Судно «Берикс» благополучно залишило Одеський морський торговельний порт. На цьому завершуються його блукання уздовж українських берегів з африканським м’ясом на борту, яке протягом 8 місяців ніхто не насмілювався прийняти, вважаючи цей продукт ураженим чумою.
У грудні минулого року екіпаж «Берикса» здійснив повантаження м’яса, призначеного для Росії, у грузинському порту Поті. Але виявилося, що судно потребує серйозного ремонту, від якого відмовилися всі судноверфі, налякані інформацією, яка розповсюдилася по інтернету, що м’ясо пахне епідеміологічною катастрофою.
Так, свою заборону на постановку нещасливого судна до причалу Чорноморського суднобудівного заводу заявила місцева влада Миколаєва. Таким же негостинним виявився і порт Южний. Тільки сенсаційним бачиться не перевезення зіпсованого м’яса, а те, що покинутий напризволяще екіпаж 8 місяців не міг дочекатися державного рішення, перебуваючи в національних водах.
Увагу Мінтрансзв’язку України було, нарешті, звернуто до «Берикса» тільки після ультиматуму суднової команди, відповідно до якого моряки збиралися сісти на шлюпки і залишити теплохід. Далі вона заворушилася після втручання у ситуацію першого віце-прем’єра уряду України Олександра Турчинова і Міжвідомчої комісії. Тоді й полетів наказ до Одеського морського торговельного порту, у складі якого уціліло єдине в країні судноремонтне підприємство, що належить державі, ВСП «Судноверф «Україна». Решту аналогічних підприємств – уже приватизовано, і приватним володарям розпорядження МТСУ – не указ.
Як сказав на прес-конференції начальник Одеського торговельного порту Микола Павлюк, судно привели до експлуатаційного стану за 20 днів. Увесь цей час на борт по кабелю подавалося електроживлення з берега, тому рефкамери не відключалися, і м’ясо залишалося у замороженому стані. Тобто, жодної інфекційної загрози не було. Судно пред’явили регістру, і воно знялося в рейс.
На згадку залишилася проблема! Закупівлю необхідних запчастин працівникам судноверфі довелося взяти на себе. Це разом з ремроботами обійшлося їм приблизно в 600 тис. гривень. З витратами, які зазнав порт Южний щодо забезпечення судна водою і паливом, судновласникові належить виплатити один мільйон гривень. Тепер необхідно проявити волю з боку уряду, який повинен допомогти одержати ці гроші. Але, шкода, Мінтрансзв’язку України активності не проявляє.
Так і виходить, що детективною темою є не горезвісний м’ясний вантаж, а бездіяльність Міністерства. Сама ж ситуація дає підстави порушити питання, куди ж пливе морська галузь? У державі разом із флотом знищений і судноремонт, не кажучи про суднобудування. І якщо буде потрібно відновлювати наявні теплоходи, то як би не довелося знімати шапку і звертатися до закордонних ремонтників.
Зараз МТСУ допускає, щоб відбувався поділ портів, при якому приватні компанії перетягують на свої причали вантажопотоки, що йдуть до державних портів. Приклади конфліктів Іллічівського морського порту і працюючого в його надрах ПП «Укртрансконтейнер», порту Южного і компанії ТОВ «ТІС», яка працює на його території, показують неспроможність міністерських голів керувати галуззю. Головне контрольно-ревізійне управління покритикувало роботу МТСУ за те, що воно нічого не робить, щоб перешкодити «вимиванню» оборотних коштів з підприємств галузі.
Але керівники, які перебували за міністерським кермом, не покарані за те, що допустили цей розвал. І хоча вони заявляють про свою відповідальність, найбільше, що їм загрожує, це втрата посади і перехід на менш хлібні, але зате безпечніші начальницькі місця.
Так, статистика свідчить, що за час перебування попереднього міністра Йосипа Вінського при владі, в Одеському порту не було підписано жодного інвестиційного договору. Як сказав М. Павлюк, зараз належить здавати три шляхопроводи і зовсім найближчим часом – причал № 2-зет. Своє зобов’язання спорудити цей причал порт виконав. Але партнери не змогли розвинути спорудження складського майданчика на прилеглій до нього території, бо роботи, які брав на себе інвестор, застигли на етапі узгодження документів з Мінтрансзв’язку. Нарешті компаньйони були ошелешені думкою транспортного відомства, що з них потрібно брати за оренду землі удвічі більше. Хто дав право займатися оцінкою цієї вартості Міністерству, якщо це функція Фонду держмайна України? У результаті перевірка, яка тривала понад місяць, показала, що оцінка відповідала формульному розрахунку.
Але на Мінтрансзв’язку не було покладено відповідальності за зволікання. І також за рішення, що якщо інвестиційний договір буде розірвано, гроші вкладникові не повертаються. Останній не пішов на такі умови. І складський майданчик, без якого не може функціонувати новий причал, не готовий. Запитується, навіщо вклали 7 мільйонів доларів державних грошей у спорудження причалу?
Чотири, замість належного за законом одного місяця, тягнеться одержання природоохоронного висновку щодо спорудження терміналу на Карантинному молу. Закінчилося тим, що компанія «ДПК-Україна», надивившись на транспортне свавілля, відмовилася від свого наміру вкласти у ці роботи 300 мільйонів доларів. Одночасно яскравіше окреслилася перспектива втрати контейнерних потоків для України і поворот їх на Румунію. Чи не звідси бере початок криза?
