В народі кажуть, що хлібороб повинен в полі зустрічати сонце. Віктор Іванович Погорєлов, хоча вже не один рік обіймає посаду голови райради, від цього неписаного правила не відступає, бо він був, є і завжди залишатиметься справжнім хліборобом, людиною від землі, на якій в поті чола трудилися його батьки, діди й прадіди. Та й сам він зробив вагомий внесок у розвиток сільського господарства району.
Після закінчення Петрівського радгоспу-технікуму та служби в армії Віктор Погорєлов повернувся додому. Молодого спеціаліста зустріли одні з радістю, другі – з посмішечкою, а були й такі, що не приховували свого недовір’я. А тодішній директор поплескав його по плечу і дуже спокійно сказав:
З часом призвичаїшся, а там і крила виростуть. Всі ми так починали.
Пророцтво директора збувалося. Спочатку Віктор Іванович працював механіком автопарку, згодом – завідувачем майстерні, головним інженером господарства. Не раз наражався на такі прискіпливі та їдучі питання, відповіді, на які не знайдеш в жодному підручнику. Тому дослухався до порад та настанов досвідчених трудівників. Відчував брак ґрунтовних знань. Саме знань, а не диплому. Тому вирішив продовжити навчання. Так, без відриву від виробництва, закінчив Мелітопольський інститут механізації та електрифікації сільського господарства. Досвід та набуті в інституті знання давали свої результати. В «Червоному партизані» завдяки впровадженню новітніх технологій, сучасної техніки, почали зростати врожаї. І дійшли до рекордних. В районі помітили грамотного, меткого спеціаліста. Саме тому запропонували йому посаду заступника голови Ширяївського РАПО.
А в 1987 році на загальних зборах трудівники колгоспу «Прогрес» обирають В.І. Погорєлова головою правління. З господарством ознайомився швидко. Знав, коли йшов на головування, що буде нелегко, адже «Прогрес» до його приходу, м’яко кажучи, не виправдовував свою назву. Вирішив починати із зміцнення дисципліни, підвищення відповідальності кожного за свою ділянку роботи. А головне, він так організував виробництво, що кожен відчував себе господарем.
Що й казати, важким видався перший рік. В перші місяці взагалі не знав спокою. Розумів, що старими методами далеко не заїдеш, тому вивчав все нове, передове. Часто їздив по досвід в інші передові господарства. Освоював їхні методи роботи та пристосовував їх до своїх умов. Тобто, творчо переробляв чужі надбання і впроваджував їх у виробництво.
Врешті прийшла справжня перемога. Господарство почало входити в число кращих в районі. І голову вже турбувало те, як закріпитись на досягнутих позиціях. Тож знову пошуки. Закупили племінних свиней, збільшили поголів’я до півтора тисячі, кількість ВРХ теж наростили до двох тисяч голів. Крім того, мали птахо- та вівцеферми. До приходу Погорєлова у Миколаївку в колгоспі постійною проблемою була нестача кормів. Починаючи з середини зими, тварини перебували на голодному пайку. Щоб якось вийти з цього становища, купували, позичали таку-сяку поживу навіть у сусідніх районах.
З таким неподобством Віктор Іванович покінчив раз і назавжди. В перший же рік роботи він добився того, що було заготовлено трирічний запас кормів. Та не тільки про громадську худобу дбав голова, а й про індивідуальний сектор. Під час його роботи регулярно розвозили по домівках власників корів та іншої живності силос, зелену масу, щоб сільчани не мали проблем із кормами та отримували якомога більше молока і м’яса.
В той час у «Прогресі» спорудили чудову пекарню, млин, олійню.
А ще Віктор Іванович задумав відкрити ковбасний цех, у якому б перероблялася живність і господарства, і сільчан. Для цього було споруджено приміщення й закуплено деяке обладнання. Але те дике реформування аграрного сектору економіки, яке з’явилося в той час, не дозволило добру справу втілити в життя. Та все ж таки миколаївці мають бути вдячними Погорєлову й за те, що він знайшов ентузіаста Сергія Григоровича Осадчука, який власними силами довів задумане керівником сільгоспформування до кінця. Тепер район пишається ПП «Сегрос», високоякісна м’ясна продукція якого відома на всю Україну. Понад 50 мешканців села мають тут свої робочі місця.
За роки роботи Погорєлова було побудовано чимало виробничих приміщень. Серед них – просторий критий тік, майстерня по ремонту техніки. Щодо нової техніки, то в цьому господарстві щорічно з’являлись новинки і машинно-тракторний парк був одним з найкращих в районі.
Не можна не згадати й того, що саме завдяки Віктору Івановичу, у селі було встановлено чотири башти Рожновського і прокладено водогін. Асфальтовані дороги по сільських вулицях – теж його заслуга. А газифікація села, то справжнє дітище цього енергійного спеціаліста. Ще коли Погорєлов очолював «Прогрес», то господарство було базовим по збиранню коштів та продукції сільськогосподарського виробництва, які були використані на газифікацію району. У ті роки закупили певне обладнання для початку будівництва газогонів «Троїцьке – Вікторівка – Ширяєве». А вже потім, коли Віктора Івановича обрали головою районної ради, а було це в квітні 1998 року, він активно допомагав голові райдержадміністрації у роботах по газифікації населених пунктів. І саме Погорєлов найбільше посприяв тому, що Миколаївка одночасно із селищем Ширяєве практично в один день отримала блакитне паливо. Скільки це коштувало йому енергії, сил, здоров’я, знає лише він сам.
Погорєлов – це людина, в якої за все болить душа. Він не може спокійно споглядати те, що з карти району зникають невеличкі села, що в районному бюджеті не вистачає коштів на придбання рентгенобладнання в Центральну районну лікарню, що в окремих селах немає доріг з твердим покриттям, що у присадибних господарствах сільчан зменшується поголів’я великої рогатої худоби, свиней та іншої живності. І в силу своїх можливостей та повноважень він намагається назрілі проблеми розв’язувати.
Голова райради добився, щоб з районного бюджету виділялось у систему охорони здоров’я значно більше коштів на придбання медикаментів, ніж це було раніше. Він був ініціатором виділення коштів з бюджету на газифікацію сіл Мар’янівка, Подільці, Явурівка, Йосипівка, частину вулиць селища Ширяєвого.
Та як би не був зайнятий службовими справами Віктор Іванович, він завжди знаходить час для власної сім’ї. А вона в нього чималенька. Разом з дружиною Марією Леонідівною виростили троє дітей, вже мають двох онуків. Старший син Олександр, закінчивши Одеський державний інститут міліції, нині працює в обласному управлінні внутрішніх справ. А молодший Ігор, здобувши освіту в Одеській юридичній гімназії та Одеській національній юридичній академії, зараз є помічником судді Одеського обласного апеляційного суду. Обоє вже мають власні сім’ї. Найменша, улюблениця тата, донька Вероніка в цьому році закінчує загальноосвітню школу. Готується випурхнути з батьківського гніздечка. Коли в будинку Віктора Івановича збирається вся його дружна і міцна родина, здатна зрозуміти, підтримати, допомогти, це ще більше зігріває його серце. Адже сім’я є тим невичерпним джерелом, звідки він бере сили, наснагу, терпіння, бажання творчо працювати і реалізовувати задумане. В березні Віктор Іванович Погорєлов відсвяткував свій півстолітній ювілей. І те, скільки він отримав щирих вітань, ще раз підтвердило, що він користується заслуженим авторитетом, що його люблять і поважають і не тільки у власній родині, а і у всьому районі.
