Дитинство. Чи у кожного з нас воно залишилося у пам'яті як щасливий, безтурботний час? На жаль, ні. У селах наших є такі сім’ї, у яких діти ростуть, як бур'яни, без належного догляду. Оскільки і самих батьків зараховують до категорії важких. Ні, нічим не поясниш моральне падіння деяких батьків – ні безробіттям, ні кризами, іншими труднощами сільського буття. Але факт є фактом. В Ізмаїльському районі нараховується близько 200 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Врятувати дитину, дати їй батьківське тепло – що може бути шляхетніше? І тому, звичайно, можна лише вітати нинішній настрій у суспільстві на створення прийомних сімей. Сьогодні у районі налічуються чотири прийомні сім’ї.
– Про людей, які взяли на виховання дітей, можна говорити тільки найкращі слова, – говорить голова Ізмаїльської районної держадміністрації С.А. Ніколаєв. – Для нас немає важливішої справи, ніж піклування про дітей. Саме тому влада району доклала максимум зусиль, щоб у нинішньому році був зданий в експлуатацію притулок для дітей "Гніздечко". Ми від щирого серця вдячні колективу притулку разом з його завідувачкою Л.І. Бічовою за ту велику роботу, яку вони провадять, буквально зігріваючи дітей.
Але ж не секрет, що після того раю, що створений у притулку, підлітків, чиї батьки не отямилися і не виправилися, доводиться розподіляти по дитячих будинках і школах-інтернатах. А діти з притулку так мріють про батьківську увагу і турботу. І тому ми всіляко вітаємо тих, хто бере на себе відповідальність і приймає дітей у свої сім’ї. Приймає, як рідних, і так само виховує, у той же час не ущемляючи пам'яті про справжніх батьків. Адже, як правило, якими б не були тато і мама, діти їх дуже часто і далі люблять і жаліють...
Краще один раз побачити: наприкінці серпня Сергій Афанасійович разом з начальником служби у справах дітей райдержадміністрації Ганною Петрівною Григорчук і директором районного центру соціальних служб для сімей, дітей і молоді Маргаритою Василівною Брусовою запросили відвідати прийомні сім’ї. Керівник району у них частий гість. От і тепер їхав, щоб чергового разу провідати, поцікавитися, чи не потрібно чого, привітати дітей і батьків з прийдешнім навчальним роком.
...У сім’ї Андрія Йосиповича та Діни Валеріївни Гетц, які живуть у Бросці, двоє дівчаток – близнята Танечка і Вікторія. Вони з'явилися тут близько півтора року тому, першого квітня 2008 року. За словами прийомних батьків – дівчатка, яких вони взяли з Ізмаїльського будинку дитини, за цей час стали їм рідніші за рідних. Довелось спостерігати, як горнуться до них Танечка і Вікторія, і скільки щастя в очах дорослих.
Виростили двох своїх дочок і підняли трьох онуків Григорій Іванович Северюк і Тетяна Анатоліївна Кузьменко, які мешкають у селі Сап'яни. Глава сімейства трудиться оператором на автозаправці, його дружина – домашня господиня. Діти, як кажуть, в'ють свої гнізда, живуть окремо. А Григорій Іванович і Тетяна Анатоліївна, люди жалісливі і співчутливі, звернулися до відповідної служби з проханням взяти на виховання дітей. Хотіли дати притулок двом дівчаткам, але, коли приїхали до Ізмаїльської школи-інтернату, один з хлопчиків так подивився на них, що дорослі люди, які багато бачили у своєму житті, розплакалися, і змінили своє рішення. Дванадцятирічні Світлана і Руслан теж вже освоїлися, на час приїзду гостей з району готувалися до школи. І, звичайно, шкільні приладдя, які привіз голова райдержадміністрації, стали для них найкращим подарунком!
Встигли зріднитися з прийомними батьками, – Олегом Олексійовичем Гусляковим та Наталією Миронівною Казаковою зі Старої Некрасівки, – два хлопчики – Юра і Степан. Степан – старший, у нинішньому році став першокласником і разом з сільськими однолітками пішов до школи – з дому, який став рідним. Ну, а Юру попросили не засмучуватися, сказавши, що через рік і він стане школярем і ходитимуть до школи разом зі Степаном.
Сімнадцятирічний Артур живе в сім’ї озерненців Михайла Гнатовича та Марії Семенівни Петриків вже десять років і також, звичайно, вважає прийомних батьків рідними. А як інакше, адже саме вони, побачивши сусідського хлопчика, якого фактично покинула мама і кудись поїхала, не залишилися байдужими, а прийняли його у свій дім як рідного, оформили всі необхідні документи. Причому про всиновлення мови не повели, оскільки вважають, що якою б не була мати, але колись отямиться, повернеться, і син теж повинен вірити – жінка виправиться!
За їхніми словами (вчителі кажуть про те саме) Артур – дуже здібний хлопець, у нинішньому році перейшов до випускного класу. Мріє вступити до Одеського політехнічного університету, туди, де навчається його названий брат. Заздалегідь почав готуватися до вступу.
Представникам кожної прийомної сім’ї ставив я одне і те ж запитання: чому зважилися вони на такий серйозний у їхньому житті крок? І відповідь скрізь була однакова: а хто, якщо не ми, допоможе стати дітям на ноги, хто подарує їм тепло і ласку, все те, чого так не вистачало їм у попередньому житті? Хто допоможе їм повірити у себе, як не ми, дорослі? Хто подарує їм дитинство, якого у них не було?
– Так, сьогодні прийомних сімей тільки чотири, – говорить А.П. Григорчук. – Розумію, ви запитали не випадково, селяни – люди практичні, усвідомлюють, наскільки висока відповідальність, не кожен готовий взяти її на себе. Але, все ж, добро множиться. Адже з чотирьох дві сім’ї створені у нинішньому році. До того ж, троє дітей були усиновлені. Є ще кілька сімей, які подали і готові подати документи на всиновлення. Не слід скидати з чаш терезів і те, що з 200 дітей-сиріт і дітей, у яких батьки позбавлені батьківських прав, понад 120 охоплені опікою родичів. У кожному селі діють опікунські ради, місцеві громади намагаються не випускати з уваги ці питання.
А М.В. Брусова додала, що напередодні нового навчального року в усіх населених пунктах району відбулася акція підготовки дітей до школи, під час якої відповідні районні служби, представники громад, спонсори побували в сім’ях малозабезпечених і багатодітних сімей, відвідали і прийомні сім’ї. У школах було створено спеціальні фонди "Діти-дітям". І не тільки дорослі, але й самі школярі активно відгукнулися на цю акцію. Мабуть, тому, що бачать добре ставлення дорослих до тих, кому допомога потрібна найбільше.
