Начальник управління внутрішньої політики Одеської облдержадміністрації В.І. Гілкопровела прийом громадян у Кілійському районі. Про можливості зустрітися з Валентиною Іванівною було заздалегідь оголошено в місцевих засобах масової інформації. І той факт, що на прийом записалося усього п'ять чоловік, мабуть свідчить про те, що багато проблем успішно розв’язуються на місцевому рівні. Але все ж таки є питання, які необхідно порушувати на обласному.
Так, секретар Приморської сільради Сергій Іванов розповів про громіздку систему узгодження проектів на землю: за підписами необхідно їздити до Одеси. Що цікаво, не всім – в обласному центрі підписують документи на найцінніші землі навколо населених пунктів, що розташовані неподалік від водойм – Вилкового, Лісок, Приморського. Проекти ж на ділянки "у степах України" узгоджуються на рівні району. Питання: чому?
Сергій Іванов також поділився побоюваннями щодо намірів роздамбувати озеро Сасик:
– У цьому разі канал, що поєднує Дунай із Сасиком, висохне, і наші люди залишаться без води, а поля – без зрошення, – сказав секретар Приморської сільради.
Сільський голова Приозерного Валентина Муту говорила про необхідність коригування проекту водоводу, що доцільно протягти в її село через Червовий Яр. Культармійці із села Старі Трояни ратували за спорудження Будинку культури, його 12 років тому було знищено пожежею.
Голова Кілійської районної ради ветеранів Олександр Бельницький порушив питання про необхідність системної фінансової підтримки громадської організації та її лідерів, які провадять велику роботу. У деяких селах первинки одержують допомогу – обладнані кабінети для роботи голів, надається матеріальна підтримка. На думку О. Бельницького, такий підхід до роботи повинен бути не винятком, а правилом для всіх. Лідер ветеранів подякував Кілійській райдержадміністрації та районній раді за всебічну підтримку людей похилого віку. Ветеран попросив звернути увагу на той факт, що путівки ветеранам видаються, як правило, у зимовий час – був випадок, коли по дорозі до санаторію фронтовик поковзнувся і повернувся додому в гіпсі.
Після прийому громадян, звертання яких були прийняті до розгляду, ми взяли у начальника управління внутрішньої політики Одеської облдержадміністрації невелике інтерв'ю.
– Валентино Іванівно, чи загострила криза внутрішньополітичні обставини на Одещині?
– Згідно зі 39-ю статтею Конституції України громадяни мають право на проведення акцій протесту. Висловлювали своє незадоволення автоперевізники. Люди порушували проблеми кредитів. У багатьох районах Одеської області пройшли ті чи інші акції, пов'язані, насамперед, із соціально-економічними проблемами людей – земельні питання, проблеми ЖКГ. Місцева влада намагається зробити все від неї залежне і можливе, але є питання, які треба порушувати на більш високому рівні. Наприклад, проблеми автоперевізників, які виступали в Одесі, повинні розв’язуватися на рівні Кабінету Міністрів України. Облдержадміністрація, зі свого боку, передавала відповідну інформацію до Києва і розглядала ці питання. Проаналізувавши акції протесту, а в них взяли участь менше 1% громадян, ми можемо сказати, що в цілому ситуація в Одеській області стабільна.
– Чи не загострила економічна криза відносини на національному і політичному ґрунті?
– У плані національних питань, мені здається, Одеська область є прикладом толерантного співжиття представників різних національностей. А в плані політичному... Звичайно, деякі безвідповідальні політики, використовуючи проблеми економічного характеру, "піарять" свою персону, свою політичну партію. В Одеській області ми бачили таких "залітних" діячів, які виходили на мороз у костюмах і пальто від "Hugo Boss" і розповідали пенсіонерам, які мерзли на вітрі, як вони завтра облаштують Україну. Виступ на 30 – 35 хвилин – сцена згортається, і – виїзд до іншого регіону України. Так проїхався по областях, на відеокамеру зняли, на відповідних каналах прокрутили – і ось вже створено імідж борця за інтереси трудового народу, вітчизняного Робін Гуда.
Як людина, котра багато років у своєму житті присвятила партійному будівництву і прикладній політології, я, безумовно, ілюзіями себе не тішу. Погодьтеся, партія – це та організація, яку поєднує якась ідея. Доти, доки політичні партії будуть створюватися "зверху" під конкретного діяча, за принципом клановості... Мені здається, що реальної структури, що лобіює інтереси певної групи людей, реально сприяє гідному життю цієї групи, напевно, все ж таки немає. Говорять, що політика – справа брудна. Проте, дуже хочеться, щоб у політику приходили люди чисті, з гарячим серцем і холодним розумом, чесно служили країні. Тому що справді за державу буває прикро.
– Валентино Іванівно, чи спостерігається напередодні президентських виборів активізація громадських організацій?
– Так, і це – закономірний процес. У політичних партій вже є традиційні зв'язки з тими чи іншими громадськими організаціями, обумовлені віковим цензом, переконаннями, ментальністю певних соціальних прошарків.
Передвиборна кампанія почалася вже давно. Інша справа, що не розв’язано багато проблем. Є питання щодо регістру виборців. Напевно, повинен бути ухвалений закон про реформу судової влади та інші закони, які потім сприяли б легітимізації нового Президента. Ми маємо досвід 2004 року... Хочеться, щоб вибори поставили крапку, а не спричинили судові рішення, мітинги на майданах тощо.
Хочемо ми цього чи ні, потрібно повернутися або до мажоритарної системи виборів, або домогтися відкритих партійних списків – люди повинні знати свого депутата. І депутати повинні залежати від своєї громади, а не від партійного боса, який за певну суму грошей надає гідне місце в списку.
– Які проблеми Вам здалися найгострішими під час прийому громадян у Кілійському районі?
– Коли йдеться про людей, не можна сказати, що одна проблема гостріша за другу. В одному з відділів нашого управління є карта Одеської області із прапорцями, що позначають населені пункти, де не вирішені питання забезпечення питною водою, де немає природного газу, де існують екологічні проблеми. Як тільки на карті стає менше прапорців, ми можемо говорити про те, що спільними зусиллями якусь проблему вдалося локалізувати.
Проблем багато, і вони пов'язані насамперед зі зменшенням фінансування. І, звісно, найголовніша – це кадрова проблема. Ніхто ще не скасовував фрази: кадри вирішують усе. Коли головний фахівець, професіонал високого рівня одержує 800 – 1000 гривень, знаючи, що завтра, незважаючи на кризу, його з радістю приймуть будь-які бізнес-структури зовсім на іншу зарплату, то це вже патріот, людина, яка справді може сказати, що їй за державу прикро. Ось це справді проблема – зберегти кадри, зберегти на державній службі професіоналів. Товаром стало усе, крім інтелектуального потенціалу, крім сірої речовини – у цьому ще одна наша біда.
