Протягом багатьох років йдеться про необхідність «піднімати» в Україні тваринництво. Тим часом виробництво м'яса і молока все падає і падає. На півдні Одеської області виробництвом молока займаються лічені підприємства. У Болградському районі, наприклад, молочнотоварна ферма є тільки в ДГ ім. Суворова, у Ренійському – тільки в СВК «Новосільське». Якщо взяти сільгосппідприємства Кілійського району, то тут у цілому налічується 660 корів (ще торік було 880), які дають за день у середньому по дві тонни молока. У розрахунку на кожного жителя припадає по 35 грамів на день – кіт наплакав.
– Економіка не «танцює», – коротко, але вагомо сказав з цього приводу начальник управління агропромислового розвитку Кілійської райдержадміністрації Іван Шидер.
А, власне, чому вона «не танцює»? Хто у вік глобального дефіциту продуктів харчування замовив для українських корівок похоронний марш? Чому ми покірно відмовляємося від молочного тваринництва і що одержимо замість нього?
Безперечно, з натуральним молоком працювати важко. І переробникам, і реалізаторам. Термін зберігання цього продукту дуже обмежений. Дороге холодильне обладнання, яке повинно супроводжувати молоко з перших годин його одержання від корови і аж до столу споживача, лише на якийсь час відсуває природні процеси скисання. Натуральний сир, сметана, вершки, кефір теж мають досить обмежений термін придатності.
Маркетинг наполегливо вимагає розробок якихось нових технологій, які дозволили б, по-перше, спростити процес одержання молочної продукції (корова – це занадто клопітно) і, головне, розтягти часові рамки реалізації.
Молоко... у пігулках
Цікава інформація на сайті moloko.cc. Група південноказахстанських учених розробила технологію виготовлення пігулок з молока. Мовляв, вони зручні при транспортуванні і мають максимальні терміни зберігання – шість місяців.
Сировиною для пігулок стає шубат – продукт заквашування верблюжого молока. Технологія виробництва проста. «У фритюр заливаємо один літр шубату, – розповідають розробники ноу-хау, – заморожуємо рідким азотом. Протягом шести годин іде процес сушіння, у результаті виходить порошок». З одного літра верблюжого молока можна виготовити 40 пігулок.
Учені підрахували: якщо налагодити експорт цього «натурального цілющого продукту», від нього можна буде одержувати у 38 разів більше прибутку, ніж від експорту нафти. Що ж, якщо розрахунки справді правильні, то незабаром дитині замість ранкової склянки молока ми даватимемо дві-три пігулки замінника.
Як тут не згадати космічних піратів з дитячого кінофільму «Гостя з майбутнього»? Крис, прокинувшись, на сніданок ковтав пігулку. А от Веселун У, користуючись нагодою перебування на планеті Земля вісімдесятих років минулого століття, насолоджувався натуральним кефіром із скляної пляшки. «Що у нас на борту? – зітхав космічний пірат. – Таблетки, пігулки, у найкращому разі консерви. А ти кефір місцевий куштував?»
З точки зору маркетингу кефір у склотарі – товар не практичний. Це зрозуміло навіть сучасним дітям, які ніяк не можуть зрозуміти, чому Коля Герасимов півфільму бігає з якимись порожніми пляшками?
Чи потрібні нам
західні стандарти?
В останні роки на ринку з'явилося безліч розробок, які замінюють натуральні молочні продукти. Ось одна з них – «Вершки» для кави (пишуть у лапках). Як повідомляється в рекламі, речовина додається до кави або чаю, вона «має відбілюючий ефект, надає напою м'якшого смаку. Органолептичні показники: смак і запах, властиві свіжому пастеризованому молоку. Термін зберігання – до 24 місяців при температурі не вище 20°C».
Те, що натуральний продукт тваринного походження не може зберігатися два роки при температурі 20 градусів, зрозуміло як день. Питання – що це? Але ж замінник вершків є присутнім у каві «три в одному», ним заправляють каво-автомати. І все ширше використовують при виготовленні кондитерських виробів.
Директор Ренійського хлібозаводу Сергій Арабаджи якось розповідав про семінар, який на зорі незалежності проходив у Києві: приїхали іноземці навчати вітчизняних кондитерів виготовляти кремові рулети, які зберігаються по 40 і більше днів.
Поміркуйте самі: хіба може крем, приготовлений з натуральних вершків, зберігатися стільки часу? Зрозуміло, ні. Тоді з чого ж виготовляють цей крем?
Отож, після семінарських занять у кулуарах «учитель» з Голландії зізнався нашим виробникам, що просто об'їдається українськими кондитерськими виробами – за кордоном таких натурпродуктів немає!
Споживач, як мінімум, має право знати, що купує. Як відомо, у Росії нещодавно був уведений "Технічний регламент на молоко і молочну продукцію", який розмежовує поняття «молоко» і «молочний напій». «Питним молоком» може називатися винятково продукт, виготовлений з натурального сирого молока, яке не піддавалося випарюванню. Якщо ж до складу входить хоча б 1% сухого порошку, то такий продукт повинен називатися «молочним напоєм» або «замінником молочного продукту». Новий регламент стосується не тільки молока, але й кефіру, сметани, ряжанки, сиру, твердого сиру, масла, морозива.
На жаль, в Україні про ухвалення такого регламенту поки що не йдеться. Що ми купуємо у крамницях – молоко чи так зване відновлене молоко? Це дуже велика таємниця.
Якщо городянин все-таки принципово віддає перевагу натуральному молоку, то сьогодні у нього ще є шанс купити його на ринку. Проте з 1 січня 2010 року в Україні набирає чинності закон, що забороняє реалізацію на ринках домашніх молочних продуктів і м'яса. Щоправда, у парламенті зареєстрований законопроект, що пропонує накласти мораторій на даний закон до 2015 року. Але ми ж знаємо, як працює наша ВРУ...
Крім того, українським молокозаводам хочуть заборонити використовувати молоко, куплене у населення. Якщо врахувати, що з приватного сектора зараз постачають 70%, а за деяким даними всі 80% обсягів молока, неважко зрозуміти, що впровадження цієї заборони загрожує зупинкою більшості молокозаводів України.
«Який ідіот?!.» – обуритеся ви. Відповім. Ввести заборону на закупівлю молока у населення вимагає технічний регламент, розроблений Мінагрополітики – у межах гармонізації законодавства України і ЄС...
Ганьба:
Україна закуповує
вершкове масло
В Україні і без «допомоги» ЄС все йде шкереберть. Якщо у 2003 році, відповідно до даних Держкомстату, у нашій країні налічувалося 9099 тис. голів великої рогатої худоби, то на початок 2009-го залишилося 5141 тис. голів. Тобто за шість років спад поголів'я ВРХ склав 57%. Відповідно скорочується і виробництво молока.
І ось результат: у січні – серпні 2009 року до України було завезено через кордон понад 5000 тонн вершкового масла. Цей показник у 10 разів перевищує минулорічні обсяги зовнішніх закупівель.
Стрімке зростання поставок, говорять аналітики, викликане браком сировини в Україні.
А ще ж кілька років тому ситуація була протилежна. Україна була великим експортером вершкового масла. Наприклад, у 2006 році наші вітчизняні виробники відвантажили на експорт 10900 тонн вершкового масла, а ввезли лише 30 тонн. Якщо взяти весь експорт «молочка», то ще вісім років тому, за даними Держмиткому, Україна експортувала молока і молочних продуктів на 266,4 млн дол. США. Крім цього, вивозилося сухе молоко у порошку і казеїн – продукт переробки сироватки і молочних відвійок. Як повідомляє «Бізнес», сьогодні Україна не тільки значно скоротила експорт молочної продукції промислової групи, але і досить активно збільшила імпорт сухого молока, яке раніше до України у принципі не ввозили.
Де горезвісні
закони ринку?
Виробника, який ще залишився, і якому ще професійна гордість не дозволяє зарізати корову, «добивають» ціновою політикою. Перепади тут неймовірні. Якщо у 2007 році закупівельні ціни на молоко досягали 2,5 грн за літр, то у 2008-му впали до 1 грн. Цінова синусоїда робить приголомшливі злети і падіння. Скажете, «диктує ринок»? Дивно, однак, він диктує. Аналітики, які стежать за подіями на молочному ринку, наводять такі цифри. Наприклад, у травні 2009 року, у порівнянні з травнем 2008 року, в Україні ціни на вершкове масло підвищилися на 28%, на сир – на 9,4%, на молоко – на 12%. Одночасно ціни на молочну сировину знизилися за цей же період на 13%. Де горезвісні закони ринку?
Переробники намагаються пояснити ситуацію то зміною цін на світовому ринку, то введенням або зняттям на кордонах мита. Як би там не було, а «синусоїда» дає один ефект: ніхто не хоче вкладати кошти у модернізацію молочно-товарних ферм. Сільгосппідприємства використовують споруджені за радянських часів корівники, працюють на старому обладнанні. А, отже, майбутнє вітчизняного молочного тваринництва приречено.
Українське сало
проміняли на шпик
Ось якою інформацією поділився нещодавно голова правління ВАТ «Ренійський м'ясокомбінат» Алман Алієвич Усамов:
– Хочете я вам розповім, чому Україна забула свою традиційну технологію виготовлення ковбасних і м'ясних виробів і майже повністю перейшла на західні стандарти? Це не що інше, як хитра і далекоглядна стратегія завоювання нашого ринку іноземними конкурентами. Спочатку в Україні угробили тваринництво, створили дефіцит м'яса і тим самим загнали виробників і переробників в економічну яму. Країна почала закуповувати імпортне м'ясо, напхане всілякими добавками. Але робити з такого м'яса готову продукцію можна тільки за західними технологіями і рецептурам, а для цього наші м'ясокомбінати були змушені, знову ж, купувати імпортне обладнання і готувати своїх технологів за рубежем. Це дозволило скоротити собівартість продукції і збільшити її обсяги, що призвело до витіснення тих, хто намагався працювати з вітчизняною сировиною. Так крок за кроком ми поступилися нашим ринком іноземним виробникам, і тепер цілком від них залежимо. Щоб була зрозуміла різниця між українським та імпортним м'ясом, наведу лише один приклад. Вироблений за нашою технологією шпик при варінні плавиться. Так і повинно бути, але з точки зору маркетингу це не дуже красиво. А от отриманий у західних умовах шпик при переробці не плавиться, і якщо його потім розрізати, він виглядає, як намальований. Саме на це й розраховані західні технології: головне – продати товар покупцеві, а шкода для організму людей – питання десяте. Можна, звичайно, повернутися до наших традиційних рецептів, але у цьому разі ковбаси і м'ясопродукти стануть дуже дорогими. Тим часом купівельна спроможність населення далі падає. Таким чином, ми опиняємося у пастці, яку самі ж собі і створили шляхом багаторічного знищення тваринництва.
Останні з могікан
Сьогодні наявність ферми на селі – вже не правило, а приємний виняток з правил. Тваринництво зберігають «найвпертіші та найзавзятіші» керівники. Якщо говорити про Кілійський район, то, прагнучи зберегти ферми, більшість господарств переключилися на м'ясний напрям, який ще залишається більш-менш прибутковим. Живність вирощують такі підприємства, як ТОВ «Лад Агро» і кілька СВК – «Маяк», «Єнікіой», «Россия», «Дружба», «Родина». Чудова племінна птахоферма є в СВК «Вікторія». Як показує статистика, у Кілійському районі свинопоголів’я, кількість овець і птиці навіть збільшується. А от ВРХ, як і раніше, іде під ніж.
– У наших селах є досвід виробництва вершків, сиру, бринзи, – говорить І.І. Шидер. – У принципі ця продукція цілком могла б з'явитися на ринку, що врятувало б галузь від подальшого знищення. Але господарства не можуть подолати всі вимоги санітарії – немає потрібних приміщень для виробництва молочної продукції.
У районі ухвалено програму розвитку тваринництва. Це питання не сходить з порядку денного Кілійської районної ради, райдержадміністрації. Але один у полі не воїн. Окремо взяті райони, підприємства «самотужки» не спроможні протистояти тим, хто «замовив» українського товаровиробника.
