Минулої суботи в Одесі, у Пале-Роялі, біля входу в Одеський національний академічний театр опери і балету, з плакатами і гаслами вийшли на акцію протесту члени трупи театру. Тим самим вони висловлювали недовіру на той час виконувачу обов’язків директора театру Сергію Проскурні. Що ж змусило творчих людей вдатися до такого радикального висловлення своєї точки зору?
Розпочалося захоплення театру
Анатолій Дуда, народний артист України, професор ОДМА, соліст опери, кілька днів тому закрив тридцять третій сезон оперою Джузеппе Верді «Травіата»:
– Причиною проведення акції протесту стали ті кроки Сергія Проскурні, які, на наш погляд, спрямовані на знищення нашого театру. Так, разом з Міністерством культури України вони мають намір перевести театр з розряду театрально-видовищних установ у державне підприємство. І робиться це без згоди колективу. У нас взагалі нічого не запитали. Це свідчить про те, що починається захоплення театру. Є аналогічний досвід у Малому оперному театрі Санкт-Петербурга, для якого Олена Образцова знайшла інвесторів. Театр спочатку перевели у державне підприємство, а потім акціонували. Тепер це приватне підприємство. Його власники звільнили колишню трупу. Набирають акторів тільки на антрепризні вистави.
Крім того, наш директор цілком змінив репертуарну політику. На його думку, влітку повинні йти не вистави, а проходити розважальні заходи. І з 1 липня по 10 вересня на сцені Одеської опери йтимуть винятково концертні програми. Це говорить про те, що Сергій Владиславович, який одержав освіту як режисер драматичного театру, зовсім не знає специфіки театру музичного, оперного, основу репертуару якого становлять опера та балет.
Адже не даремно всі одинадцять років реконструкції театру ми не йшли з нього. Співали у бруді, у пилу, зберегли трупу, не роз’їхалися по закордонних театрах. Та й прем’єра «Лючії ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті відбулася саме у період реставрації, що спростовує твердження Проскурні про відсутність прем’єр протягом останніх 18 років.
Крім того, він не дослухається до думки диригентсько-режисерської колегії, з якою прийнято обговорювати і репертуар театру, і розподіл партій. Новий директор все вирішує сам. Так, після завершення останньої вистави «Кармен» він вийшов на сцену і сказав: «Прощай Кармен. Хай живе Кармен. Через місяць». Але за місяць неможливо підготувати повноцінну оперну виставу, розучити дуже складні партії Кармен, Хозе, Тореадора! Тому це буде антрепризна постановка із залученням іноземних виконавців, а не солістів нашого театру. Я вже не кажу про те, що у такому театрі як наш, зняти виставу може лише комісія, на підставі висновків якої видається відповідний наказ.
У театрі немає головного режисера, немає головного диригента. І замість проведення конкурсу на заміщення цих вакансій, з’являється афіша, яка повідомляє про проведення параду диригентів.
Якби було оголошено конкурс, приїхали б видатні майстри. А так директор запросив тих, кого захотів, переважно зайнятих людей, які у нас працювати не зможуть. Але нашою думкою знов-таки ніхто не цікавиться. Директор зневажливо ставиться до людей, змушуючи робити так, як він вважає за потрібне.
Фінансування постановки «Кармен» і проведення параду диригентів здійснюється за рахунок коштів театру. Я співаю виставу за 700 гривень, а запрошені солісти – за 6 – 18 тисяч гривень. На якій підставі так витрачаються державні кошти?
На липень заплановано три «Кармен» і три ночі в опері. Ми не розуміємо, як працювати вночі, адже оперний театр – це не нічний клуб. Яка публіка прийде вночі? Та, що з феєрверками веселиться в Аркадії? Але це не наш глядач.
Оркестр висловив незгоду з його планами, але директор пообіцяв змусити музикантів працювати вночі. Забуваючи, напевно, що на наступний ранок призначено репетиції. Отже, потрібний другий склад оркестру. А його в нас немає. Недовіру директорові висловили також музична адміністрація та солісти театру.
Василь Навроцький, заслужений артист України, професор ОДМА:
– На мій погляд, завдання Сергія Проскурні полягає у тому, щоб до закінчення терміну повноважень нинішнього міністра культури України взяти під повний контроль унікальний будинок Одеської опери, якому більше 200 років, і трупу театру.
Ця людина не відповідає кваліфікаційним вимогам до керівників таких театрів, – у нього немає відповідної освіти. Він ніде не працював постійно, ставив якісь вистави на різних майданчиках. Постійно нав’язує думку, що в нас усе погано і усе треба змінювати. Хоча солісти зі світовим ім’ям неодноразово говорили нам, що у трупи Одеського оперного театру величезний потенціал.
Олена Стародубцева, ведуча солістка театру, лауреат міжнародного конкурсу:
– Людина, яка все заперечує, не може бути керівником. Наш театр славиться своїми традиціями. А у цьому випадку, зневажаючи їх, відбувається захоплення майданчика.
У Сергія Владиславовича є своя фірма – «Проскурня продакшн». Він працює за контрактом із голландцями. Цей контракт передбачає постановку їм оперних вистав. Тому й знімаються наші вистави, а замість них з’являться постановки Проскурні із іноземними виконавцями.
Оскільки ми залишаємося незайнятими у репертуарі театру, через три місяці нам скажуть, що ми не відпрацьовуємо зарплату і виставлять на вулицю. Тому я й ставлю запитання: чому в умовах кризи перевага віддається іноземцям, яким будуть платити великі гонорари?
Справді, потрібні експериментальні майданчики, експериментальні постановки, але не це повинне ставитися в главу кута роботи такого театру. Адже навіть під час реставрації глядачі ходили на «Лючію ді Ламмермур», «Сільську честь» Пьєтро Москаньі, «Богему» Джакомо Пуччіні і «Трубадур» Джузеппе Верді, які ми давали у театрі музичної комедії, тобто ходили послухати солістів Одеської опери.
Олександр Шульц, лауреат міжнародного конкурсу, магістр мистецтв:
– Різні гілки влади повинні усвідомлювати: приватизація театру та знищення культурного простору в Одесі призведе до знищення культури на пострадянському просторі взагалі. І якщо пан Проскурня так ненавидить Україну та українських артистів, нехай їде до іншої держави і будує там свій театр. Це стара істина: якщо народу не подобається король, треба прибрати короля.
Я спілкувався і з польською агенцією, і з голландським режисером, запрошеним на постановку «Кармен». Вони обрали мене до третього складу цієї вистави. Такого непрофесійного та цинічного ставлення до людей, я, попрацювавши у Дрезденській камерній опері, Дюссельдорфській штадс-опері, не бачив ніде. Вони вважають місцевих артистів індіанцями, яких треба викинути. Ці люди забувають: Станіславський та Шаляпін були не німцями або голландцями. Вони були росіянами. Тому нехай спочатку повчаться, а потім будуть вирішувати, що і як ставити на таких прославлених сценах, як Одеська опера.
Від першої особи
Свою прес-конференцію у театрі Сергій Проскурня почав із повідомлення про те, що 30 червня підписано наказ про його призначення генеральним директором – художнім керівником Одеського національного академічного театру опери та балету. Із ним підписано контракт терміном на п’ять років.
– Я приїхав з Києва із аудиторською фірмою, яка почне аудиторську перевірку, насамперед, квиткового господарства, – сказав Сергій Владиславович. – Я зажадав здачі рапортів про реалізацію квитків. Наступним кроком стане проведення інвентаризації в театрі. Потім я звернуся до КРУ та Рахункової палати України. Завдання полягає у тому, щоб забезпечити управління національною установою, а через півтора місяці – державним підприємством. А також відкрити двері театру для широкої публіки, репрезентувати їй нові вистави, піклуватися про їхню якість та відповідати високим критеріям національного театру.
Я розумію, що Одеса – це не Київ і не мій рідний Львів, де я почуваю себе дуже комфортно. У колективі Одеської опери є певні традиції. Мене сприйняли як чужинця, який прийшов до чужого монастиря зі своїм статутом. Але в мене немає причин виправдовуватися.
Знаючи, наскільки важливо театру працювати влітку, знаючи, що глядач хоче ходити сюди, у середині травня я запропонував підготувати нову виставу «Кармен» та спеціальний концерт «Ніч в опері». Тому що нічний репертуар для оперного театру дуже цікавий. Вистава буде починатися о 23.00. І в цей час у театрі повинні відбуватися якісь містичні речі: наприклад, солісти співати в ложах і на балконі. Ми також оцінили стан органу, оскільки вночі його звучання буде дуже доречним.
Ми повинні думати про майбутнє. Тому я ставлю перед собою завдання повернути тих, хто з різних причин виїхав за кордон і залучати до участі у виставах талановиту молодь.
Так, в «Кармен» я запросив Едуарда Мартинюка, Ірину Петрову із Дніпропетровська та Катерину Цимбалюк, студентку Одеської державної музичної академії. Вони допоможуть мені шляхом імпульсивних, енергійних кроків залучити публіку на якісний продукт. Це буде молодіжна вистава. І глядачі, критики полюблять нашу молоду Кармен, будуть разом із нею переживати провокацію смерті – основний мотив нашої вистави. Опера втратить свою умовність та стане драматичною.
Солісти театру говорять, що вони лишаються незадіяними і втрачають свій професіоналізм. Але я підняв репертуарний план театру за 2008 та 2009 роки. У 2008 він включав 160 вистав, у 2009 – 165. Тоді про втрату професіоналізму не згадували. Після мого приходу до театру до 1 червня відбулося вже 113 вистав. Усього подій буде 320. Раніше у свята театр не працював, а тепер ми працювали і на Трійцю, і у День Конституції. І якщо народні артисти не захочуть брати участь у нових виставах, я буду пропонувати їм іншу роботу.
Гадаю, що театр доведе, що він може заробляти власні кошти як державне підприємство. Це вже довели театр імені Лесі Українки та театр імені Івана Франка у Києві. Мені дзвонив Святослав Вакарчук і запитував, чи можна провести концерт у театрі. Я поки що йому відмовив.
Зараз на постановку «Кармен» я запросив п’ять фахівців із Західної Європи. Їхній сумарний гонорар становить 18 тисяч євро. Вони відмовляються від свого авторського права, завдяки чому театр заощаджує близько двадцяти відсотків коштів. У планах постановки опер «Аїда» Джузеппе Верді, «Турандот» Джакомо Пуччіні, одноактних балетів, проведення бенефісів, запрошення балетмейстерів із Японії.
