З 1967 року у селі Чорна працює спеціальна школа-інтернат, де виховуються розумово відсталі діти з усієї області (спочатку це був дитячий будинок). Школа розрахована на сто шістдесят учнів. Минулого року таких учнів було сто три. Переважно, звичайно, діти місцеві і з довколишніх районів – Фрунзівського, Котовського, Балтського. На жаль, не усі батьки розуміють, що дитина повинна виховуватися у середовищі своїх однолітків, навчатися найпростішим, необхідним у побуті навичкам. І багато хто так і залишає дітей "при собі", назавжди відбираючи в них можливість хоча б чомусь навчитися.
Виконувачка обов'язків директора Тетяна Павлівна Порожнюк працює з розумово відсталими дітьми із 1976 року. І до її думки, як правильно їх виховувати, варто прислухатися.
Насамперед, не варто уповати на звичайну школу, де розумово відстала дитина підтягнеться до рівня однолітків. Вчитель звичайної школи не володіє необхідними навичками спілкування із розумово відсталими дітьми та методиками їхнього навчання.
– Така дитина повинна перебувати у середовищі рівних, – переконана Тетяна Павлівна. – Тоді вона не відчуває себе обійденою. Крім того, наші вихователі, дефектологи знають, як з ним працювати. Але, на жаль, батьки не завжди правильно оцінюють ситуацію і завдають дітям невиправної шкоди.
З болем Тетяна Павлівна згадує низку випадків.
У першому – йдеться про дівчинку, яка провчилася у школі до четвертого класу. Її вважали аутичною. Вона ні з ким не спілкувалася. Не вміла тримати в руках вилку та ложку. Увесь час ходила в памперсах. Величезними зусиллями педагогів дівчинку вдалося розворушити, вона почала розмовляти, навчилася за собою доглядати, застеляти постіль у спальні. Педагогів тішили її успіхи. Але через розлад у сім’ї батько відвіз доньку до іншого району і віддав до іншої школи. На жаль, дуже швидко усе повернулося на круги свої.
В іншому випадку, матір привезла тринадцятирічного хлопчика, який ні читати, ні писати, ні рахувати не вмів. До цього він ходив до школу, нічому не навчився, а матір спохопилася лише тоді, коли йому виповнилося тринадцять. За п'ять років навчання у Чорнянській школі він не досяг жодних результатів і вирішив, що настав час одружитися.
На жаль, усе частіше до школи потрапляють вже дорослі переростки, які не вміють ні читати, ні писати. Для них є підготовчий клас, де вихователі намагаються якось врятувати ситуацію та допомогти дитині підготуватися до занять у школі.
Наш приїзд до школи співпав із канікулами. На превелику радість колективу, на літо усіх дітей забрали додому. Тому що на зимові канікули тридцять – сорок дітей не забирають: немає в батьків коштів, щоб годувати їх, доглядати, загалом, піклуватися. Тож інтернат, по суті, стає для них рідною домівкою.
Доки діти відпочивають, працівники працюють у прекрасному шкільному саду, упорядковують класні кімнати, кожна з яких вражає затишком, щирим прагненням створити гармонію та красу простору, у якому будуть навчатися діти.
Наявність майстерень для навчання професіям (шофери, швачки, квітникарі) допомагає двом третинам випускників знаходити роботу. І лише третина залишається після школи на піклуванні батьків.
– У квітні ми провадимо День відкритих дверей, на який з'їжджаються наші випускники, – далі розповідає Тетяна Павлівна. – Брати-близнюки Лосєви відкрили офіс з ремонту квартир, Ігор та Ганна вже виховують доньку (він – прапорщик, вона – нянечка в дитячому садку). Іван Бурка став підприємцем. Таня Зизень працює двірником, виховує чотирьох дітей. Анатолій Мізернюк, хоча й відбув термін за крадіжку, проте, вивчився, працює в Іспанії. Усі вони – краще підтвердження того, що правильне навчання та виховання допомагає дитині не загубитися у житті.
У школі не раз бував голова райдержадміністрації Василь Петрович Арнаут. Треба упорядковувати банно-пральний комплекс, майстерні. І в цьому райдержадміністрація відчутно допомагає. Тому що коштів обласного бюджету не вистачає. Якщо відняти усі захищені статті, на розвиток школи-інтернату цього року залишається трохи більше ста тисяч гривень.
– Зазвичай нам допомагають, протягом року виділяючи із обласного бюджету додаткові кошти, – говорить Тетяна Павлівна. – Але райдержадміністрація, що поруч, завжди першою подає руку допомоги, розуміючи, що йдеться про особливих дітей.
Що ж, незабаром продзвенить перший дзвінок. І в тих батьків, хто з різних причин не замислювався щодо правильного навчання своїх розумово відсталих дітей, ще є час, щоб віддати їх до спеціальної школи-інтернату у селі Чорна.
