоги виговоритися. Через самопридушення у чоловіків часто бувають інфаркти або інсульти, які призводять часто до летального результату. У кожному разі, невисловленість не проходить безслідно. Вона породжує нездужання та хвороби.

– Хто ж може допомогти у такій ситуації?

– Може допомогти той, хто здатний вислухати. Висловлена біль вщухає. Психологи роблять це професійно й зберігають тає