Минув рівно рік, як головою Фрунзівської районної державної адміністрації було призначено Ігоря Стебловського. Наш кореспондент попросив його розповісти про те, що спонукало колишнього вчителя, а потім керівника районного відділу освіти посісти таку відповідальну посаду, а, головне, як він почувається у цій ролі?
– Загальновідомо, що поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Тому не можна не брати до уваги природне бажання людини до професійного зростання, до самовдосконалення. Не останню роль відіграла думка близьких мені людей, друзів, які вважали, що я вже "доріс" до такої посади. Крім того, все моє життя протікало в цьому районі, тут моє коріння – тож мені, як нікому, близькі тривоги і болі моїх земляків.
Тому вважаю закономірним, що обійнявши нову посаду, насамперед, почав максимально розв’язувати проблеми освіти. Хоча ставлення до освітян в районі завжди було добрим, та й я непогано знав їхні проблеми, тож розпочав саме з них. Насамперед, за короткий термін було відкрито три дитячі садки, придбано чотири шкільні автобуси, один з них – подарунок губернатора М. Сердюка. В багатьох школах замінено старі вікна на пластикові.
– Освіта – це важлива сфера. Але в районі є й багато інших, які потребують неменшої уваги.
– Так, це сільське господарство, підприємництво, культура, охорона здоров’я тощо. Добре знаючи соціальну сферу, я розумів, що основна складова наповнення районного бюджету, основне наше спільне багатство – земля. З перших днів роботи довелося зіткнутися з цілим рядом земельних проблем. Це примусило уважно вивчити Земельний кодекс та законодавчу базу, консультуватися з різними фахівцями з земельних питань. Разом із знаннями прийшло розуміння того, що земельні проблеми викликані недосконалістю та суперечностями у наявній законодавчій базі. Ми опинилися в патовій ситуації, коли сільгоспвиробники хочуть працювати, платити податки, а їм не лише не дають такої можливості, але й штрафують за це. Дуже важко було мені, як представнику держави, захищати державні інтереси від державних же органів. Все це змусило мене стати ініціатором великої наради при голові облдержадміністрації, на якій були порушені актуальні земельні проблеми. І хоча знайдений шлях врегулювання цих проблем тимчасовий, та це дає трохи часу, аби знайти більш ефективний. Ми написали необхідні листи в усі інстанції – від губернатора до Президента та Верховної Ради України. Робота в цьому напрямі триває. Хоча сьогодні поки що все вирішується, на жаль, в "ручному режимі". Тому я щиро вдячний нашим сільгоспвиробникам за те, що, незважаючи на всі перипетії, вони обробляють землю і сплачують до бюджету району податки. Але нам також відомо, що частина земель перебуває в "тіні". Тож ми активно працюємо в цьому напрямі і сподіваємося до осені виправити таку негативну ситуацію.
– Відомо, що в районі обидві гілки влади працюють злагоджено, не ворогують між собою. Як вам це вдається, адже в деяких інших районах та й у державі в цілому ситуація зовсім інша?
– Не слід думати, що в інших районах при владі такі вже погані люди. Конфлікти між нашими гілками влади закладені з самого початку. Щоб їх не було, потрібно на законодавчому рівні чіткіше розмежувати наші права та обов’язки. Але на мою думку, державні адміністрації сьогодні відіграють у країні цементуючу роль. Поки що всі розмови про розвиток та підвищення ролі місцевого самоврядування лише прожекти. На щастя, стосунки у виконавчій та самоврядних гілках влади нашого району будуються за принципом: "нам ділити нічого, окрім спільних проблем". Тому нам з головою райради Павлом Степановичем Шестопалюком вдається нормально співпрацювати завдяки взаємоповазі і чіткому розумінні тих завдань, які стоять перед кожним з нас.
– Чи є щось таке, що для Вас залишається поки що незрозумілим і заважає працювати?
– Мені не зрозуміла сама структура державних органів, їх підпорядкованість. У таких сферах як освіта, культура, де є подвійне підпорядкування – обласне і місцеве – і результати роботи непогані. А відділ земельних ресурсів, податкова, інспекція щодо землі та інші мають одне підпорядкування, що створює певні труднощі в роботі. Але й вони повинні розуміти, що нікому не дозволено завдавати шкоди державі.
– Щоб досягти вагомих результатів, потрібна надійна кваліфікована команда. Чи є у Вас вона?
– Загалом, можу сказати, що є. За рік моєї роботи були проведені деякі нові призначення. Але цього часу для визначення кадрової політики замало. Я поки ще приглядаюся, тож процес формування сильної, енергійної цілеспрямованої команди ще триває. Справжнім подарунком можна вважати призначення на посаду директора Фрунзівського ПТАУ в минулому році Ігоря Миколайовича Мартинюка. Те, як він проявив себе за неповний рік роботи, дуже радує мене. Адже торік гостро стояло питання про закриття училища. З приходом Мартинюка до цього навчального закладу ситуація докорінно змінилася. Він не лише зумів згуртувати навколо себе колектив училища, запалити його своїми ідеями. За короткий термін з допомогою району та підтримки області відкрито дві нових спеціальності, приєднано Красноокнянське училище як відділення, і до вересня на базі Фрунзівського ПТАУ планується відкрити ліцей.
– Наприкінці травня Фрунзівський район відвідав міністр регіонального розвитку та будівництва України В.С. Куйбіда. З якою метою він приїздив?
– З перших днів мого призначення я робив все можливе аби на наш район звернули увагу не лише на рівні області, але й на столичному рівні. Ми з Василем Степановичем однопартійці, а він тоді був учасником конференції Народного Руху України, яка проходила в Одесі. Користуючись нагодою, я запросив його до нашого району. Під час короткого візиту він оглянув відремонтований за бюджетні кошти колишній шкільний інтернат, відвідав довгобуд нашої центральної районної лікарні, побував в ПТАУ та ознайомився з його проблемами. Оскільки він людина конструктивна і ділова, то поставив перед районом низку обов’язкових вимог, насамперед, коригування наявної проектно-кошторисної документації з позитивними висновками експертизи, які негайно потрібно було виконати. І тоді, можливо, вже в цьому році розпочнуть добудовувати новий хірургічний корпус лікарні. Протягом червня за підтримки губернатора Миколи Дмитровича Сердюка ми всі умови виконали, і тепер чекаємо відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
– Ігоре Івановичу, в житті, як відомо, завжди солодко не буває. А що засмучує Вас?
– Крім політичної нестабільності, економічних проблем мене найбільше засмучують соціальні аспекти. Боляче і прикро спостерігати за процесом люмпенізації певної частини нашого народу, його споюванням і деградацією. На моє глибоке переконання, потрібно, крім соціальних виплат, забезпечити людей робочими місцями і стабільною гідною заробітною платнею. І в цьому я вбачаю одне із основних завдань, яке стоїть переді мною як керівником району. Вражає в саме серце той факт, що святе поняття материнства в деяких випадках перетворюють у різновид заробітчанства…
– Які у Вас найближчі плани як у голови райдержадміністрації?
– Планів і задумок дуже багато. Вистачило б наснаги їх втілити в життя. Насамперед мені дуже приємний той факт, що наш район серед тих в області, який не допустив заборгованості щодо зарплати в бюджетній сфері. Це стало можливим завдяки вміло організованій роботі фінансового управління на чолі з Наталею Пантеліївною Суковатою. За підсумками І кварталу ми посідаємо шосте рейтингове місце в області, бо у нас спостерігається стабільне зростання за усіма показниками. Про це я звітував нещодавно на апаратній нараді у голови обласної державної адміністрації Миколи Дмитровича Сердюка.
– Перш за все, на розв’язання нагальних проблем району потрібні кошти. Але де їх знайти?
В минулому році за сприяння заступника губернатора Максима Володимировича Степанова нам було виділено 200 тисяч гривень для виготовлення проектно-кошторисної документації на прокладання понад 2-кілометрового водогону по найдовшій у райцентрі вулиці Фрунзе. В цьому році заплановано виділити поки що 650 тисяч гривень. Великих надій на те, що в наступному році проект дофінансують, у нас, на жаль, немає. Тож, порадившись, вирішили протягти основну магістраль. А далі діяти за прикладом газових кооперативів, залучивши, таким чином, до співфінансування мешканців цієї вулиці. Лише в такому випадку ми зможемо якнайшвидше забезпечити їх водою з централізованої мережі.
В цьому році за безпосередньої участі депутата обласної ради Наталі Анатоліївни Пурдик нам виділили 1 мільйон 431 тисячу гривень на ремонт об’їзної дороги по тій же вулиці Фрунзе. З обласного бюджету розвитку також було виділено майже 1,5 мільйона гривень. Вони підуть на завершення заміни вікон в Оленівському НВК та Росіянівській ЗОШ та заміну вікон в Затишанському НВК, а також на прокладання водогону в Затишші і Фрунзівці. Але все це дотаційні кошти, а я хочу, щоб ми якнайбільше заробляли самі.
– Але для цього необхідні нові потужності, підприємства…
– Моя золота мрія – налагодити в районі переробний консервний завод, щоб наші овочівники, наприклад, такі як брати Кандаурови, Руслан Чорноморець та інші могли забезпечувати овочами, а отже і робочими місцями насамперед наш район. Не забуваю я і про ті запаси глин, які у нас є. Мрію відродити тваринництво, завести на Василівських пагорбах отари овець, як це було в недалекому минулому. Є в планах і спорудження нового православного храму у Фрунзівці. Ми активно шукаємо інвесторів, які б зацікавилися нашими проектами і не втрачаємо надію, що нам усе вдасться зробити.
– Ваша ключова думка щодо впливу районної виконавчої влади на вирішення життєво важливих питань.
– Влада має задавати тон, мабуть, це й буде ключовою фразою всієї нашої розмови. І в цьому не обійтися без злагодженої співпраці з депутатами районної ради. Я впевнений, що ми разом зможемо подолати майже всі наявні проблеми.
