– Низько вклоняюся усім, хто стояв біля джерел заснування Надеждівки. Нехай ваша любов та високий патріотизм і надалі будуть сприяти процвітанню нашого чудового села. Ми ж будемо робити усе, щоб воно залишалося одним з найкращих та економічно заможних в Україні.
Ці слова промовив Гнат Васильович Братінов – генеральний директор ВАТ «Шампань України» у день славетного ювілею – 145-річчя села, яке стало особисто для нього, його сім’ї, як і для усіх, хто в ньому нині живе, рідним.
Ні, не впізнати у нинішній Надеждівці того глухого, занедбаного села – без доріг, без будь-якого натяку на упорядкованість. Для молодих фахівців, які одержали направлення сюди, до тодішнього радгоспу «Шампань України», це було справжнім покаранням. І тому не затримувалися, не витримавши і року роботи.
У місцевому музеї, яким завідує справді творча особистість Світлана Павалука, дбайливо зберігається багато фотокарток та записаних розповідей старожилів, залишених у книзі «Страницы жизни». Вони – живі свідки минулого та сучасного села. І в кожному своєму спогаді із великою вдячністю називається ім’я Братінова, який підняв місцеве господарство до рівня одного з кращих в Україні. «Шампань України» – нині відоме і за межами країни. Його високоякісні виноматеріали затребувані. У виробництво впроваджуються високі технології. Розширюються площі виноградних плантацій із використанням крапельного зрошення. Модернізований нещодавно реконструйований завод. І уся ця багатогранна робота триває. А за заслугами – і честь. Гнату Васильовичу Братінову присвоєно почесне звання заслуженого працівника сільського господарства України».
Однак розвиток сучасного господарства, яке здобуло собі ім’я та авторитет, – не єдина мета, на яку спрямовує свої зусилля творчий, значно помолоділий останнім часом колектив. Тут спрацьовує головна ідея: заможніше господарство – заможніше село. Тому що в усьому, що стосується його упорядкування, «Шампань України», бере участь найчастіше безкорисливо.
Гостям, що з’їхалися на ювілей, особливо помітні благодатні зміни. Тим більше, що серед них були не лише керівники Арцизького і сусідніх районів, колеги та численні друзі. Приїхали з Німеччини родичі переселенців, які колись тут жили – бессарабських німців. Гютер Фослер, який останній раз відвідав Надеждівку п’ять років тому, захоплено відгукнувся про все, що побачив і пережив разом зі своїми співвітчизниками у цей свій приїзд.
– Ми знову переконалися, – сказав він, – що тут дуже дбайливо ставляться до минулого. У вас чудові люди, і ми щасливі, що між нами прокладено місток дружби.
Гості з Німеччини ходили по землі, на якій колись жили їхні батьки і діди, хвилювалися. У супроводі Гната Васильовича і нинішнього сільського голови Дмитра Терзі відвідали школу та дитячий садок. 70-річна фрау Зельма Хаббліцель відзначила високий професійний рівень викладацького складу і гідну якість ведення уроків. Пораділи тому, що у дитячому садку малята перебувають весь світловий день. Що тут так затишно і дуже багато іграшок. І у захопленні від сільського музею. У великій експозиції з матеріалами про життя їхніх батьків до трагічного 1940 року зупинялися надовго. До речі, у підготовці матеріалів цих стендів брали участь самі колишні колоністи. Вони і привезли їх сюди – ілюстрації і фотодокументи. Вивіска «Ти тут народився. Ти у себе вдома» їх особливо розчулила. Сьогодні там, у Німеччині, живими, хто народився у Надеждівці, залишилося 19 колишніх переселенців. Для них, їхніх дітей і родичів 145-річчя Надеждівки теж багато що означає. Це село – частина їхнього життя. І чимала. З багатьма його мешканцями вони підтримують дружні взаємини і вдячні кожній звісточці з любого їхньому серцю українського села.
Надеждівка справді гарнішає з кожним роком. Дається взнаки плідна ділова співпраця господарства, профспілкового комітету та сільської ради. І цілковите взаєморозуміння його керівників Гната Братінова, Дмитра Терзі та Людмили Братінової. Великі кошти виділяє щороку господарство на упорядкування і на літнє оздоровлення сільських дітей та своїх трудівників, зокрема – пенсіонерів на базі відпочинку біля моря. Багато з них поліпшили своє здоров’я у дорогих санаторіях і на курортах країни. Люди і після виходу на пенсію не відчувають браку уваги до них. У робочому записнику Людмили Петрівни, яка понад 20 років очолює профспілковий комітет, вписані віршовані рядки: «Не дай мне, Господи, остыть и раствориться как в тумане». У них вона вбачає сенс життя.
– Кожна людина потребує турботи і уваги. Незалежно від віку і достатку. Я цього дотримуюся. Це – мій принцип життя. Дуже хочеться зробити для людей по можливості побільше хорошого.
Це за наполегливими проектами Людмили Петрівни центр села набуває цілком несподіваних обрисів. З’являється вигадливий місток Кохання. Б’ють фонтани. Тисячі чудових троянд вражають своєю багатобарвністю. Дитячий майданчик з постійно діючими атракціонами. Літак у стрімкому пориванні злету – як пам’ятник загиблому під час виконання завдання одному з членів екіпажу і односільчанину Анатолію Андріяшу... І над всім цим як Боже благословення – собор – плід спільних прагнень господарства, парафіян, всіх мешканців Надеждівки. Це в день його освячення Людмилу Петрівну Братінову нагородили орденом великомучениці Катерини. Але цю нагороду вона сприйняла як гідну оцінку високої духовності всіх мешканців села.
Шість років поспіль саме Надеждівка залишалася найкращим населеним пунктом за підсумками обласного конкурсу. А у 2004 році за підсумками Всеукраїнського конкурсу посіла гідне друге місце. Сьогодні село впевнено вступило у змагання тепер уже за перше місце і швидше за все свого доможеться.
– Побільше б таких сіл. І таких керівників, які віддано служать людям. Я захоплююся патріотизмом надеждівців, їхнім дбайливим ставленням до свого минулого, – так висловила свої почуття голова Татарбунарської районної ради Наталя Кожухаренко.
Нові свідчення тому – Хрест на місці колишнього німецького кладовища. Камінь засновникам села Хоффнунгсфельд (у перекладі з німецької – поле надії) – нинішньої Надеждівки. І відкриття нових експозиційних кімнат у сільському музеї.
– Спасибі вам за цю пам’ять, – дякували німецькі гості.
І як доречно сьогодні прозвучали слова відомої у нашому регіоні поетеси з Татарбунар Галини Лисої:
– Батьківщину люблять не за те, що вона велика, а за те, що вона своя.
Додати до цього нічого.
