Життя – як нива, щедра на врожай

Коли Володимир Кагляк вперше переступив поріг кабінету голови колгоспу "Шляхом Леніна" Бориса Кіндратовича Наливаного, той уважно проглянув його документи і сказав:

– Будеш працювати в агрослужбі. Армію відслужив, інститут закінчив, знання глибокі маєш, та й школу мужності не заочно пройшов. Практику здобудеш у полі.

І розпочалися трудові будні. Володимир познайомився з механізаторами, бригадирами, де об'їхав, де пішки обійшов поля. Зрозумів, нелегко доведеться, врожаї тут отримують високі, отже на його плечі лягає відповідальність не втратити позицій. Належить тримати планку на попередній висоті, а бажано і підняти.

На той час головним агрономом у господарстві працював Василь Дмитрович Коваль, чоловік мудрий, фахівець, з яким і до цього часу Володимира (тепер вже Андрійовича) пов’язує щира дружба. На початку ж трудової діяльності Коваль став вчителем і наставником, який допоміг опанувати непросту справу – вирощування високих врожаїв на тисячах гектарів.

Якось під час оранки, було це, коли вже вечоріло, глибокої осені, Володимир Андрійович підійшов до трактора, який саме наблизився до краю поля. З кабіни Т-74 вийшов Віктор Павлович Цибульський. Обмінялись репліками:

– Ох і вітер, у кожен отвір задуває.

– То як? Закінчите сьогодні? Бо вже й морози обіцяють, – запитав агроном.

– Гадаю, що впораємось, – запевнив тракторист, – головне, щоб техніка не підвела.

Трактор знову зайшов у загінку, а Володимир Андрійович попрямував до села. Думки в голові роїлися. Про той край, де виріс – селище Копайгород, що на Вінниччині, мальовничу природу, серед якої проходило дитинство. Ось що сформувало його прагнення стати агрономом і викликало любов до землі, яку він умів "слухати" і плекати. А вона, за це щедро віддячувала врожаєм.

До інститутської науки додався досвід, запозичений у досвідчених механізаторів Андрія Фесенка, Івана Музиченка, Григорія Кубрика, які, на жаль, вже покійні. Досі живий лише колишній механізатор Ярослав Дмитрович Босаковський. Вони спілкуються і пригадують стільки спливло з тих часів, коли хліборобська справа була на селі однією з найголовніших, та, на жаль, чимало добрих традицій сьогодні втрачено. Але самовіддані землероби варті того, аби їх гарні справи згадувались завжди. Можливо, тому й треба частіше згадувати таких аграріїв як Кагляк, щоб та школа, ті знання, той досвід, які здобули і набули вони, служили людям і надалі. Володимиру Андрійовичу пощастило працювати разом з Героєм Соціалістичної Праці П.І. Ліліцею, який очолював механізований загін з вирощування просапних культур, агрономом В.Г. Качуренком, головним зоотехніком І.В. Злим та іншими аграріями, які й до цього часу є прикладом для молодих хліборобів та тваринників. А коли його обрали сільським головою, на посаді у господарстві його замінив М.І. Столяр, нині директор ТОВ "Бецилівське".

Загалом двадцять років Володимир Андрійович працював у сільському господарстві. І жодної догани. Через два роки роботи його груди прикрасила медаль "За доблесну працю".

Ось що розповів про Володимира Андрійовича І.В. Злий:

– Мені завжди легко працювалося з В.А. Кагляком. Він був вимогливим, але дуже добрим. Ніколи ні на кого не тримав зла. Не робив поспішних висновків у роботі. Все в нього було виваженим, продуманим, тому і робота ладилась. Його поважали і колгоспники, і спеціалісти. Взагалі, він є авторитетною людиною у Буцинівці.

Коли на селі постало питання виборів сільського голови односельці проголосували за Володимира Андрійовича Кагляка. Десять років він очолював буцинівську громаду, турбувався про село і людей.

Як кажуть, хто вміє добре працювати – той уміє й відпочивати. Ще з ранньої юності він захоплювався полюванням. Переїхавши на Одещину, свого захоплення не забув, нині є одним з найдосвідченіших мисливців у районі.

Ще одне з його уподобань – футбол. Коли приїхав до Буцинівки, дуже дивувався, що в селі немає стадіону. З дозволу керівництва господарства, сам обрав місце для футбольного поля, зробив розмітку. І по сьогоднішній день стадіон у Буцинівці функціонує у районі.

Скрізь встигав Володимир Андрійович – і в полі все до ладу, і на полюванні – здобич, і на футбольному полі – вагомі здобутки.

Зараз, на порозі восьмого десятка, найбільша радість – онуки, для яких дідусь є безперечним авторитетом і найкращим прикладом для наслідування.

Выпуск: 

Схожі статті