Іззавідувачкоюдитячо-підлітковоговідділеннякомунальногозакладу«Одеськийміськийпсихіатричнийдиспансер» ТетяноюФедорівною Крижановською ми розмовляємо у новому будинку в 1-му Розумовському провулку, 4.
Я добре пам'ятаю ті неймовірно складні умови, за яких доводилося працювати медикам раніше на базі обласного психоневрологічного диспансеру. Товкотнеча, нескінченні черги були там звичним явищем. Потім, у зв'язку з жорстким розподілом бюджетів, почалися складнощі з фінансуванням лікарських препаратів для забезпечення ними жителів міста.
Начальник управління охорони здоров’я Олена Олександрівна Якименко поставила тоді питання руба: місту потрібен свій диспансер. Але навіть найбільші оптимісти, мабуть, не припускали, що проблему вдасться вирішити не тільки швидко, але й ефективно.
– Мені взагалі здавалося, що це якийсь фантастичний проект, – згадує Тетяна Федорівна. – Але Олена Олександрівна Якименко зуміла переконати керівництво Одеси, що такий лікувальний заклад мільйонному місту вкрай необхідний. Адже у Києві, Донецьку, Дніпропетровську є навіть районні психіатричні диспансери. Оперативно були виділені кошти на ремонт будинку, оснащення його всім необхідним. Наша гордість – кабінет функціональної діагностики, оснащений сучасною діагностичною апаратурою, комп'ютерними комплексами для ехоенцефалографічних, допплерографічних, реографічних, електроенцефалографічних і кардіографічних досліджень. Психологічна служба оснащена апаратно-програмним комплексом, який включає всі відомі психологічні і психофізіологічні методики.
Реорганізація позитивно позначилася і на обсягах фінансування. Незважаючи на кризу, зараз на безкоштовні медикаменти для низки категорій пацієнтів психіатричного диспансеру виділяється більш ніж удвічі більше коштів, ніж до відкриття міського диспансеру. Та й умови для персоналу тут створені чудові. Повірте, практично за тридцять років роботи я побачила чимало, і можу порівнювати, робити певні висновки. Не випадково колеги, які побували за рубежем, кажуть, що у нас не гірше. І це не іронія, а констатація фактичного стану справ.
Тетяна Федорівна розповідає і про перспективи відкриття у диспансері денного стаціонару. На жаль, у зв'язку з фінансовою кризою, яка охопила країну і охорону здоров'я зокрема, засоби, виділені на ремонтні роботи, тимчасово "заморожено". До речі саме наприкінці 2009 року планувалося завершення ремонтних робіт і здача в експлуатацію денного стаціонару. Надання допомоги за умов денного стаціонару і з фінансової точки зору вигідно, тому що обходиться дешевше у порівнянні з лікуванням у звичайному стаціонарі. І у психологічному плані правильно: пацієнти не так гостро відчувають свою присутність у лікувальному закладі.
– На жаль, як і в усьому світі, у нас зростає кількість дітей, які страждають на аутизм, – говорить Тетяна Федорівна. – Їх взагалі не можна розміщувати в умовах звичайного стаціонару, тому що він сприймається ними як якесь агресивне, небезпечне середовище. Це дуже складна категорія наших пацієнтів, яка потребує тривалих зусиль лікарів різних спеціальностей. Але я переконана: багатьох з них можна навчити жити у суспільстві, допомогти їм розімкнути замкнене коло існування тільки у світі своїх думок і уявлень. Денний стаціонар допоможе створити більш сприйнятні для надання допомоги аутичним дітям умови.
Далі наша розмова торкнулася складнощів у взаєминах з батьками, у чиїх родинах зростають аутичні дітки. Одні недооцінюють проблему, вважаючи, що дитина просто переросте. Не звертають уваги на те, що вона не розмовляє (найчастіше, посилаючись на мовчання років до п'яти когось з найближчих родичів). Інші, втомлені і виснажені щоденним добуванням засобів для існування, не мають сил серйозно зайнятися здоров'ям дитини. Їхня турбота обмежується тим, щоб одягти і нагодувати маля.
Крім того, нова редакція Закону України "Про психіатричну допомогу" залишила за батьками повне право вирішувати, чи ставити дитину на облік чи не ставити. Отож необхідну допомогу вона цілком може одержувати і без постановки на облік у консультативну або диспансерну групи.
Батьки не повинні забувати, що вираз "всі ми родом з дитинства", – має зовсім чітке наукове обґрунтування. Мозок людини на 80% завантажується до 6-річного віку. Тому так важливо не змарнувати цей короткий часовий інтервал, помітити особливості поведінки дитини і вчасно розібратися, чи йдеться про захворювання.
Тетяна Федорівна застерегла батьків від надмірного фанатизму в оцінці можливостей того або іншого методу лікування, а також від упертого відстоювання свого розуміння суті хвороби дитини, необхідних шляхів надання їй допомоги. Наприклад, популярні сьогодні акупунктура і гомеопатія можуть виявитися досить ефективними у поєднанні з іншими методами лікування, а не самі по собі. Буває також, що, допомагаючи дорослим, ці методи лікування не дають таких серйозних результатів при лікуванні дітей.
Тетяна Федорівна високо оцінює можливості таких напрямів, як дельфінотерапія та іпотерапія. На її думку, тут багато що залежить від того, наскільки біологічне поле дельфіна підійде до біополя дитини. Ці методи показані не всім.
На жаль, позбавити дитину шансу на поліпшення стану здоров'я можуть і недбайливі родичі. Тетяна Федорівна розповідає випадок: маленький пацієнт уже готувався йти до спеціалізованої школи. Медики раділи тому, як вдалося витягти практично безнадійну дитину. Але коли до початку навчального року залишалося ще зовсім небагато часу, дитину відправили на відпочинок до моря разом з бабусею – педагогом, кандидатом наук. Вона одержала всі необхідні для онука ліки та інструкції лікарів. Щоправда, на відпочинку бабуся чомусь вирішила, що найкращі ліки – це море і сонце. І перестала давати онуку лікувальні препарати, щоб не робили вони негативного впливу на печінку і нирки. Додому дитина повернулася у дуже поганому стані. І тепер лікарі навіть не знають, чи вдасться якось стабілізувати її стан, і чи піде дитина до школи.
Так що батькам, бабусям і дідусям, які беруть на себе відповідальність приймати такі серйозні рішення, слід спочатку задуматися, чи мають право вони це робити? Тому що дитяча психіка така чутлива і сприйнятлива, що завдати їй шкоди набагато простіше, ніж стабілізувати і зміцнити.
