Більшість думок сходиться на тому, що країні потрібна судова реформа. Але в якому вигляді, і що для цього слід зробити? Найбільше обговорюється питання: обирати суддів чи призначати? Свій погляд на цю проблему висловлює прес-секретар Апеляційного суду Одеської області, заслужений юрист України Володимир Бузовський.
– Володимире Матвійовичу, який порядок добору суддів діє зараз?
– Для початку треба вирішити, де поставити кому в пропозиції: "Суддів призначати не можна обирати", – після слова "призначати" чи після слова "не можна"? Нині чинним Законом передбачено, що на посаду судді на перші п'ять років роботи призначає Президент України своїм Указом. Цьому передує велика робота з добору кандидатів. Свій висновок про професійну придатність і особистісні якості кандидата дає кваліфікаційна комісія суддів, потім Вища рада юстиції, і тільки після цього матеріали подаються Президентові України.
Після завершення п'яти років роботи, якщо суддя зарекомендував себе позитивно, він може бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання суддею безстроково. Питання про обрання вирішує Верховна Рада України на пленарному засіданні.
– Такий порядок вирішення кадрових питань Ви вважаєте найбільш прийнятним?
– Уявляється, що сьогодні він є оптимальним, хоча й не ідеальним. До речі, нічого досконалого в державному будівництві немає ні в нас, ні в інших країнах.
Звичайно, дотримуючись принципу розподілу влади, гадаю, що суддівський корпус повинен формувати Раду суддів України. При цьому був би виключений вплив на суддів законодавчої і виконавчої влади. Скажімо, у такий же спосіб формується вся вертикаль у прокуратурі і МВС, де Генеральний прокурор і міністр внутрішніх справ вирішують абсолютно всі кадрові питання знизу доверху.
Самі судді досить спокійно сприймали нинішнє формування суддівського корпусу Президентом України і Верховною Радою України. Але кілька місяців тому, мабуть, щоб відволікти народ від інших проблем і набрати очки в передвиборній кампанії, яку провадять політики країни навперейми і з азартом, гідним кращого застосування, заговорили про те, що суддів потрібно обирати.
– Чи не породить обрання суддів проблем, яких і без того багато?
– Тільки той, хто свідомо або ж неусвідомлено хоче остаточно розвалити роботу судів, може підкинути таку "світлу" думку про обрання суддів.
У судах справді багато проблем. Допускаються помилки, порушуються терміни розгляду справ, терміни видачі судових документів. Це пояснюється як недоліками в роботі окремих суддів, так і об'єктивними причинами: наприклад, немає коштів для організації судових процесів, на відправлення повісток, рішень судів... Але судова система має досить повноважень, щоб позбутися суддів, які не відбулися як професіонали, і це постійно робиться. По-друге, буде в країні сприятливіша ситуація – покращиться і фінансове становище судів, і згадані проблеми можна буде усунути. Якщо ж допустити обрання суддів, у нас буде не суд з суворими правилами, а друга Верховна Рада (нехай депутати будуть здорові).
Тільки уявіть собі, одного кандидата у судді буде підтримувати БЮТ, другого – Партія регіонів, третього – КПУ, четвертого – олігарх, профінансувавши їхні вибори. Як же ці судді будуть ухвалювати судові рішення? Припустимо, знайдеться той, хто скаже, що при обранні судді можна виключити партійні впливи. Але це самообман! Хіба можливі в нас вибори в чистому вигляді?
Ідея виборності суддів не має жодного практичного сенсу, і, крім шкоди, нічого не принесе. Хто висуватиме кандидатів, хто провадитиме всю організаційну роботу, як вона фінансуватиметься і скільки потрібно для цього коштів? Це лише кілька запитань із сотні. Судді йдуть у відставку, звільняються від посади з інших причин, переводяться до інших районів області. Виходить, ми будемо у стані постійних виборів!
– А в інших країнах судді обираються?
– Можливо, з цих же причин у країнах Європи судді не обираються. Кандидати у судді після проходження професійної підготовки призначаються Главами держав або інших посадових осіб за рекомендацією органів судової влади.
Обирають суддів усього в двох країнах світу – у деяких штатах США і декількох кантонах Швейцарії, і то не в усіх. Так, наприклад, в 10 кантонах Швейцарії – лише суддів нижчої ланки. Самі американці критикують систему виборів, оскільки вона нерідко зводиться до таємної угоди між лідерами політичних партій. До речі, навіть при виборності суддів, обираються вони найчастіше не населенням, а органами представницької влади.
Але якщо всупереч здоровому глузду ідея виборності суддів все-таки знайде підтримку, то хто висуватиме кандидатів для включення до бюлетеня? Державні органи? Виключається, тому що це використання адмінресурсу. Кваліфікаційна комісія суддів, рада суддів? Можливо, але тут теж є проблема. Адже на одне місце висуватиметься кілька кандидатів і, треба думати, з однаково достатньою підготовкою.
А як розібратися виборцеві, за кого голосувати? У своїй програмі кандидат не може обіцяти (як це роблять політики) підвищення пенсій і безкоштовний сир. Усе, що він може пообіцяти, – це відправлення правосуддя відповідно до Закону. Таким чином, результати голосування будуть випадковими.
– Можливий варіант самовисування?
– У принципі – так. Питання лише в тому, що в цьому випадку голоси може набрати спритний пройдисвіт, який зуміє знайти собі подібних спонсорів і надалі буде "відпрацьовувати" надану послугу.
Ще одна проблема при виборності суддів – терміни обрання. Суддя буде обиратися на 3, 4 чи 5 років? Це означає, що всі ці роки він буде залежати від виборця в гіршому розумінні цього слова. Відомо, що сперечаються, як мінімум, дві сторони, рішення ухвалюється на користь однієї з них. Виходить, 50 відсотків учасників процесу (виборців) вважатимуть, що помилилися у виборі судді. Якщо ж додати, що будь-яке законне рішення, але не на користь виборця, сприймається як незаконне, то при виборах на наступний термін прихильників судді практично не залишиться, і балотуватися не буде сенсу.
Словом, куди не кинь – скрізь клин. Таким чином, якщо ми не придумали нічого кращого, слід залишити порядок, який існує: суддів призначає Президент, обирає – Верховна Рада.
У противному разі – ми розвалимо те, що є, нового не створимо, а в остаточному підсумку постраждають люди.
