Тільки за минулу п'ятницю до редакції звернулося п'ятнадцять інвалідів війни, щоб висловити своє обурення з приводу чергового удару, завданого їм, як сказав один з відвідувачів, з-за рогу. А справа у тому, що всім відомий «Укртелеком» надіслав їм повідомлення про перерахунок плати за встановлені у їхніх квартирах телефони з січня ц.р. Якщо раніше інваліди війни всіх категорій і прирівнені до них особи були звільнені від сплати за телефон, то тепер такої пільги позбавлені ті, хто народився після 1927 року і одержав інвалідність, не беручи участі у бойових діях на фронті. Тепер вони повинні сплачувати п'ятдесят відсотків від вартості послуги. Мимоволі напрошується запитання: невже рани, каліцтва, тяжкі травми, отримані, наприклад, при виконанні обов'язків під час військової служби, переносяться не так само тяжко і не так болять, як отримані за інших умов? А як же тоді бути тим, хто у свої 14-15 років перебував у партизанських загонах або допомагав підпільникам, постраждав в окупації від фашистських куль, снарядів і бомб? От і виходить у нас по-чорномирдинському: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».
Якщо держава, а в її особі окремі структури, яким є і «Укртелеком», намагаються поліпшувати свої справи за рахунок урізування і без того куцих пільг навіть інвалідам війни, то, яке тоді може бути в них майбутнє, і заради чого і для кого вони працюють?
Сьогодні, напередодні кампанії щодо виборів Президента, ми чуємо багато солодких обіцянок. А реальне життя тим часом завдає нових ударів по і без того убогих бюджетах основної маси населення. І не тільки через раптові перерахунки пільг, а й через цінове свавілля на ліки, на продукти харчування, транспортні перевезення, комунальні, похоронні послуги. З чиєї вини це відбувається? На це запитання у нашому, ураженому політичною корупцією, безвладдям і безкарністю тих, хто зневажає закони, суспільстві непросто знайти відповідь. І як тут не погодитися з Головою Верховної Ради України В. Литвином, який має безпосередній стосунок до всього, що діється нині в країні, котрий сказав: «На превеликий жаль, у нас немає державної політики. Коли та або інша політична сила при владі, вона діє, виходячи нібито з інтересів держави, і скорочує бюджетні видатки за рахунок людей...». І поповнює їх, як ми бачимо, не шляхом розвитку економіки, збільшення робочих місць, обміркованої цінової політики, боротьби з корупцією, а за рахунок відбирання останніх крихт в інвалідів, вина яких перед такою державою без політики лише у тому, що вони, працюючи на благо суспільства і служачи йому, волею долі стали інвалідами. Як же їм жити далі?
