Як і кожне міцне господарство, ТОВ «Колос» у селі Кіровому Великомихайлівського району викликає до себе не лише повагу. Трапляються і заздрісники, які, дивуючись, як у «Колосі» домагаються високої результативності, говорять, що там, мабуть, відроджується неп.
– Так, – відповідає директор господарства Юрій Яловчук. – Лише під непом я розумію наведення елементарного порядку.
Справді, на тракторному стані, де вдалося побувати, бачиш, що трактори, комбайни, сівалки, плуги, молотарки тут не просто «залізо». Це знаряддя праці, що утримується у зразковому порядку.
Ще тут цінують поєднання дідівських методів із впровадженням новітніх технологій обробітку землі. Директор завжди дасть згоду на придбання сучасного французького обприскувача з захватом зрошуваної смуги в 28 м, комбайнів марки «Домінатор», нових двигунів для тракторів: дорого – та любо! І так само, як і хлібороби тисячу років тому, подивиться на хмари: чи не буде дощу...
На жаль, цього року травень для Великомихайлівського району видався посушливим, і це викликає побоювання: зерна до 70 центнерів з гектара, як було в попередньому році, у цьому не збереш.
От і виходить: невдалий період постійного ламання техніки, прозваний «Курською дугою», перебороли. На культивацію землі і внесення добрив не поскупилися. А з неба – ні краплі.
Однак тут, у межах своїх володінь, можна змінювати багато що. Наприклад, ставлення до праці, яке Ю. Яловчук відносить до економічного чинника.
– Ми щомісяця видаємо аванс, навіть коли він нараховується за рахунок прибутку від майбутнього врожаю, – говорить Юрій Вікторович. – Тому механізаторам небайдуже, яким буде кінцевий результат у гривневому вираженні. Принцип матеріальної зацікавленості ніхто не скасовував, оскільки в ньому є природне людське бажання бути захищеним.
Дотримання цього принципу дозволяє утверджувати в господарстві культуру агропромислового виробництва. Так, усі працівники тут одягнені не як прийдеться, а носять гарну нову робу – її спеціально для них закупили. І усі – підстрижені. Свіжо голові, отже, і в голові свіжо, вважає директор «Колоса». Якщо хто заріс, піддається штрафу за неохайний зовнішній вигляд.
– А як боретеся з тими, хто до чарки тягнеться? – запитую.
– А ми не боремося! – відповідає Ю. Яловчук, – тому що у нас питущих немає.
Механізатор, що вийшов на роботу напідпитку – це нонсенс для «Колоса». Курців теж немає. Таке неухильне правило існує тут вже 9 років, з часу, коли Яловчука було обрано керівником. Порушив його – позбувся премії!
Завдяки такій же стимуляції, тут ніхто не зазіхає на власність громади. По-перше, працівники господарства і так повноцінно забезпечуються зерном, овочами. А, по-друге, коли одного працівника все ж таки було захоплено у момент, коли вантажив на підводу солому із загальної скирти, його було піддано штрафу у 5 тисяч гривень. Зрозуміло, що ця солома стала для нього золотою...
Визнали також жителі Кірового справедливою і поставлену їм вимогу – утримувати свої будинки в чистоті і порядку. Як це все не в'яжеться з тим, що діється на селі, де зараз на авансцену сучасного агропромислового комплексу квапливо вискакують підприємці-хапуги, стурбовані лише миттєвою вигодою. На жаль, вони майже витиснув того справжнього господаря, який не лише оперує банківськими рахунками, але й за цифрами бачить живу людину, розуміє її і піклується про неї.
За переконаннями Ю. Яловчука, людей потрібно берегти і забезпечувати роботою. Тому він охоче бере для проходження практики учнів професійного аграрного ліцею, що розташований в сусідньому селищі Цебриковому. Він став уже базою кадрів для ТОВ «Колос». Під наглядом старших механізаторів курсанти роблять моточистку двигунів, ремонтують ходову частину комбайнів, тракторів, автомобілів. І швидко «дозрівають» до кваліфікованих працівників, яких потім зараховують до штату. Усього в цьому трудовому колективі близько ста чоловік. Можна було б піднатужитися фінансово і закупити таку техніку, що дозволила б скоротити їхню кількість до десяти. Але чим тоді займеться інший персонал, який повністю складається із односільчан? По світу піде? Тому-то тут і не вітається подібна американізація робочих відносин.
Втім, завдання сільського керівника завжди масштабні. Сільське господарство дуже затратне. І відплата за працю не завжди адекватна. Так, доярка із с. Кірового надоює за день до 350 л молока. Вручну, тому що при розпаді колгоспу «Колос» успадкував ферму без доїльних апаратів. Це приблизно 9 тонн молока на місяць. А одержує за цю роботу не більше півтори тисячі. Тому вона, корінна жителька цих місць, не може назбирати собі на спорудження нового будинку. Та і чи буде в неї робота надалі, оскільки розвивати тваринництво без допомоги держави стає усе більш проблематично? Дотацій же явно не вистачає на відновлення ферми, що вимагає вкладення декількох мільйонів. І от замість того, щоб постачати на прилавки здоровий вітчизняний продукт, країна споживає імпортні молоко і м'ясо, напхані консервантами.
– Чому ж ми так дуже себе не любимо, – вигукує спересердя Ю. Яловчук. – Чому не поєднуємося, щоб створити єдину зернову базу, на основі якої самі б диктували ціни трейдерам?
Справді, чому агропідприємців, знайомих з дитинства, роз'єднує бездушний принцип: ти не лізеш до мене, я – до тебе? Адже якщо політики розділилися по блоках, то земля залишилася, як і була, – для всіх єдиною! Тому ніхто на селі не є прихильником її прямого продажу і такого завуальованого способу її відчуження, як передача в користування іноземним інвесторам. Але ті, у свою чергу, скуповують паї, спокушаючи недалекоглядних людей одноразовими виплатами. Через рік від цих грошей не залишиться і сліду. А землі вже не буде. І сторонній господар її берегти не стане. Немає матеріального еквіваленту тій родючій і моральній силі, що несе в собі земля. Недарма Ю. Яловчук вважає, що продати її однаково, що батьківщину і жити потім у злиднях. І справді, звідки така нелюбов до себе?
