У винній столиці Бессарабії – селі Шабо відбулася чергова зустріч виноробів України за участю заступника міністра аграрної політики Сергія Івановича Мельника, який курирує відділ розвитку садівництва, виноградарства і виноробства.
Враженнями і міркуваннями після форуму ми попросили поділитися його учасника, директора дослідного господарства ім. Суворова, що спеціалізується на вирощуванні виноградників, заслуженого працівника сільського господарства України Анатолія Володимировича Білоуса.
– Як це часто буває, на нараді ходили навколо проблеми, – вважає А.В.Білоус. – А головна проблема останнього часу – це ціни, які складаються на нашому ринку.
Фахівці інституту імені Таїрова дійшли висновку, що у цьому році ціни на виноград технічних сортів повинні становити від 3 до 5 гривень, про що і доповіли учасникам форуму. Ці цифри підняли на сміх – за такими цінами навіть виноматеріали не приймають, не те що виноград! Дай Боже, щоб зберігся рівень минулорічних цін – від 1,7 до 2 гривень, який нас, звичайно, не влаштовує. По-перше, зросла ціна на дизпаливо. Всі кажуть, що так не повинно бути – але вона ж зростає! По-друге, кожному працівникові необхідно платити хоча б 1 тисячу гривень – людям треба якось виживати. Щоб забезпечити таку зарплату, річний фонд оплати праці на нашому підприємстві повинен становити 6,5 мільйона гривень. По-третє, щороку збільшують відрахування до Пенсійного фонду. Ми порахували: станом на 1 липня собівартість кілограма винограду уже дорівнювала 1,2 гривні. Але ж потрібно витратитися на його збирання. Гадаю, собівартість у цьому році становитиме на рівні1,6 гривень. Якщо винзаводи прийматимуть виноград по 1,7-1,8 гривні, то яка буде у нас рентабельність? Тим часом у виноградарстві рентабельність не повинна бути нижчою 50% – цій галузі потрібні оборотні кошти, щоб щороку оновлювати плантації, викорчовувати старі виноградники. Висновок: за нинішніх цін виноградарство очікує та ж доля, що й вітчизняне тваринництво.
Так, всі бажають допомогти вітчизняному товаровиробникові. Але ця турбота проявляється тільки на словах. Тому що ухвалюються закони, що йдуть у розріз з нашими інтересами. Звичайно, пішла реакція на таку "політику": у цьому році обсяги садіння нових плантацій скоротилися. На нараді у Шабо прозвучала інформація: в цілому по Україні у нинішньому році залишилися не реалізованими 2,5 мільйона саджанців. Якщо говорити про наше дослідне господарство, то не вдалося продати 130 тисяч саджанців. І це при тому, що держава у цьому році повністю, на 100% компенсує витрати на купування саджанців. Інакше кажучи, саджанці задарма не беруть.
Але повернімося до висновків фахівців інституту імені Таїрова щодо закупівельних цін. Представники винзаводів у відповідь відмовчалися. І ми, виробники винограду, поїхали із Шабо ні з чим.
Чому ми, виробники, не можемо торгувати виноградом за тими цінами, які об'єктивно складаються, запитаєте ви? Тому що українські кордони відкриті для дешевої імпортної сировини. Вона дешева тому, що європейські винороби при вивезенні своєї продукції за кордон одержують такі державні дотації, що нам і не снилося. Це є не що інше як демпінг, мета якого, як відомо, здобути український ринок.
А яку підтримку одержуємо ми? За рахунок одновідсоткового збору від реалізації алкогольних напоїв нам компенсують близько 60% витрат, яких ми зазнали на закладанні нових виноградників. От і все.
Нещодавно з'явилося нововведення: впроваджується мінімальна роздрібна ціна (МРЦ) на пляшку вина. На перший погляд, у цьому є логіка: якщо ви бачите у магазині пляшку вина по 5 гривень, то це – явно фальсифікат. От і вирішили установити МРЦ – щоб не було "порошкового вина". Як ви думаєте, фальсифікатом перестануть торгувати? Звичайно ні, тільки тепер "бормотуха" буде продаватиметься за мінімальними роздрібними цінами. І це остаточно відіб'є бажання випускати якісну продукцію у тих, хто ще порядно працює у виноробстві.
Що цікаво, МРЦ поширюватиметься тільки на українські вина. А якщо завіз виноматеріали з-за кордону, розлив у пляшки з "французькою" етикеткою? Ви купите українське вино по 12 гривень або "французьке" по 8? Навряд чи, стоячи перед вибором, покупець подумає, що потрібно підтримувати вітчизняного товаровиробника – це тільки красива фраза.
А от ще один "подарунок" – Постанова Кабінету Міністрів № 845. Ухвалили програму: спорудиш холодильник на 500 тонн з регульованим газовим середовищем, здаси його в експлуатацію – одержиш повну компенсацію витрат. З коштів, акумульованих за рахунок того ж одновідсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва. Знову ж, на перший погляд, правильне рішення: ми вирощуватимемо фрукти і столовий виноград, закладати на зберігання, для того, щоб протягом усього року вітаміни були на прилавках магазинів. Але, перш ніж приймати рішення, треба, мабуть, зробити аналіз? По-перше, скільки у нас винограду пізнього збирання? За останні роки всі садили технічні сорти і столові, причому, ранні і середньостиглі. Можна сказати, в Україні немає винограду, який можна закласти до камер тривалого зберігання. По-друге, скільки у країні залишилося садів? Не будемо за прикладами далеко ходити, візьмімо Одеську область. Хто ризикне вирощувати сади, якщо і надалі в Україну у таких же кількостях безперешкодно завозитимуться яблука та інші фрукти з Польщі, Голландії, Туреччини?
До речі, у нашому господарстві є холодильник, до якого ще три роки тому ми закладали на зберігання свої яблука. Уже два роки цей холодильник порожній. Яблуневий сад ми були змушені викорчувати – клімат став сухішим, і у нас не вистачає потужностей насосної станції, щоб поливати. Ми пробували закладати на зберігання виноград, але зіткнулися з тим, що взимку продати його проблематично. Тому що нашу торговельну мережу заполонив виноград з Туреччини. То навіщо розпочинати реалізацію проекту, який заздалегідь приречений на провал?
Ще один приклад "турботи". Міністерство агрополітики подало проект закону, який говорить про те, що у вітчизняних коньяках повинно бути не менш 25% сировини власного виробництва. У цьому справді є потреба. Наприклад, ми вирощуємо столовий виноград, під час граду частина врожаю втратила товарний вигляд і цілком могла бути спрямована на коньячний виноматеріал. Але цей законопроект... не ухвалено. Його відклали на три роки – хтось явно про це "подбав". Сьогодні в українському коньяку практично немає вітчизняної сировини, її завозять через кордон, і, повірте, не найкращої якості. Знову ж таки, підтримуючи іноземного виробника.
Про проблеми розвитку виноградарства і виноробства ми говоримо вже протягом кількох років, а що в результаті? Все це нагадує мені відому байку "Слон і Моська". У ролі Моськи виступаємо ми, вітчизняні товаровиробники: скільки б не "гавкали", а Слон іде. Куди? Ми це чудово розуміємо. Всього один приклад: Київський завод шампанських вин вже купили німці. І оголосили, що їм українська сировина не потрібна – завозитимуть її з Європи. Вони роблять по-своєму правильно – дають роботу своїм виноградарям. А кому потрібні ми, українські виноградарі, зі своєю високоякісною продукцією?
