Нещодавно довелося побувати на семінарі «Технічне регулювання в Україні: як забезпечити розвиток економіки і захист прав споживачів». Тема актуальна, злободенна. Але те, що переважало у виступах організаторів – зовсім молодих людей, які провадили захід під егідою Міжнародної фінансової корпорації, вразило до глибини душі. Суть їх зводилася до того, що наша система контролю якості і безпеки товарів і послуг безнадійно застаріла, вона за всіма показниками погана і потребує якнайшвидшого скасування.
Слухаючи все це, я задавала собі лише одне питання: звідки з’явилося це покоління менеджерів, координаторів та тих, що метушаться і імітують бурхливу діяльність людей, головним життєвим прагненням яких став продаж усього вітчизняного оптом і у роздріб? Адже ні дня кого не секрет – вступ України у СОТ призвів до практично насильницького відкриття наших кордонів для імпортної продукції досить сумнівної якості (згадаємо хоча б положення нової редакції Закону України «Про ветеринарну медицину», що скасували сертифікацію ввезеної сільськогосподарської сировини), про збереження, як і раніше, закритими кордонів іноземних держав для української. Крім того, вступивши у СОТ, країна не вправі встановлювати на своїй території більш тверді вимоги. Усе підкоряється стандартам і директивам СОТ. Знаючи цю специфіку, багато держав готувалися до вступу у СОТ без поспіху, протягом декількох років, ставлячи за основу не думку іноземних експертів, а власні інтереси. Саме тому сьогодні найбільш захищеною країною виявився Китай, що витратив на підготовку понад десять років. Можливо, у цьому також полягає одна із причин того, що Китай першим починає досить успішно переборювати наслідки глобальної фінансово-економічної кризи і виходити з неї.
На згаданому семінарі йшлося і про необхідність скасування обов’язкової сертифікації на більшість видів продукції, якщо ризик її використання для здоров’я і безпеки життя людей невеликий (так званий ризик-орієнтований підхід). А також про те, що технічні умови (ТУ), за якими сьогодні випускається основна маса, зокрема харчової продукції, не повинні ні з ким узгоджуватися.
До чого такі підходи вже почали приводити, легко проаналізувати на прикладі популярних продуктів харчування.
Наприклад, у крамниці, покупець бачить багато сортів згущеного молока, в основному виробленого за технічними умовами. Якщо придбати цей продукт і порівняти смакові якості, виявиться, що це вже зовсім не та смачна, густа згущенка, яку представники старшого покоління добре пам’ятають. Сьогодні доводиться споживати якусь неоднорідну за кольором і густотою масу. Причина цього проста. Прагнучи здешевити виробництво і дістати великий прибуток, товаровиробники додають у неї різні рослинні масла. Виходячи з логіки закордонних фахівців, така згущенка небезпеки для здоров’я людини не несе. Але от з погляду користі, явно програє тому продукту, що випускався раніше за ДСТУ.
Аналогічна ситуація і з тушонкою. Купивши продукцію різних підприємств, ви з подивом виявите там і хрящики, і уламки кісточок, і шматочки шкіри. Хоча всього цього там не повинно бути, якщо виходити із класичних визначень, що ж таке тушонка.
Ситуацію з молочними продуктами – йогуртами, десертами, глазурованими сирками – постійно відслідковують центральні телевізійні канали. Перехід у цій сфері на масову роботу з ТУ привів до практично неконтрольованого застосування різних домішок, консервантів, барвників. Багато з них заборонені ще діючими вітчизняними стандартами, тому що небезпечні для здоров’я людини з погляду на віддалені наслідки споживання. У Європі ж, де підходи м’якше, подібна ситуація вважається нормальною. Але це аж ніяк не означає, що саме такий підхід, а не наш, заснований на багаторічних розробках вчених, є правильним.
Сьогодні ринок харчової продукції України активно насичується імпортними товарами. З одного боку, це як би непогано, тому що покупець одержує право вибору. Але, з другого боку, збільшення імпорту всього на один відсоток приводить до зменшення кількості зайнятих у харчовій промисловості на 5,6 тисячі осіб, у сільському господарстві – на 52 тисячі осіб. Що зможуть купити люди, які залишилися без коштів до існування? Питання, звичайно, риторичне. Але відповідь на нього до банальності проста.
На мій погляд, все, що відбувається, коли, по суті, Україну зіштовхують у хаос практично ніким і нічим не контрольованого виробництва, має добре прораховані західними експертами перспективи. Можливість випускати не дуже якісну продукцію приведе до практично повної переорієнтації на неї товаровиробника. Радіючи цьому і одержуючи якийсь прибуток, вони і не помітять, що свої вимоги до імпорту закордонні держави увесь час посилюють. Це відбувається під акомпанемент численних розмов про вільне пересування товарів і рівних умов торгівлі. Насправді свій ринок кожна розвинена країна захищає дуже жорстко. І не збирається нікому йти ні на які поступки, оскільки виробництво самим тісним образом пов’язане з питаннями зайнятості людей і боротьбою з безробіттям. Лібералізація торгівлі дозволяє їм захоплювати нові ринки за рахунок більш високої конкурентноздатності продукції. Більш слабкі держави через це втрачають цілі галузі своєї економіки.
У нас же про це взагалі ніхто поки що не думає, не прораховує наслідків кроків, пов’язаних із вступом країни у СОТ, того нерівного і програшного положення, у якому вона опинилася.
Наприклад, сертифікації підлягає кожна партія вітчизняної продукції, експортована члену СОТ Молдові. У той же час лише 20% молдовської продукції підлягає сертифікації у нас. Інші 80%, як кажуть, везіть, хлопці, що вам заманеться, ніхто жодних бар’єрів поставити не зможе.
Чому країна з великими науковими традиціями, інтелектуальним потенціалом поводиться таким чином, однозначно пояснити складно. Безумовно, дає про себе знати і наша так звана, рабська психологія.
Одним з підтверджень цього для мене послужила зовсім випадково побачена по телебаченню передача. Там один з наших кінодіячів із придихом розповідав, які приголомшливі фільми-дебюти зняли українці, які навчаються в якійсь кіношколі у США. Мовляв, нічим вони не відрізнялися від фільмів студентів-американців.
По іронії долі, через пару днів одержала я по електронній пошті листа від своєї подруги. Вона живе у США, дуже любить сучасне кіно. Отож вона зі смутком написала про те, як познущалися американські ЗМІ над цими самими нашими випускниками кіношколи, які щосили, але безрезультатно намагалися поставити саме американське кіно, забуваючи, що в першому поколінні стати американцем неможливо. Забуваючи, що потрібно залишатися самими собою. Тільки тоді у творчої людини є шанс відбутися в професії і не виглядати смішно.
На жаль, умінню поважати себе нам ще тільки потрібно навчитися. Швидше за все, навіть ціною дуже великих, непоправних втрат. Але нічого не поробиш. Ми звикли вчитися не на чужих, а тільки винятково на своїх власних помилках.
