У Великомихайлівському районі завершилося збирання ранніх зернових. Незважаючи на капризи погоди, намолочено 97 тисяч тонн. Напевно, настав час порадіти? Тільки не дає розслабитися навала проблем з реалізацією зерна. Адже для господаря характеристикою врожаю є не лише зібрані тонни, але і рахунок у банку.
Прикметою нинішніх жнив стало, на загальну думку, нагромадження зібраних пшениці і ячменю в засіках. Ці заходи – вимушена реакція на ті ціни, якими всіх буквально приголомшив український ринок. Але чи довго можна витримувати паузу?
За словами в.о. начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Віталія Миронова, за одну тонну ячменю скупники зерна дають 700 гривень. Це образливо мало! Але вони завзято не хочуть підняти планку, вичікуючи, коли, нарешті, господарства все ж таки виставлять свій товар на продаж.
Технічно фермери можуть зберігати зерно до нового року і довше, якщо знадобиться. А от економічно аграрії не можуть собі дозволити відкладати продаж продукту на невизначений термін. Вони загнані в кут ціновими маневрами, що відбуваються на зерновому ринку. Трейдери, що здійснюють закупівлю зерна, добре знають, що фермери вже сьогодні мають потребу в наявності оборотних коштів. Насамперед, треба розрахуватися із працівниками. А потім віддати кредити, вкласти кошти в підготовку землі під чергову сівбу, придбати насіння, відремонтувати техніку. І тому хлібороби, хоча і згнітивши серце, але погоджуються на надані їм кабальні умови. Адже дотації почнуть надходити лише восени, а інших джерел доходу в них немає...
Затримуючи виплату фінансової допомоги, держава ставить національного виробника зерна в безвихідь, вважає Віталій Миронов. А невтручання уряду в процес регулювання цін ставить його в залежність від трейдерів. Це виглядає як відмова захистити вітчизняного аграрія. Трейдерам залишається лише користуватися нагодою, що вони і роблять без усякого сорому, спекулюючи на чужій біді.
Так, щоб прийти до відповідності з минулими цінами, потрібно, щоб за тонну ячменю сьогодні давали 200 доларів, а дають лише 700 грн. Виробники, розуміючи кризову ситуацію, згодні були б продати свій товар і по 150. На жаль, їм не надають такої можливості, а тому їхня праця стає нерентабельною!
Не краще і з пшеницею. Нещодавно портовий елеватор встановив закупівельну планку за одну тонну – 935 гривень. Одночасно серед скупників з'явилася негласна угода, що приймається лише фуражна пшениця, що є товаром більше нижчої якості. За оцінками райуправління, у Великомихайлівському районі немає пшениці нижче 4 класу. Однак зерно називають фуражним, а обставини такі, що фермер змушений погодитися на його продаж за заниженою ціною. Далі діє схема, за якою за кордоном, де цей рік був неврожайним, на це ж саме зерно ціни помітно піднімаються. На жаль, при цьому трейдери не соромляться збільшити свій бариш ще і за рахунок утисків українських хліборобів.
За прогнозами, у такій ситуації великі господарства, яких на великомихайлівських землях не більше десяти, зможуть вижити і зберегти потенціал для подальшого розвитку. Середнім ледве удасться із грошей, виручених за продаж врожаю, покрити зростання тарифів на комунальні послуги, транспортні витрати, подорожчання палива. А от дрібні?.. Згідно з аналізом райуправління, третина господарств у районі після цього сезону може стати банкрутами.
Віталій Миронов, як і всі працівники цієї управлінської структури, пропонує спосіб урегулювати ситуацію із зерном. Для цього, на їхню думку, потрібно створити комунальне підприємство, яке б займалося цілеспрямованою скупівлею продукту, пошуком клієнтури, підписанням договорів з іноземними замовниками на постачання їм місцевого зерна. У Великій Михайлівці вважають, що слід подати таку пропозицію до Мінагропрому України. Можливо, там би і відгукнулися?
