У фойє контори ТОВ «Лиман» привертає увагу стенд, на котрому розміщені фотографії ветеранів господарства з старою назвою – радгосп імені Карла Маркса. Серед них виділяється портрет жінки із зосередженим поглядом, на грудях якої, крім інших нагород, два ордени Трудового Червоного Прапора. Такі нагороди за радянських часів отримати було дуже почесно. Голова профкому підприємства Л. Атрахова повідала, що ця людина – легенда тваринницької галузі Олександра Тимофіївна Станішевська. Вона й на заслуженому відпочинку не поривала зв’язків з тваринниками, постійно цікавилася і цікавиться, як ідуть справи.
У 1950 році за направленням зооветеринарного технікуму працювала бригадиром у Молдавії. Молодий фахівець намагалася вникнути у все, що стосується тваринницької справи, закріпити свої теоретичні знання практичними навичками. Здавалося б, молода гарна дівчина поспішала б піти з роботи, аби увечері побігти до сільського клубу на танці. Натомість, вона допізна не залишала ферми, перевіряла, щоб скрізь все було до ладу. Вболівала за кожну тварину, аби була нагодована, чистенька.
Ось так у буднях пролітали роки. Доброзичливість, порозуміння з людьми і безперечна вимогливість викликали повагу, її обрали комсомольським ватажком господарства.
Після одруження Олександра далі жила і працювала в Молдавії. Згодом у подружжя народилося дві кароокі дівчинки. Одного вечора після повернення з роботи сиділи за столом, розмовляли, і Володимир запропонував дружині переїхати до нього на батьківщину, до Лиманського.
Спочатку працювала у радгоспі «Шлях Ілліча» бригадиром тваринницької ферми, пізніше у сусідньому радгоспі імені Карла Маркса на посаді головного зоотехніка. З її приходом стан справ у господарстві помітно поліпшився. З року в рік почали зростати надої, приріст живої ваги великої рогатої худоби, свиней, птиці. З ранку і до пізньої ночі Олександра Тимофіївна була на робочому місці. Вела спостереження за дотриманням раціонів. На зборах спеціалістів радгоспу порушила питання щодо вирощування кормових культур з урахуванням кількості поголів’я. Її ініціативу підтримали керівники і спеціалісти господарства. Достатнє забезпечення різноманітними кормами громадського тваринництва дало високі результати. Зокрема, середньодобовий приріст великої рогатої худоби збільшився до 1,2 кг. Поліпшилась ситуація на свинофермі та пташнику.
Поступово О.Т. Станішевська стала фахівцем високого рівня. Досвід її роботи почали вивчати у господарствах району і Одеського радгоспвинтресту. Тут вже перестали вести мову про тритисячні надої. За рахунок селекційної роботи виростили високопродуктивне дійне стадо, де майже п’ятдесят відсотків корів давали по чотири і більше тисячі кілограмів молока за рік. Племінних теличок закуповували інші господарства району, області. На фермі сформувався хороший колектив. Припинилася плинність кадрів.
Олександра Тимофіївна знала кожного свого працівника, стан справ у його родині. За необхідності йшла на допомогу людям. Завжди знаходила добре слово, щоб підтримати кожного, хто цього потребував. Навіть цікавилася, як навчаються в школі діти тваринників. Жодне весілля, дні народження або інші свята не обходилися без О.Т. Станішевської.
…Роки невтомної праці вже далеко позаду. Та дотепер Олександра Тимофіївна пам’ятає колишніх працівників ферми, відданих своїй справі: доярок – сестер Поненків, братів Поненків, першу чотиритисячницю Мехеліс, телятницю Кириленко, техніка штучного запліднення Мельниченко та багатьох інших.
Теплі слова на адресу О.Т. Станішевської можна почути не тільки як знавця своєї справи, а й про добру, чуйну людину. За словами колишнього директора господарства М.А. Науменка, щоб всі були такими відповідальними і вболівали за свою роботу, як Олександра Тимофіївна, то, мабуть, ніколи і ніде не виникало б жодних проблем.
Олександра Тимофіївна була і залишається прикладом для інших: як дружина, мати, фахівець. Хоча вона вже понад двадцять років на заслуженому відпочинку, до неї й зараз люди йдуть за порадою і частіше ті, з ким вона працювала. Здавалося б, вони вже теж пенсіонери, мають певний життєвий досвід, але разом з тим довіряють більше їй, ніж собі.
Невпинна, невблаганна течія років наклала свій відбиток на жіночу красу, засніживши коси Олександри Тимофіївни, але не змила душевної доброти, поваги до людей.
