Соціал-націоналісти затіяли небезпечний агітпроект
Минулої неділі на Львівщині стартувала загальноукраїнська акція «Геть пам’ятники тоталітаризму з українського міста!» Програма дій передбачає обговорення законопроекту «Про заборону комуністичної ідеології в Україні», осуд злодіянь окупаційних режимів (виступати будуть як вчені, так і рядові громадяни), звернення територіальних громад до керівництва міст із вимогою ліквідації залишків пам’ятників тоталітаризму і, зрештою, звернення до керівництва країни із вимогою засудити злочини окупаційних режимів на території країни та забезпечити гідне життя українцям-жертвам окупації. Під «окупаційними» маються на увазі не стільки польський, румунський, мадярський або німецько-фашистський, скільки «радянський режим».
Як першу «жертву» нової хвилі намічено пам’ятник Воїнові-визволителеві в центрі Стрия. Споруджений наприкінці 60-х років минулого століття, він-то «символізує мілітаризм радянської епохи й не лише спотворює історичну правду, а й руйнує історико-архітектурну ауру площі Ринок, будівлі якої споруджувалися в ХVIІ-XIX сторіччях». Крім цього, пам’ятник радянської епохи «негативно впливає на формування національної самосвідомості, принижує честь українців та пам’ять про людей, які загинули у боях із окупантами за свободу України».
Пам’ятник Воїнові-визволителеві сьогодні не входить до переліку пам’яток історії та культури, які перебувають під охороною держави. Його стан – незадовільний; а саме місце, де стоїть монумент, не відоме будь-якими похованнями (на відміну від «Бронзового солдата» у Таллінні – авт.).
Формулювання, наведені вище, належать авторству фракції депутатів Львівської обласної ради ВО «Свобода». Це всеукраїнське об’єднання, що стрімко набирає популярності у нинішньому передвиборчому році, утворилося в результаті трансформації суто регіональної Соціал-національної партії України.
Абревіатуру СНП (співзвучну сумнозвісній Націонал-соціалістській партії, затаврованій, здавалося б, назавжди Нюрнберзьким міжнародним трибуналом) було обрано, як бачимо, зовсім не випадково: «ляльководам» закордонного походження /базування/ усі колишні партії й рухи із національним ухилом уявлялися надто вже «м’якими» та «беззубими»...
Ті, хто сприймав дотепер українських націоналістів лише як пересічний молодіжний політпроект, що подорослішав, були осоромлені на останніх виборах до Тернопільської обласної ради. Кандидати від «Свободи», очолюваної колишнім депутатом Верховної Ради Олегом Тягнибоком, наголову розбили майже усі «проукраїнські» політичні партії, які домінували в регіоні і до, і після «Помаранчевої революції». Конкуренцію «коричневим» склала хіба що ...Партія регіонів, чиї представники відтепер мають у Тернопільській раді третю за чисельністю депутатську фракцію. Окрилений успіхом, Тягнибок тепер «замахується»... на президентське крісло; а його однодумці проголошують усе нові й нові хвалькуваті гасла. На зразок «Завоювали Тернопіль – завоюємо й Житомир!» Якщо врахувати, що Житомир розташований усього лише за 132 км від столиці, неважко здогадатися: крайні націоналісти мріють замість горезвісного «червоного пояса» оточити Київ поясом «коричневим»...
Час для масованої атаки на радянську символіку обрано теж із наміром. Країна усе ще перебуває у стані економічного спаду (збільшеного глобальною кризою); коли ще, якщо не зараз, звинуватити у повсюдних соціальних проблемах «окупаційний комуністичний режим»?! Досвід Тернопільських виборів (ця область давно посідає перше місце з кінця за середнім розміром зарплати для працюючих громадян) показує: найбільш піддані впаданню до націоналізму жителі найбідніших міст та сел. Ситий і забезпечений Київ (до того ж переважно російськомовний) навряд чи «клюне» на риторику Тягнибока.
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов, до якого «ОВ» звернулися із проханням оцінити перспективи подальшого просування в країні ідей українських «коричневих», не занадто переоцінює їхній вплив. На його думку, Блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна» – «Народна самооборона» та Партія регіонів, поряд із деяким зменшенням впливу за рахунок появи нових партій і політичних осіб, у короткостроковій та середньостроковій перспективі все ж таки збережуть своє домінуюче становище.
– Наші експерти, із урахуванням виборів до Тернопільської обласної ради, відзначили зниження рівня впливовості БЮТ та «НУ» – «НС» у західних регіонах України та підживлення мотивації голосування за опозиційні сили за рахунок зростання протестних настроїв, – сказав Карасьов. – Крім цього, голосування проходило за партії, які мають сильні регіональні позиції, які до того ж зуміли репрезентувати «нове» партійне лице.
– Наскільки вагомими, на Ваш погляд, є шанси Олега Тягнибока на майбутніх президентських виборах? І чи не спровокує ініціатива «Свободи» масштабні народні хвилювання, порівнювані із нинішніми кишинівськими?
– В оточенні Тягнибока усього лише відреагували на останнє «віяння політичної моди». Яке полягає у тому, що політична партія без кандидата у Президенти країни – це не партія. Раніше в Україні дотримувалися переконання, начебто Президент неодмінно має бути безпартійним (Віктор Ющенко на Народному вічі на Півчому полі у Києві в 2004 році висувався саме як позапартійний кандидат, щоб не віджахнути виборців – авт.); однак тепер в українському суспільстві переважає зовсім інша точка зору. Її суть у тому, що всередині партії, яка претендує на керівну роль, повинен бути максимально високий рівень стабільності та дисциплінованості. Якщо обліковий склад партії «фальшивий», постійно змінюється або пістрявіє «мертвими душами», отже, і правити вона буде так само нестабільно та безсистемно.
Що стосується можливості повторення «кишинівських подій», – на мій погляд, вони ознаменували початок нової хвилі дестабілізації на усьому пострадянському просторі. Україна здатна уникнути небажаного повороту у своїй новітній історії. Для цього необхідне прийняття «Конституції стабільності» – замість теперішньої «Конституції хаосу». А такий Основний Закон у змозі затвердити лише «широка коаліція», державна коаліція антикризової спрямованості, з «перезавантаженням» усієї системи влади.
Нагадаємо: скандали, подібні стрийському, для Галичини епохи «постперебудови» досить типові. Найгучніший з них мав місце у Комарному Львівської області в листопаді минулого року. Намагаючись упорядкувати центральну частину цього містечка, місцева влада вирішила знести пам’ятник Воїнові-визволителеві у центральному парку, а солдатські поховання довкола нього – перенести на міський цвинтар. Оскільки ніхто із чиновників не поцікавився, скільки полеглих воїнів спочивало поблизу Воїна-визволителя, після грубої роботи бульдозера у спустошених могилах стало видно скелети та купи кісток радянських воїнів; моторошне видовище протягом декількох днів приходили знімати на свої мобільні телефони місцеві школярі, що сміялися з цього. Поруч із порушеними похованнями звалили в купу і покалічені надмогильні плити.
Обурилися фактом вандалізму хіба що комуністи з парламентської фракції; однак будь-яких серйозних санкцій стосовно влади Городоцького району та Комарницької міськради до сьогоднішнього дня не надійшло.
